Як перемогти організований хаос для корупціонерів, які хочуть уникнути відповідальності
Час табу на критику інституцій антикорупційного блоку минув. Попри велику кількість уже розглянутих справ і винесених вироків, у тому числі суддям, головне запитання до Вищого антикорупційного суду (ВАКС): де результат по топкорупціонерах? Запит суспільства на справедливість не задоволено, зазначає видання ZN.ua. Ба більше, з допомогою «поправок Лозового» (парламент залишив їх у силі, проголосувавши закон про посилення САП) ВАКС активно закриває багаторічні справи. Колись прийняті, аби врятувати від покарання сина міністра МВС Авакова, який проходив за відомою «справою рюкзаків», поправки обрушили баланс Кримінального процесуального кодексу (КПК) і антикорупційну стратегію держави.
Коломойський, Татаров, Альперін…Список щасливчиків можна продовжувати. За заявою голови САП Олександра Клименка, у черзі на індульгенцію суду фігуранти 1000 (!) справ. І це катастрофа. КПК виписано так, що при обчисленні термінів досудового розслідування цифри не сходяться в судів першої інстанції, апеляції та касації. Організований хаос для тих, хто хоче уникнути відповідальності. Це вже зрозуміли всі. На сайті президента чекає відповіді петиція з вимогою подати до Ради законопроєкт про скасування «поправок Лозового» в повному обсязі, яка за годину набрала потрібні для розгляду главою держави 25 тисяч голосів.
Хто винуватий у тому, що результати семи (!) років роботи антикорупційного блоку поставлено під загрозу? Що прийняла Рада 8 грудня, частково скасувавши «поправки Лозового», і як судді ВАКС застосовуватимуть поправки, що залишилися в законі? Що потрібно зробити для того, щоб справи топкорупціонерів не закривали з технічних причин, а справедливо розглядали?
Це — ключові запитання, на які журналісти видання ZN.ua шукали відповіді під час інтерв’ю з головою Вищого антикорупційного суду Вірою Михайленко. Судді ВАКС щодня приймають рішення в рамках «поправок Лозового» і першими потрапляють під удари від громадськості.
© Василь Артюшенко, ZN.UA
Про зіткнення позицій, половинчасте рішення Ради й законопроєкт №10100
— Є дві версії, які зіштовхнулися: з одного боку, САП і Центру протидії корупції (ЦПК), з іншого — низки експертів і адвокатів, які опублікували статті в офіційних медіа. Версія експертів і адвокатів: Центр протидії корупції (а саме ЦПК — основний стейкхолдер, який закликає скасувати «поправки Лозового») маніпулює, адже жодних «поправок Лозового» немає — після прийняття 2018 року змін до КПК вони стали нормами. А буча зчинилася через те, що прокурори САП на противагу внесеним змінам (продовжувати строки досудового розслідування з цього моменту мав слідчий суддя під час змагального процесу прокурора й захисту) порушили закон. Норма стосувалася лише нових справ, а оскільки багато нових справ під час розслідувань об’єднували зі старими, то, на думку опонентів ЦПК, прокурори, продовжуючи строки самостійно, самі створили величезну проблему. Ба більше, замовчали її.
Версія друга: прокурори (в тому числі на рівні САП) діяли правильно, ґрунтуючись на КПК, де чітко зазначено, що справі у разі об’єднання присвоюється старий номер, і тоді строки розслідування продовжують прокурори. Ба більше, у САП і ЦПК стверджують, що про різне тлумачення норми знали всі, але судді ВАКС не мали єдиної правильної відповіді, як діяти прокурорам. І часто самі (!) рекомендували прокурорам продовжувати строки розслідування. І тільки через чотири (!) роки хаотичної судової практики Верховний суд прийняв рішення на користь слідчих суддів. Давши в руки адвокатам фігурантів справ топкорупції ключі від дверей на волю.
І відкривають тепер ці двері судді ВАКС. Що скажете, Ваша честь?
— Так звані «поправки Лозового» набули чинності 16 березня 2018 року. І, на мій погляд, це був неякісний закон. Зміни внесені точково до певних норм, а не системно. У перехідних положеннях при визначенні дії нових норм використане поняття «справа», яке майже не використовується в КПК України. У результаті норма про продовження строків досудового розслідування слідчим суддею поширювалася лише на нові справи, зареєстровані в реєстрі після набрання чинності змінами. Водночас була законною норма КПК про те, що коли справа виділяється або об’єднується, їй присвоюється старий номер. І датою цього провадження вважається дата внесення до реєстру відомостей про кримінальне правопорушення.
Я зіштовхнулася з такою ситуацією, коли здійснювала повноваження слідчого судді і кілька разів відмовляла детективам у задоволенні клопотань про продовження строку досудового розслідування. Причина одна: «старе» (розпочате до внесення змін у КПК) провадження, а значить, це повноваження прокурора.
— То чому ви мовчали?
— Хто вам сказав, що ми мовчали? Ми досліджували судову практику і наукові публікації, я писала статті на цю тему в професійних виданнях. На той момент ще не було практики Верховного суду. Було кілька рішень, але без глибинного аналізу того, що саме хотів сказати законодавець у таких перехідних положеннях. Цілісність закону, використані формулювання, питання об’єднання-виділення справ — нічого цього не було. Рішення Об’єднаної палати Верховного суду щодо продовження строків у об’єднаних кримінальних провадженнях з’явилося тільки восени 2022 року.
— Давайте максимально чітко пояснимо, що прийняла Рада 8 грудня, частково скасувавши «поправки Лозового».
— По-перше, законодавець виключив порядок обчислення строків досудового розслідування до повідомлення про підозру. Тобто строки тепер обчислюватимуться тільки після повідомлення про підозру. У такий спосіб ми повертаємося на початкові позиції, які були в КПК до поправок.
По-друге, виключається можливість закриття кримінального провадження слідчим суддею за заявою осіб, права й інтереси яких порушуються. У принципі це не дуже частий випадок, але таке бувало.
