Що повинен зробити Захід задля стратегічної поразки Путіна

Незважаючи на те, що масштаб злочинних дій Москви примусив Захід змінити свою безвідповідальну політику на користь усебічної підтримки українського захисту від агресії, слід визнати, що нинішня стратегія Заходу й надалі потерпає від істотної вади: політичні цілі, якими продовжує керуватися Захід, адекватно не відповідають на агресивні амбіції Москви.

Хоча незаперечною метою геноцидної війни Москви за територіальне загарбання є знищення Української держави та нації, Росія використовує цю війну ще й як таран для повалення міжнародного правопорядку під проводом Заходу. В Україні на карту поставлена не тільки територія, як дехто на Заході продовжує вдавати, щоб уникнути рішучіших дій, а історична траєкторія для світових демократій.

Кремлівський режим упевнений: переломний момент для повалення світового порядку, в якому домінує Захід, уже близько. Москва вважає, що їй просто потрібно натиснути сильніше, продовжувати свій агресивний курс, і її перемога в Україні запустить ефект доміно в усьому світі, який призведе до занепаду статусу Заходу, передусім США, у міжнародних відносинах.

Захід мусить остаточно усвідомити, що потрібно проводити таку стратегію стосовно російської війни, котра допоможе запобігти реалізації кремлівського сценарію, бо поразка України стала б стратегічною поразкою Заходу, а перемога України може стати спільною перемогою для майбутнього світових демократій.

Агресивна Росія — спільний ворог, який потребує спільних дій для усунення спільної загрози для України та вільного світу.

• Як російські загарбники вбивають екологію та природу України

Російський виклик Заходу

Вперті дії Москви і проголошені нею цілі не полишають сумнівів, що Кремль поставив майбутнє Росії на те, аби кинути виклик Заходу. У своєму прагненні до світового панування Москва хоче підважити фундаментальні стовпи глобального впливу Заходу, які, на думку володаря Кремля, є перешкодою для реваншу Росії: гегемонію американського долара та існування НАТО і Європейського Союзу.

Російський диктаторський режим вважає, що успішний виклик міжнародному порядку, в якому домінує Захід, підніме Росію над міжнародним правом і дасть їй можливість формувати світовий порядок денний так, як вважають за потрібне у Кремлі.

Росія використовує варварську війну проти України для демонстрації свого відвертого зневажання будь-яких моральних, політичних чи правових обмежень. Путін сповнений рішучості принизити Захід, продемонструвавши, що Москва не підкориться жодним заходам стримування її глобальних реваншистських амбіцій.

Путін вважає, що він очолює глобальну опозицію Заходу й відтак зможе розраховувати на значну підтримку в багатьох частинах світу. Росія навмисне руйнує сучасний міжнародний правопорядок, сподіваючись створити потужну антизахідну коаліцію. Кремль упевнений у досяжності своєї мети — відсунути Захід на узбіччя історії завдяки взаємовигідному стратегічному альянсу з Китаєм та в розрахунку на гравітаційну силу Пекіна, що здатна схилити на бік їхнього альянсу інших великих регіональних гравців. Поки Захід майже два десятиліття марнував зусилля на умиротворення Путіна, той формував антизахідну вісь, яка готується зараз до протистояння.

• Битва за небо: Західні «зенітки» проти літаків російських загарбників

Неадекватність західної реакції на російську агресію

Від початку незаконної збройної агресії в лютому 2014 року увага світової спільноти була зосереджена на питанні російських територіальних загарбань в Україні. Водночас міжнародна спільнота свідомо уникала вжиття дійових заходів для усунення самого джерела проблеми — російської загрози для світового порядку.

Реакція Заходу на широкомасштабний наступ Росії в лютому 2022 року спиралася на «реалістичну» мету «не дати Путіну перемогти», що передбачала допомогу Україні зберегти свою державність на будь-якій території, яку українська влада зможе захистити. Під впливом успіхів українських збройних сил у витісненні росіян із новоокупованих територій цілі політики Заходу змінилися на відновлення статус-кво станом до ескалації 23 лютого 2022 року, себто що залишалися б окупованими Крим і значна частина Донбасу.

Нещодавно підписанти Талліннської обітниці (декларації) зробили спробу виправити цю небезпечну й хибну стратегію, проголосивши мету допомогти Україні визволити всю територію в межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року. Хоч Естонія, Сполучене Королівство, Польща, Латвія, Литва, Данія, Чехія, Нідерланди та Словаччина змістово переформулювали мету, нам ще залишається побачити, як їхня заява зможе перевтілитись у єдину й узгоджену політику Заходу, зокрема в питанні надання Україні видів та обсягів озброєння, які необхідні для реалізації заявленої мети.

Нинішнє політичне гасло Заходу — «ми підтримуватимемо Україну, скільки буде потрібно» — неодмінно супроводжується риторикою про «допомогу Україні зміцнити свої позиції за столом переговорів, щоб завершити війну прийнятним врегулюванням».

