І знову міліцейські тортури
28 вересня мого сина Коваленко Павла Юрійовича працівниками Шосткінського райвідділу міліції було жорстоко побито та застосовані до його тортури. Ніякого звинувачення висунуто не було і його через дві години відпустили, але вже покаліченого. Він подав позив до міської прокуратури. 16 жовтня прийшло рішення про відмову у порушенні кримінальної справи. Після чого, 20 жовтня мій син подав оскарження у між районну прокуратуру і обласну прокуратуру. На сьогоднішній день відповіді з вищеназваних установ ми ще не маємо.
Як можна заявляти, що Коваленко П.Ю. не було побито, якщо свідка катування, який був разом з ним у відділенні міліції взагалі не було опитано? Він написав заяву до прокуратури про те, що бачив, як катували мого сина. Журналісти телерадіокомпанії стали свідками, як мій син зайшов до мене у робочий кабінет, побитий у крові. У них теж ніхто не брав свідчення, тобто свідки жодного разу не були опитані. Цинізму немає меж. Юристи, які знають, що тут сталося, дивуються: \”Чому не відкрита карна справа ?\”
Начальник відділу міліції І.М.Кошарний заявив, що було проведено 4 перевірки, одна із Сум. Винесено одне рішення: \”За відсутністю складу злочину…\” Всі ці ручні, домашні комісії – є не тільки пустою справою, але й дуже небезпечною: на мене чиниться моральний тиск, я все більше впадаю у розпач від безпорадності. Виявляється, що злочинцем є я, директор телерадіокомпанії, яка оговорила кришталево-чистих людей і випустила у газеті та на радіо десятки (!) репортажів.
За сином останній місяць ведеться постійне стеження, на мене чиниться тиск на роботі. Я звернулася до 200 установ. але крім відписки на кшталт: \”Передано до Генпрокуратури… про рішення повідомити автора \”, нічого не отримала. Єдина дієва відповідь надійшла від народного депутата Тараса Чорновола, який особисто телефонував мені і дійсно турбувався станом справ і звернувся до СБУ. Мій адвокат попередив: \”На вас готується замах. Це не пусті балачки. Лякати Вас вже не будуть. \”
Мені надходять листи ( дивіться 1, 2, 3 та 4-ту сторінки газети \”Маклер \”), у яких пишуть, що мене та сина можуть вбити, покалічити та інше.
Після всіх \”перевірок \” ніхто не запевняв, що ми у безпеці, навколо гробове мовчання. Про цькування міліцією мене у пресі (було три статті про \”не побиття \”), відмовчування і незадоволені обличчя керівництва міста, обхід лікарень, безсонні ночі та сердечні приступи, писати не буду, бо це довго і нецікаво.
У високих кабінетах мене наставляють: \”Судись, но не пиши…\” Тому я звернулася до Вас. Пройшло півтора місяця, а карна справа так і не порушена, кругова оборона міцно тримається.
Прошу Вас адресувати клопотання до Генпрокуратури, СБУ та МВС з вимогою надіслати незалежні комісії з Києва до Шостки та розслідувати цю ганебну справу. Головного свідка Романа Діденко можна опитати, зараз він працює у Києві, його мобільний телефон 8-066- 950-09-60. Турбуюсь, щоб на його не вчинили тиск і він не відмовився від попередніх і не дав неправдиві свідчення.
Ви набагато краще знаєте ситуацію в Україні ніж я. Тому прошу, якщо Ви впевнені, що всі заходи зроблені мною не дадуть нічого крім переслідування міліцією і ми дійсно приречені на трагічний кінець, напишіть, будь ласка, до яких можна звернутися зарубіжних представництв, які б допомогли отримати політичний притулок у правовій демократичній країні.
Коваленко Ірина Олексіївна,
г. Васильевка