По-третє, якщо раніше з приводу пункту 10 частини 1 статті 284 КПК велася дискусія, то нині чітко сформульовано, що кримінальне провадження закриває суд, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, крім випадку повідомлення про здійснення тяжкого або особливо тяжкого злочину проти життя і здоров’я особи.
— Тобто норма, що дозволяє закривати справи, залишилася.
— Так, норма залишилася, і суд на цій підставі може закрити кримінальне провадження. І проблемні питання у «старих» кримінальних провадженнях, про які ми говоримо, на мій погляд, цим законом не вирішуються. І я не знаю, наскільки суди зможуть з ними впоратися.
— Що означає, ви не знаєте? Суддям ВАКС уже завтра доведеться приймати рішення.
— По-перше, приймають рішення щодо цих питань усі судді, а не лише судді ВАКС. Тобто проблема ширша, ніж один, нехай і спеціалізований, суд. По-друге, ви припускаєте, що суд може не виконувати прямої норми закону? Я такого не припускаю. Закон не може поширюватися на правовідносини, які були, тому з провадженнями, зареєстрованими після 15.03.2018 року, все максимально зрозуміло: строки досудового розслідування продовжує слідчий суддя, а не прокурор.
— Наскільки обґрунтованим, на вашу думку, є існування безумовної підстави для закриття справи, якщо строк перевищений на 1–3 (!) дні? Або якщо, наприклад, у строк зарахували періоди між закриттям і скасуванням незаконного закриття? Вимога в законодавстві закривати такі справи виглядає як диверсія, з допомогою якої дуже зручно маніпулювати розрахунком термінів.
— Я б так не стверджувала. Адже строк досудового розслідування — це не якась умовна величина, це досить конкретний проміжок часу. Цей строк обраховується не днями і не тижнями, а переважно місяцями, він чітко закріплений в законі і продовжується прокурором або слідчим суддею. Тобто в питанні строку досудового розслідування для органу досудового розслідування наявна визначеність. Безумовно, є складні кримінальні провадження, в яких існує об’єктивна потреба проводити дуже великий обсяг слідчих дій.
Однак, на мою думку, сторона обвинувачення має враховувати свої темпоральні можливості як одну із вихідних умов при стратегуванні розслідування кримінальних правопорушень. Встановлений законом або слідчим суддею строк має як дисциплінуючу функцію (по відношенню до слідчого, прокурора), так і забезпечувальну (по відношенню до осіб, права і інтереси яких обмежуються через здійснення досудового розслідування).
— Чи не перевантажують суд клопотання про продовження строків? Адже за великим рахунком судді треба вивчити справу цілком, щоб зрозуміти, чи треба продовжити строк? Може, тоді є сенс покласти на суд відповідальність і за завершення слідства та направлення справ для розгляду по суті?
— Суддя дійсно детально досліджує матеріали, в обсязі, наданому сторонами. І це стосується не лише клопотань про продовження строку досудового розслідування, а будь-якого питання, що приходить на розгляд, як під час досудового розслідування так і під час розгляду справи. Тому говорити про перевантаження клопотаннями певного виду, мабуть, не варто. Це звичайна щоденна робота кожного слідчого судді.
Щодо повноважень суду визначати готовність справи для судового розгляду — не думаю, що це хороша ідея, бо тоді суд здійснює попередню оцінку справи, а це входить в конфлікт з положеннями статті 291 КПК України, яка забороняє надавати суду документи (крім певного переліку) до початку судового розгляду. І власне про змагальність в такому випадку говорити не доводиться — яка ж тут змагальність, якщо суд оцінює провадження на готовність до судового розгляду і лише після цього розглядає його?
— А за об’єднаними справами — знову лазівка невизначеності?
— За об’єднаними у визначений період провадженнями, як я вже сказала, висловилася Об’єднана палата Верховного суду. Однак гадаю, що це не остання позиція Верховного суду з цього приводу. Адже неможливо в одному рішенні спрогнозувати всі обставини, в яких строк досудового розслідування продовжувався прокурором чи не продовжувався слідчим суддею. Очевидно, що питання закриття кримінальних проваджень, яке виникло внаслідок застосування Закону №2147, вже тривалий час викликає бурхливу дискусію як в суспільстві, так і в професійному колі.
Але всім, хто бере участь в цій дискусії, важливо розуміти базову річ: законодавство — це система норм і процедур, а не окремі поправки (хоч би чиє прізвище вони не носили). У правовій демократичній державі закон має бути якісним. А за наявності в ньому прогалин або неоднозначного розуміння є два шляхи — законодавчий, коли законодавець сам «виправляє» положення закону, або судовий, коли найвищий судовий орган задає стандарти застосування законів, за якими мають діяти суди — загальні й спеціалізовані. Але обидва ці шляхи довгі й складні. При чому суд вирішує певну справу, а не вирішує патові ситуації, що виникли внаслідок неякісного закону. В загальному ж контексті строків досудового розслідування ми перебуваємо всередині довгої історії, що стосується не лише ВАКС, а й усієї системи кримінальної юстиції.
— Але ж у в парламенті зареєстровано законопроєкт №10100 авторства Давида Арахамії і Анастасії Радіної. Хіба повернення до нього та скасування всіх «поправок Лозового» не шанс?
— Почуйте мене, будь ласка. Навіть якщо парламент одним законом скасує «поправки Лозового», ми однаково стикнемося з іншою проблемою. У хоч би який стан перейшли питання продовження строків досудового розслідування і можливість закрити кримінальне провадження, проблема кримінальних проваджень з датою початку до 16.03.2018 не зникне.
Тому що є чинність кримінального процесуального закону в часі, динаміка законодавства, коли в триваючих правовідносинах неодноразово змінюються вже змінені норми зі спеціальними застереженнями або без таких тощо. І якщо законодавець окремо, комплексно з дотриманням правил нормопроектувальної техніки не поставиться до поширення нових норм на правовідносини, які існували «до» нового закону, проблема не зникне, а отримає нову форму. Тому я акцентую увагу на якості закону та відповідальності законодавця при створенні однозначних і зрозумілих процедур як ключових інструментів правосуддя.