Ідея досягти «прийнятного врегулювання» є витвором кабінетної фантазії. Росія формально анексувала українські території — включно з тими, котрих вона навіть не встигла окупувати, — аби впевнитися, що будь-яке врегулювання шляхом переговорів стане нищівною поразкою для України та Заходу.

• Уся зброя союзників для ЗСУ: що Україна отримала від партнерів з початку повномасштабного вторгнення російських загарбників

Відтак будь-який тиск на Україну з метою примусу до переговорів, у тому числі через затримку або відмову в постачаннях зброї, є свідомою спробою захистити Росію від поразки на полі битви в Україні.

Ми не повинні боятися говорити про те, що нинішня реактивна політика Заходу щодо Росії кульгає через здебільшого ірраціональні самонав’язані «червоні лінії», які виправдовуються цілями не допустити поширення воєнних дій за межі України та уникнути втягування НАТО у пряме військове протистояння з Росією у зв’язку з ризиком ядерної ескалації.

Довільність такого підходу до російської війни викриває американська позиція щодо Тайваню. Президент Сполучених Штатів Америки Джо Байден справедливо сигналізує, що американські збройні сили захищатимуть Тайвань від китайського вторгнення. Проте ми хотіли б запитати: чим Китай менш небезпечний, ніж Росія, що Сполучені Штати готові до військового зіткнення? Китай — ядерна держава, він постійний член Ради Безпеки ООН, його людські й економічні ресурси значно переважають російські, а Захід набагато більше залежить від Китаю, ніж від Росії. Слід також зазначити, що Тайвань має дуже обмежене міжнародне політичне визнання, тоді як суверенний статус і територіальну цілісність України визнає та підтримує міжнародне співтовариство.

Отож відмінність у підходах Заходу до України і Тайваню полягає не в ступені потенційних ризиків, а, радше, в питанні політичної волі, так само як у питанні прийняття Фінляндії і Швеції до НАТО. Втім, навіть якщо виходити з того, що Росія становить вищу пряму загрозу для НАТО, ніж Китай, тоді насправді перемога над режимом зла мала б стати нагальнішим завданням, за яке потрібно братися з більшою рішучістю.

Захисту України недостатньо для поразки Росії

Відсіч російській агресії на полі бою та відновлення суверенітету України над усією територією в міжнародно визнаних кордонах станом на 1991 рік — безумовно, мінімальна умова для відновлення порушеного Москвою міжнародного права. Відновлення територіальної цілісності України має передбачати повне виведення всіх російських сил, нерегулярних збройних формувань, а також окупаційних адміністрацій з усіх окупованих територій. Усе, що буде меншим від цього мінімуму, стане поразкою для України з далекосяжними наслідками для її майбутнього та доленосним ударом для міжнародного правопорядку.

Хоча повна деокупація буде історичним військовим досягненням для Києва, вона, ймовірно, не приведе до повного припинення військової агресії Москви, а також не подолає загрози фашистської Росії для світу.

Проведення політичної лінії «прийнятного врегулювання» по українських кордонах не гарантуватиме безпеку для України на майбутнє, а натомість дозволить Росії взяти паузу в реалізації своїх агресивних планів завоювання України та перегрупуватися для відновлення наступального потенціалу, як було перед другою війною Росії проти Чеченської Республіки Ічкерії.

Фактично, російська війна на знищення вже досягла значних здобутків у послабленні української держави через нищівні людські втрати, знелюднення цілих регіонів і міст; руйнацію критичної інфраструктури; велетенську шкоду економіці, системі охорони здоров’я та освіти України; заподіяння колосальних матеріальних збитків країні, бізнесові та населенню, а також величезну шкоду довкіллю тощо.

• Російський екоцид України: небезпечні речовини, що містяться у боєприпасах отруюють ґрунти

Доки війна вестиметься лише на території України, Росія, навпаки, не зазнає жодних порівняльних втрат. А відтак Москва зможе використати послаблення Української держави для нового нападу.

Незважаючи на невдалі спроби повного захоплення України у 2014 році та знову — у 2022-му, Росія продовжувала проводити агресивну зовнішню політику й налагоджувати тісніші зв’язки з країнами, котрі поділяють її антизахідну позицію. В Ірану, Китаю та Північної Кореї немає причин вважати Україну своїм ворогом. Їхнє партнерство і підтримка Москви базуються не на тому, що вони поділяють мету Кремля — знищити Україну, а на тому, що вони мають спільну мету — створити антизахідний світовий порядок.

У короткостроковій перспективі посилена мілітаризація та переозброєння агресивної російської держави неодмінно будуть спрямовані не лише проти України, Молдови, Казахстану чи інших колишніх республік СРСР, а й проти кількох членів НАТО, котрі перебувають під прямою загрозою внаслідок проголошених Кремлем цілей «відновити історичну Росію» та «дати відсіч НАТО». Послідовна нахабність дій Москви свідчить, що буде помилкою сприймати ці цілі як порожню риторику.