Про змагальність, відповідальність прокурора та права людини
— То ви за цілковите повернення до системи обчислення строків досудового розслідування, що діяла до 15 березня 2018 року? Чи, на вашу думку, в «поправках Лозового» є норми, які зарекомендували себе позитивно і їх варто залишити? Наприклад, продовження строків після повідомлення про підозру слідчим суддею, а не прокурором. Про це теж сперечаються.
— Якщо ми говоримо про випадки, коли особі вже повідомили про підозру, то очевидно, що слідчий суддя, який здійснює судовий контроль під час кримінального провадження, може бути в цьому задіяний. Адже кримінальне провадження стосовно особи не може тривати вічно. Згодні? Коли ж у нас ще немає конкретної людини з процесуальним статусом підозрюваного і права та свободи жодної особи не обмежуються, то в таких кримінальних провадженнях можливо залишити повноваження продовжувати строки розслідування стороні обвинувачення, однак з певним остаточним строком. Адже звідки слідчий суддя може знати, скільки слідчим потрібно часу для проведення слідчих дій? Як проводитимуться слідчі дії? Скільки триватимуть заплановані обшуки? Суддя не має доступу до стратегії й тактики розслідування кримінального провадження. Це безпосередньо повноваження слідчих і прокурорів. Але, звичайно, завжди слід враховувати людський фактор і момент добросовісності.
— Якщо для реформованої САП ризики, пов’язані з добросовісністю, все ж не такі великі, то для загальнокримінальної юстиції — навпаки. Тому частина експертів заявляє, що, повернувшись до старої системи, де строки досудового розслідування продовжує прокурор, ми відкриваємо шлях для зловживань на рівні місцевих прокурорів і суддів.
— Я вважаю, що ризик є завжди. Незалежно від того, який орган розслідує, який прокурор здійснює керівництво, а суд розглядає справу. Бо все роблять люди. Можуть щось пропустити, щось не врахувати, десь неправильно порахувати. І тоді виникає бажання «врятувати» досудове розслідування. Але якщо ми беремо варіант ідеального суспільства, де прокурор діє добросовісно, слідчий діє добросовісно, то коли особі ще не повідомили про підозру, слідчий суддя в принципі може бути незадіяний в ті питання, в яких не обмежуються права людини, наприклад, продовження строків досудового розслідування.
— Тобто якщо прибираємо слідчого суддю, то прибираємо демократичний момент змагальності сторін?
— Давайте ще раз зафіксуємо: є дві процедури продовження строків досудового розслідування. Перша — коли строк досудового розслідування продовжується до моменту повідомлення конкретній особі про підозру. Про ці випадки ми говоримо, що там немає змагальності в принципі, бо немає сторони захисту. Тому прокурор міг би продовжувати строки самостійно. Є друга процедура, де вже є конкретний підозрюваний, стосовно якого здійснюється досудове розслідування. У рамках цього розслідування, навіть за відсутності заходів процесуального примусу, безсумнівно, обмежуються його права і свободи. Тут вже з’являється сторона захисту і змагальність, відповідно необхідність третьої сторони — слідчого судді.
— Але голова САП Олександр Клименко та ЦПК небезпідставно заявляють, що досудове розслідування і до й після пред’явлення підозри — відповідальність винятково прокурора. Як аргументи наводять найтоксичніші кейси, про які всі чули, — Татаров, ОАСК… Коли судді вже стосовно підозрюваних осіб прийняли «необґрунтоване рішення не продовжувати строків розслідування». І ніхто за це не відповів. Уточніть ще раз, будь ласка, свою позицію.
— Я не буду коментувати рішення суддів. У кримінальному процесі завжди є незадоволена сторона. Однак, треба розуміти мотиви, чому строки не продовжені. Я, звичайно, можу зрозуміти керівника САП. Однак його концепція правильна для ідеального світу кримінальної юстиції, де кожен слідчий і кожен прокурор діють добросовісно і без помилок. Тоді, можливо, було б правильним віддати повноваження з продовження строків на всіх етапах досудового розслідування стороні обвинувачення. Але ми не живемо в ідеальному світі. Тим більше, мова йде не тільки про САП, а й про слідчих і прокурорів на всіх рівнях.
Якщо «підлаштовувати» закон під конкретний орган, це може відкрити шлюз для зловживань, оскільки вони будуть діяти у всій системі. В кримінальному процесі саме слідчий суддя є гарантом дотримання прав людини під час досудового розслідування. Якщо конкретній особі вже повідомили про підозру, то очевидно, має бути незалежний арбітр, який стежитиме за тим, аби досудове розслідування і відповідно обмеження прав людини, не тривало вічно. І це демократичний стандарт.
— Тобто стоїть руба питання про довіру до слідчих НАБУ та прокурорів САП із боку суддів ВАКС? Це внутрішній розкол?
— Це реальна й дуже актуальна можливість правильно скорегувати сприйняття антикорупційних органів. ВАКС не є їх караючою частиною. ВАКС — це орган правосуддя — суд. Але громадськість очікує, що окремий суд, хай навіть і створений для розгляду резонансних справ, може мати окрему позицію. Тоді навіщо нам суд? Можна створити «розстрільні» трійки й правила під них. Але ж ми не для цього створювали систему боротьби з корупцією, правда? Україна є членом Ради Європи, розпочато переговори про вступ до ЄС. Тож якщо ми говоримо про те, що суд — це квінтесенція діяльності всього досудового розслідування, то не маємо вимагати, щоб він підігравав якійсь із сторін. Тому що суд — це завжди незалежний арбітр. А говорити про «внутрішній розкол» можливо по відношенню до частин єдиної структури, якою ВАКС по відношенню до НАБУ і САП не є.
За моїм враженням, у переважній більшості детективи і прокурори САП компетентні й професійні, що, очевидно є результатом жорсткого конкурсного відбору і постійного навчання. Усе правильно. Але ми маємо йти далі, розвиваючи філософію інституцій антикорупційного сектору кримінальної юстиції.
— Що це означає?
— Якщо представники сторони обвинувачення одержують рішення суду не на свою користь, то вони не повинні безапеляційно заявляти, що суд необ’єктивний або заангажований тощо. Суд по-іншому дивиться на матеріали справи, ніж сторони, і це треба прийняти як аксіому. Слід робити правильні висновки з цього. І не припускатися помилок у майбутньому. Це стосується всієї тріади правосуддя, де є обвинувачення, захист і суд. Так само й судді, якщо їхні рішення скасовує вища інстанція, не повинні обурюватися або засмучуватися, а мають врахувати це на майбутнє.
Про добросовісність, порятунок справ і міни законодавця
— Я зрозуміла вашу стратегію на майбутнє. Гадаю, що хтось із нею погодиться, а хтось ні, продовжуючи шукати контраргументи. Так власне й розвиваються інституції та законодавство. Однак повернемося до нагальних проблем: уже закрито справи Коломойського, Альперіна, Дубневича та інших. Прямо зараз на черзі ще 1000 справ, які можуть закрити в зв’язку з тим, що парламент 2018 року штучно створив проблему, а 2023-го її не виправив. Як урятувати справи від закриття?
— Знову ж таки, я не коментую конкретні справи. У разі сумнівів щодо законності рішень ВАКС є загальний механізм апеляційного і касаційного оскарження. Це, до речі, єдиний правовий порядок висловлення незгоди з судовим рішенням. В нашій площині є Апеляційна палата ВАКС і Верховний суд як суди апеляційної і касаційної інстанції.
Що стосується тисячі кримінальних проваджень, про які говорить керівник САП, то зі зрозумілих причин я не знаю, яка ситуація з цими провадженнями. Але зі своєї практики я визначила, що є два види таких проваджень. У першому випадку, коли умовний орган досудового розслідування діяв добросовісно та звертався до слідчого судді за продовженням строку розслідування. І вже слідчий суддя говорив: «хлопці, ваше провадження порушене ще до нових правил, тому продовжуйте самі».
У другому випадку, коли умовний орган досудового розслідування також добросовісно вважав, що у разі об’єднання нових справ зі старими прокурори самі мають продовжувати строк досудового розслідування. Тому що закон нові положення відніс лише до застосування у «нових» справах.
Однак є ризик, що неодноразове виділення і подальше об’єднання матеріалів проваджень здійснювалося саме для збереження строків досудового розслідування, так би мовити, щоб «обманути» діючу систему обчислення строків.
— Керівник САП заочно вам відповів. На думку Клименка, норми, що залишилися, дають можливість закривати будь-яку справу про корупцію на стадії досудового розслідування, і тепер можна розслідувати лише прості справи. «Наприклад, одноепізодний хабар, де не потрібно нічого розраховувати, — уточнює керівник САП. — Але ми розслідуємо справи, де багато епізодів. А кожен епізод — це нове провадження, яке прокурор об’єднує з основним провадженням. Якщо ми говоримо про злочинні організації, де може бути по десять епізодів. У нас є справа на 700 епізодів, а це 700 об’єднань справ. Ви серйозно думаєте, хтось зможе там порахувати строки?».
— Іноді низка виділень і об’єднань матеріалів досудового розслідування викликає питання. Я не говорю, що це системно, і, звісно, не хочу нічого стверджувати, бо я не представник сторони обвинувачення і можу помилятися у своєму баченні. Але суддя дивиться на матеріали комплексно і об’єктивно як незалежний експерт. У своїх ухвалах я намагаюся це відслідкувати і надати цьому оцінку, щоб прийняти зважене рішення. Є певний алгоритм, на підставі якого я оцінюю, щоб дійти висновку, що прокурор діяв добросовісно.
— Скажіть, врятувати від закриття 1000 справ про топкорупцію, які є результатом семи (!) років роботи антикорблоку, — це добросовісне прагнення?
— За таке прагнення не можна зневажати слідчих і прокурорів. Те, що керівник САП хоче врятувати 1000 справ — це абсолютно зрозуміла позиція його як прокурора. Враховуючи, який колосальний обсяг роботи виконується в таких провадженнях, скільки людей задіяно, який ресурс на це витрачається, які очікування щодо цих справ від суспільства. Але суд не створений для того, щоб рятувати справи сторони обвинувачення. В тому числі й ВАКС. Чому ви ці запитання ставите нам? Безумовно, я як людина і професіонал розумію Олександра Клименка та його наміри. Але повторюсь, що як голова ВАКС я не хочу, щоб відповідальність за порятунок таких справ покладали на суд. Бо суд має бути незалежним. І діяти на підставі закону, який встановлює відповідні процедури. Але тут, звичайно, маленька примітка: закон має бути якісним, чітким і однозначним.
— Тобто ми зараз разом із вами подивилися в бік парламенту та зафіксували для себе і читача, як небезпечно для держави мати некомпетентного, політично або бізнес-веденого законодавця. (За розробку всіх необхідних змін до КПК відповідає правоохоронний комітет ВРУ на чолі з представником підконтрольної Банковій більшості, депутатом СН Сергієм Іонушасом.) Настав час збирати каміння.
— Я хотіла тільки сказати, що закон, яким користується і сторона обвинувачення, і суд, і сторона захисту, має бути якісним. Якщо є нечіткість або неоднозначне тлумачення норм, то закон неякісний. І тільки судова практика шляхом застосування цього неякісного закону може дати орієнтири, як у таких умовах діяти судам і представникам обвинувачення й захисту. Оцінювати те, як законодавець ухвалює закони, — не моя функція. Моя функція їх виконувати.