Москва має намір завдати — і завдасть — удару, коли буде готова, а не тоді, коли її міфічно «спровокують» українська оборона чи потужна військова підтримка України Заходом. Найвищий ризик ескалації полягає не в спробах перемогти Росію, ав неповній перемозі над Москвою.

Поки Росія залишається державою-ізгоєм, захопленою реваншистським мафіозним режимом, котрий сповідує тоталітарну ідеологію рашизму, вона продовжуватиме проводити агресію як свою основну зовнішню політику.

• Російські окупанти вбили своїми гідролокаторами понад 120 дельфінів на Одещині

Цілі політики стратегічної поразки Росії

Щоб досягти стійкого і справедливого миру в Україні та забезпечити міжнародну безпеку, Захід повинен проводити узгоджену й рішучу політику задля досягнення вирішальної перемоги над Росією, спрямовану на такі головні цілі:

• припинення усіх форм російської агресії проти України, насамперед збройної агресії. Це потребуватиме політики примусу Росії до демілітаризації прикордонних із Україною регіонів із запровадженням міжнародного інспектування;
• скасування всіх незаконних актів російської влади, які порушують суверенітет і територіальну цілісність України;
• встановлення справедливості шляхом притягнення до відповідальності всіх комбатантів на боці Росії, котрі вчинили воєнні злочини та злочини проти людяності, а також притягнення до відповідальності вищого російського керівництва за ведення загарбницької агресивної війни проти України та геноциду проти українців через міжнародні судові механізми;
• покладання на Росію зобов’язань виплатити Україні репарації за незаконну агресію та компенсації всім постраждалим;
• виключення Росії з числа постійних членів Ради Безпеки ООН, аби позбавити її можливості підривати міжнародний безпековий порядок;
• примус Росії до реформ через заміну її злочинного режиму новим урядом, який проводитиме політику відмови від агресивного політичного курсу, зокрема політику засудження шовіністичної, імперіалістичної, тоталітарної ідеології «рашизму», припинення пропаганди ненависті, припинення всіх форм закордонних диверсій, відновлення поваги до основних прав та свобод людини в Росії тощо;

і абсолютно обов’язково:

• негайне прийняття України в НАТО і ЄС, щоб усунути критичну безпекову вразливість України як «буферної держави» між західним та російським військовими блоками. Доки Україна не буде інтегрована в західний клуб, Росія сприйматиме підкорення України як допустимість. До вступу України в НАТО підписанти Будапештського меморандуму, а саме Сполучені Штати, Велика Британія та Франція, мають розширити західну ядерну парасольку над Україною.

Неспроможність зупинити агресивні амбіції Росії з допомогою такої комплексної політики не тільки посилить нинішню трагедію українського народу, а й призведе до катастрофічних наслідків для Заходу.

Нейтралізація агресивного потенціалу Росії є єдиним способом запобігти появі потужного антизахідного альянсу. Якщо рамки західного мислення про російську агресію й надалі обмежуватимуться тільки розмірковуваннями про територіальні загарбання Москви в Україні, як нас намагаються переконати прибічники умиротворення, то світ не зможе проводити ефективну політику на стратегічну поразку Росії задля усунення її глобальної загрози.

Особливо слід наголосити, що примус України до поступок задля якоїсь ілюзії миру чи пожертвування Україною задля «уникнення прямої конфронтації з Росією» не вирішать проблеми агресивної, реваншистської, тоталітарної російської держави. Політичні діячі на Заході, котрі отруюють громадську думку такими «мирними рішеннями», наражають на небезпеку власні народи, позаяк осміліла антизахідна вісь під проводом Росії неодмінно вхопиться за можливість скористатися слабкістю Заходу.

• Злочини Росії проти українських дітей як частина путінського плану геноциду українців

Захід не може сподіватися, що хоробрий бойовий дух України нескінченно служитиме європейським щитом проти російського експансіонізму і прагнення Москви зруйнувати міжнародний порядок. Захід має нарешті почати діяти з повною рішучістю, аби досягти спільної перемоги над Росією — єдиної для всіх сил демократії та свободи.

Автори вели багатолітню міжнародну громадську адвокаційну кампанію «Правда заради миру», закликаючи визнати Росію державою-агресором, котра веде незаконну міждержавну війну проти України з 2014 року, а також за надання Росії статусу держави, котра підтримує тероризм.

Автори:

• Аріяна Ґіць, канадська політична і правова аналітикиня, директорка Міжнародного центру досліджень України «Пряма Ініціатива».Пані Ґіць перебуває під санкціями Російської Федерації згідно із заявою МЗС РФ про персональні санкції проти громадян Канади від 14 листопада 2022 року.
• Роман Сон, юридичний експерт, голова Міжнародного центру досліджень України «Пряма Ініціатива»

Джерело: Дзеркало тижня. Україна