— Як не ваша функція? Я розумію, що в судової гілки влади немає права законодавчої ініціативи. Але є своя платформа й можливість публічно комунікувати проблеми, з якими ви стикаєтеся щодня, і які б’ють безпосередньо по репутації суддів. Те, що ви написали кілька статей у спеціалізовані видання 2021 року, не вирішило проблеми.
— Є принцип поділу влади, згідно з яким ми не можемо впливати на законодавчу владу. Ми не можемо бути лобістами. Коли нам направляють певні законопроекти, що стосуються діяльності судової влади, то ми, безумовно, активно включаємося, надаємо пропозиції, зауваження, коментарі. Ми говоримо про проблеми на круглих столах, форумах. Судова практика — це завжди час, за клацанням пальцями нічого не працює. Не буває, що сьогодні прийняли закон, а вже завтра виявили проблему. Судова практика виявляє проблему в законодавстві поступово. Для цього процесу п’ять років — нормальний строк. Тому що є перша інстанція, є апеляція, яка переглядає рішення першої інстанції, потім касація у Верховному суді — все це час.
— Так, розміновувати завжди складніше, ніж закладати міни. Тим більше, коли їх закладають на законодавчому полі свої. Гадаю, що якщо ви не можете бути лобістами, громадським організаціям саме час почати копати глибше, щоб підходити до розв’язання проблем не точково, а комплексно.
— Ми з вами різними мовами розмовляємо. Я розумію, що ви представник громадськості й ваше завдання знайти, хто винуватий, а я суддя. Для мене ключове — це правильно застосувати закон в світлі обставин конкретної справи. У складних ситуаціях цьому допомагає практика вищої інстанції, Верховного суду, який відповідає на запитання: як діяти? І система обчислення строків досудового розслідування, насправді, не єдина проблема.
— Як тісно ви комунікуєте з Верховним судом? Наскільки він зможе вплинути на ситуацію? Після нерезультативного голосування в парламенті голова САП закликав суддів ВАКС «продовжувати слухати справи, а не закривати їх згідно з пунктом 10 сумнівних поправок».
— У нас є комунікаційні майданчики — форуми, конференції, де ми можемо обговорювати проблеми й одержувати зворотний зв’язок від суддів Верховного суду. Але Верховний суд — це ж не суд першої інстанції, до нього взагалі майже не доходять питання досудового розслідування, бо для переважної більшості рішень, ухвалених слідчими суддями під час досудового розслідування, останньою інстанцією є апеляційний суд. Тому Верховний суд з проблемою продовження строків не стикається доти, доки досудове розслідування не завершилося, доки справа не перейшла до суду, який здійснив судовий розгляд, ухвалив рішення, яке своєю чергою стало предметом апеляційного перегляду. І лише після цього за наявності підстав для відкриття касаційного провадження Верховний суд в світлі доводів сторін може розглянути окреме питання досудового розслідування. Наприклад правомірність продовження строку досудового розслідування прокурором.
Про затягування справ адвокатами, холості скарги суддів та зміни до КПК
— Пані Віро, справа ж не тільки в «поправках Лозового» і в тому, кому продовжувати строки розслідувань і як їх рахувати. Як узагалі протидіяти зловживанню процесуальними правами фігурантами топсправ та їхніми численними адвокатами? Що робити з тим, що часто лише підготовчі дії до слухання справи по суті тривають по три з половиною і більше років? Адже кому, як не суддям ВАКС, знати слабкі місця слухання справ і кому, як не вам, розуміти, які комплексні зміни потрібно вносити до КПК, щоб збалансувати процес?
— Наш Кримінальний процесуальний кодекс є дуже демократичним, і це, звісно, добре. Але справа в тому, що КПК розрахований на добросовісне використання, що в наших реаліях — більше виняток, аніж правило. Тобто формально ті положення, які в нашому КПК є якісними та демократичними, можуть бути використані й часто використовуються для того, щоб якщо не повністю заблокувати справу, то дуже сильно її затягнути.
— Чи є на сьогодні законодавчі ініціативи, які вирішують це питання комплексно?
— Насправді є декілька напрацювань щодо недопущення зловживань у кримінальному провадженні. В межах своїх повноважень ВАКС долучався до обговорення одного з них, проте залишається багато неузгоджених питань. Тут важливо запровадити такі норми, щоб, з одного боку, вони не перешкоджали реалізації права на захист, з іншого — надавали суду можливість розглядати справу навіть в умовах систематичних процесуальних диверсій.
Наприклад, на сьогодні поширеною є схема неявки одного захисника з групи захисників, причому обвинувачений стверджує, що саме сьогодні саме цей захисник має надавати пояснення, бо такою є тактика захисту. В наступне судове засідання не з’являється інший захисник — і так по колу. Або численні відводи чи клопотання із цитуванням практики Європейського суду з прав людини та чинного законодавства на 60–70 сторінок, які по колу заявляються різними учасниками однієї сторони. Непоодинокими є випадки, коли виступ сторони захисту в дебатах або останнє слово триває декілька місяців. Нерідко судове засідання, в якому вирішується доля людини, перетворюється на перформанс, де захисник грає головну роль.
Це ненормально. Якщо не всі учасники розуміють, що процедурні норми слід застосовувати добросовісно, необхідно врегулювати це нормативно. Наприклад, передбачити можливість установлювати регламент виступів сторін, залишати без розгляду відводи, які заявляються систематично, або клопотання, які заявляються з метою очевидного затягування кримінального провадження.
Звісно, ми маємо не забувати про адвокатуру як інститут, дотичний до судової системи і правосуддя загалом. Адвокатура виступає проти самої ідеї регламентації зловживань у кримінальному провадженні, мотивуючи це тим, що будь-які норми про зловживання є недемократичними і звужують права адвокатів.
— Але ж судді ВАКС можуть звертатися зі скаргами на такі дії адвокатів до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (КДКА)?
— Так, і питання поведінки також порушуються на різних професійних майданчиках. Наприклад, недавно був Судовий форум із окремою панеллю, присвяченою питанням поведінки й дисциплінарної відповідальності. Ми опрацювали статистику, й у нас досить багато скарг. До деяких адвокатів застосовано найлегші дисциплінарні стягнення — попередження. В переважній більшості випадків дисциплінарна справа або взагалі не відкривається, або комісія відмовляє у притягненні адвоката до відповідальності. Хоча адвокатська спільнота, представники якої переважно професійно та добросовісно виконують свою місію захисту, має першою реагувати на колег, які своєю поведінкою шкодять репутації адвокатури загалом.
Про інститут угод, фігурантів-утікачів та взаємодію із САП
— Розмірковуючи про підвищення інституційної спроможності ВАКС, ви перш за все вказуєте на необхідність збільшити кількість суддів, не допустити подальшого розширення повноважень суду плюс відмовитися від колегій і перейти до одноосібного розгляду окремих категорій справ. Остання ініціатива, до речі, є найбільш контроверсійною.
— Відповідні законопроєкти зареєстровані у Верховній Раді. Дійсно, є різні думки щодо запровадження одноособового розгляду справ. Звертаю увагу на те, що проєктами передбачена не відмова від колегіального розгляду справ, а лише поширення на діяльність Вищого антикорупційного суду загальних правил формування складу суду — коли колегіальний розгляд кримінального провадження здійснюється щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, і за клопотанням обвинуваченого.
У нас переважна більшість саме таких справ, тож колегіальний розгляд усе одно залишиться. Так само загальні правила — й для адміністративних і цивільних справ, коли колегіальність визначається з урахуванням складності справи. Міжнародні партнери підтримують запровадження одноособового розгляду. Тому що це — реальне підвищення ефективності Вищого антикорупційного суду.
— Інститут угод — не менш контроверсійна тема.
— Я вважаю, що в тих умовах, у яких ми існуємо зараз, інститут угод — дуже корисний інструмент для кримінального провадження. Якщо вирок виноситься на підставі угоди, це не означає, що особа уникнула покарання. Особа отримує своє покарання й при цьому зазвичай виконує дуже важливу роль, що передбачено умовами угоди. Це можуть бути різні зобов’язання, основне — надання викривальних показань щодо інших осіб, наприклад, які є організаторами злочинів. У будь-якому випадку угода затверджується судом, який перевіряє умови, що їх сторони передбачили в цій угоді, на відповідність закону й можливість виконання обвинуваченим своїх зобов’язань. Суд також перевіряє на відповідність закону покарання, щодо якого домовилися прокурор і захист. Ті угоди, які ми зараз отримуємо, дійсно становлять значний суспільний інтерес, адже кримінальне провадження не закінчується покаранням одного з його учасників.
— Але ж угоди не передбачають дуже великий строк покарання та конфіскацію майна…
— По-різному буває. Може не бути конфіскації майна, бо санкція статті не передбачає такого виду обов’язкового покарання, а до особи застосовується додаткове покарання з позбавленням права обіймати певні посади. Тобто фактично вирок набуває законної сили й особа вже не має посади, з використанням якої вчинила злочин. Це позитив? Очевидно, позитив. Далі ми говоримо про великі справи, де схеми дуже завуальовані, латентні й схожі на законну діяльність. І саме угода з одним або двома обвинуваченими дає можливість досудовому розслідуванню вийти не на рядового водія, менеджера середньої ланки, а на організаторів таких схем.
— Опоненти згодні і з вами, і з головою САП, але наполягають на тому, що цей демократичний інструмент теж буде потрібен нам трошки пізніше. Адвокат Горецький йде на угоду й по суті відкупається. То який це сигнал адвокатам, яких ви щойно критикували? Треба пройти якийсь період, аби дати кілька правильних сигналів суспільству, щоб воно відчуло: запрацював механізм невідворотності покарання, а потім уже включати угоди.
— Я вважаю, що суспільству треба пояснювати важливі або незрозумілі питання. Наразі є певний парадокс: суспільство хоче, щоб суди були незалежними, але при цьому прагне впливати на них, щоб вони залежали від суспільної думки й задовольняли вимоги суспільства. Що стосується відповідальності на підставі угод, то сам інститут кримінального покарання цінний тим, що покарання не обов’язково має бути найжорсткішим, однак воно обов’язково має бути своєчасним і невідворотним. Вироки на підставі угод забезпечують це повною мірою.
— Але ж така реакція — тому, що суспільству та адвокатам подано такий сигнал: організовуйте схеми, а якщо попадетеся, то здасте суддів і вийдете сухими з води.
— Припустімо, в нас є обвинувачений «А» — високопосадовець. Є обвинувачений «Б» — посадовець середньої ланки. Обвинувачений «Б» хоче укласти угоду, й обвинувачення розуміє, що без показань цього обвинуваченого «Б» не вийде належним чином підтвердити участь головного фігуранта «А». Презумпції невинуватості ніхто не відміняв, так само як і стандарт доказування поза розумним сумнівом. Тобто угода як особливий порядок кримінального провадження має подвійну мету — призначення покарання особі, яка уклала угоду зі слідством, і забезпечення доказової бази для доведення винуватості у вчиненні злочину інших осіб (адже без первісно укладеної угоди слідство, можливо, не мало б достатніх доказів для цього). Угода, затверджена судом, трансформується у судовий вирок, яким особі призначається покарання в межах санкції статті за певне діяння.
— Це ви про необхідність підвищення ефективності та доказової бази прокурорів і слідчих зараз кажете?
— Обвинувачений «Б», який погоджується на угоду, зобов’язується надати викривальні показання під час досудового розслідування і в суді. І цей «Б», який уже отримав покарання вироком на підставі угоди і, що важливо, відшкодував завдану злочином шкоду, в подальшому надає викривальні показання щодо обвинуваченого «А», за допомогою яких, у тому числі, забезпечується стандарт доведення його вини поза розумним сумнівом. Під обвинуваченим «А» я маю на увазі осіб, які займають найвищий щабель у механізмі певної злочинної діяльності.
— Ок, тут ваша позиція зрозуміла. Зараз судді ВАКС активно використовують інструмент зменшення застави. Складається враження: ще трохи — й пан Князєв піде додому на свій відомий на всю країну диван. Як ви це прокоментуєте?
— Без жодної прив’язки до конкретних справ зазначу, що застава — запобіжний захід, а не покарання. Її завданням є забезпечення дієвості кримінального провадження, зокрема належна процесуальна поведінка підозрюваного, обвинуваченого. Що важливо відзначити: слідчий суддя, суд, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, зобов’язаний визначити заставу (за винятком певних випадків), після внесення якої особа звільняється з-під варти.
Зменшення застави не свідчить про те, що підозрюваний, обвинувачений не отримає в подальшому справедливого й достатнього покарання. Відповідно до стандартів Європейського суду, розмір застави, застосованої до особи, не може бути непомірним для неї. Якщо особа тримається під вартою, слідчий суддя, суд має кожні два місяці перевіряти наявність підстав, якщо сторона обвинувачення заявляє клопотання про продовження тримання під вартою.
Так само за клопотанням сторони захисту про зміну запобіжного заходу слідчий суддя, суд має оцінити відповідні аргументи. Це — не лише вимога національного КПК, а й демократичний стандарт, вироблений Європейським судом, і ми маємо йому слідувати. І питання розміру застави — це персоніфіковане питання, пов’язане зі значною кількістю чинників. Тобто слідчий суддя, суд може зменшити розмір застави в світлі індивідуальних обставин підозрюваного, обвинуваченого. Зменшення застави не вказує на те, що немає доказів винуватості, запобіжний захід і підтвердження слідством винуватості особи — це паралельні процеси.
— Тобто для суду неважливо, де знаходиться основний фігурант — чи він сидить у СІЗО, чи дома?
— Дивіться: й тримання під вартою, й домашній арешт, і застава, й особисте зобов’язання, й особиста порука — всі ці запобіжні заходи спрямовані на те, щоб кримінальне провадження було дієвим. Щоб особа, до якої застосовано такий запобіжний захід, не порушувала своїх процесуальних обов’язків: не знищувала доказів, не впливала на свідків, не перешкоджала досудовому розслідуванню. А конкретний вид запобіжного заходу, зокрема й розмір застави, визначається з урахуванням обставин інкримінованого злочину й індивідуального становища підозрюваного, обвинуваченого.
— Але ж і голова САП Олександр Клименко говорить, що не опускав би заставу Князєву.
— Не коментуючи конкретних прізвищ, зауважу ще раз, що питання визначення розміру застави — це компетенція слідчого судді, суду, прокурор лише може просити визначити певний розмір. Законодавством установлено межі мінімального та максимального розміру застави для правопорушень відповідної тяжкості. Але в реаліях ВАКС у клопотаннях зазначаються суми, які в сотні й тисячі разів перевищують максимальну цифру, встановлену законом. Так, це допускається, але у виняткових випадках.
— Фігуранти, які не сидять у СІЗО. Скільки таких, що втекли? На кого покладено контроль?
— Контроль над виконанням запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, здійснює сторона обвинувачення. Разом з тим законодавством передбачений особливий порядок кримінального провадження — за відсутності підозрюваного, обвинуваченого (in absentia). Тобто навіть якщо підозрюваний, обвинувачений переховується від досудового розслідування та суду, кримінальне провадження щодо нього за дотримання певних умов може продовжуватися.
— Я до того, чи правильно суддя співвідносить запобіжний захід.
— Суддя зв’язаний вимогами закону й необхідністю дотримання прав людини, тим більше обмежуючи їх запобіжним заходом. Якщо сторона обвинувачення не виходить з ініціативою взяти особу під варту, то суд у жодному випадку не може ініціювати це самостійно. В певних випадках, якщо ми говоримо, наприклад, про кримінальні проступки, особа не має запобіжного заходу як такого. Відсутність запобіжного заходу дійсно інколи негативно впливає на належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого, ми маємо випадки, коли чинний народний депутат, який є обвинуваченим у вчиненні кримінального проступку, перебуває в розшуку. Є й інші суб’єкти, які, можливо, вирішили не гаяти часу на участь у кримінальному провадженні й зникли. Звісно, вони перебувають у розшуку.
Сьогодні є інший спосіб уникнення підозрюваними, обвинуваченими участі у кримінальному провадженні — мобілізація (причому часто за заявою самої особи) або контракт щодо проходження військової служби.
— Це вже проблема?
— Якщо ми говоримо про те, що людина дійсно хоче захищати Батьківщину, я це поважаю. Але коли особа мобілізується наприкінці судового розгляду, щоб проходити службу на Закарпатті чи Волині… Це, мабуть, не зовсім про це. Я не можу сказати, що це тенденція, але такі випадки непоодинокі.
Про взаємодію із САП, доказову базу та строки давності
— Наскільки ефективно у вас узагалі налагоджена взаємодія з прокурорами САП? Крім бодання щодо продовження строків розслідування.
— Наша взаємодія відбувається виключно у процесуальній площині. Спеціалізована антикорупційна прокуратура активно направляє нам справи для розгляду. Я розумію, що справ дійсно багато, вони переважно складні та об’ємні. Однак існують випадки, коли для розгляду справи судом залишається зовсім мало часу в межах загального строку давності притягнення до відповідальності. Якщо ми згадаємо справи щодо недостовірного декларування, то розглянути їх у такий строк було дуже складно, а в певних випадках — неможливо. Наприклад, у березні закінчується строк давності притягнення до відповідальності, а справа направляється в суд на початку березня. Тобто досудове розслідування відбувалося місяцями, а судова колегія має розглянути її за два-три тижні.
— Це стосується тільки декларативних справ чи топ-корупції теж? Ми вже торкалися цієї теми в першій частині нашого інтерв’ю, коли говорили про те, чому САП часто змушена об’єднувати справи.
— Не можу оцінювати об’єктивно, бо не здійснюю досудового розслідування, однак мені видається зайвим збирати в одній справі десятки епізодів або сотні учасників. Закінчили розслідування епізоду і можете довести участь виконавця або організатора — направляйте в суд. Адже сучасні реалії довели, що чим більше учасників у справі, тим довше вона буде розглядатися. Про використання інструментів КПК України для цього ми вже говорили. Іноді багато матеріалів, які надаються на дослідження суду під час судового розгляду, нічого не підтверджують і не спростовують.
— Доказова база погана?
— Ні, просто мені іноді здається, що подається багато зайвого, наприклад, результати слідчих (розшукових) дій, інші документи чи показання свідків, які нічого не доводять. Знову ж таки, я по-іншому дивлюся на справи, ніж сторони, але те саме можна довести або спростувати з меншою кількістю документів і з меншою кількістю свідків. Оберіть зі 50 свідків (більшість із яких не повідомляють нічого важливого) десять ключових, які точно дають вам залізобетонну позицію, і забезпечуйте їхню участь у суді. Так само і з документами. У мене недавно був випадок, коли прокурор, долучаючи до справи неважливий документ, на запитання: «На підтвердження яких обставин ви це додаєте?» відповів: «Ми проводили цю слідчу дію, хай воно буде в справі».
— Це некомпетентність?
— Ні. В переважній більшості прокурори САП — професіонали. Я думаю, це просто бачення. Детективи і прокурори проводили великий обсяг слідчих дій, вони це все зібрали, вони цінують те, що зробили, і це, звісно, правильно. Але це впливає на термін розгляду, тому що все необхідно долучити до справи і дослідити. Плюс це дає стороні захисту можливість говорити про те, що докази сторони обвинувачення нічого не підтверджують. Так само свідки: ми їх викликаємо різними способами, організовуємо відеоконференцзв’язок… А свідок приходить і говорить якісь загальні речі, що не підсилюють доказової бази обвинувачення. А все це час. І це, до речі, не тільки для прокурорів характерно, а й для захисників. Тому мені хотілося би більше концентрації сторін на якості, а не на кількості, — надавати лише ті докази, які дійсно щось підтверджують або спростовують.
— Зрозуміло, що в короткі строки давності дійсно дуже важко забезпечити під ключ процес слідства і судового розгляду. Можливо, є сенс і продовжувати строки давності за окремими справами. Наскільки мені відомо, про це йдеться, наприклад, і в рекомендаціях ОЕСР та інших партнерів. Інше питання важливе і стосується теж суду: є випадки, коли в суді ще на етапі досудового розслідування деякі питання розглядаються місяцями, а то й рік. Приміром, дозволи на заочне слідство чи запобіжні заходи. В таких випадках виникає питання: а що буде, коли ці справи почнуть розглядати в суді повноцінно, якщо стільки часу треба на розгляд лише одного аспекту? Чи означає це все, що в справах із великою кількістю учасників та адвокатів система взагалі безсила?
— Строки давності притягнення до відповідальності встановлені законом, вони не короткі. Наприклад, якщо ми говоримо про тяжкі злочини, це десять років із дня вчинення особою кримінального правопорушення, про особливо тяжкі — п’ятнадцять. Важливо, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. В таких випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. Разом з тим і справи складні, якщо ми говоримо про економіку або легалізацію. Часто є потреба отримання міжнародної правової допомоги, а це дуже тривалі процеси.
Про завищені очікування громадськості, дисциплінарну відповідальність суддів і непрозорість засідань
— На антикорупційному форумі в грудні ви вкотре наголосили, що у громадськості занадто завищені очікування щодо ВАКС і суд постійно відчуває тиск. Чому?
— З одного боку, громадськість вітала результати конкурсу і старт роботи ВАКС. З іншого — коли суд ухвалює рішення, які не подобаються громадськості, з’являється критика, незадоволення і відкрите цькування суддів. Це неправильно. Можна і інколи потрібно критикувати суди, можна критикувати судові рішення, але це має бути конструктивна критика. І вона не має переходити в образи і відкриту заохочувальну неповагу до судової влади. Бо судове рішення, яке набрало законної сили, незалежно від того, подобається воно комусь чи ні, є актом правосуддя і є обов’язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їхніми об’єднаннями на всій території України.
Крім того, винести судове рішення може тільки та людина, яка заглибилася в матеріали справи. А це тільки той суддя, який розглядає справу. Безумовно, і прокурор, і слідчий — теж у матеріалі, але вони дивляться на поставлене перед суддею питання зі свого ракурсу, а суддя — системно і комплексно. Це треба враховувати.
Кожен суддя ВАКС — доброчесний і фаховий професіонал, якого відібрали шляхом жорсткого конкурсу, що відбувався за участі громадськості та міжнародних експертів. До якості обґрунтування судових рішень ВАКС сьогодні не має претензій, це без перебільшення новий рівень мотивації та обґрунтування. Більшість судових рішень першої інстанції підтримується Апеляційною палатою ВАКС і Верховним судом. І навіть якщо ви прочитали судове рішення і не погоджуєтеся з його мотивами, це не означає, що воно перестає бути судовим рішенням, яке потребує поваги та виконання.
Звісно, у правосудді не виключені помилки, тому й існує процедура апеляційного та касаційного оскарження, де суд вищої інстанції може або підтвердити рішення, або змінити чи скасувати його.
— Механізм дисциплінарної відповідальності суддів ВАКС?
— Ми тут перебуваємо в такій самій ситуації, як і всі судді. З одного боку, сторона захисту часто використовує скарги до ВРП як інструмент тиску на суддю. З іншого боку, має бути дієвий і незалежний механізм реагування на певні дії судді всередині самої судової системи.
Ми маємо досвід притягнення суддів ВАКС до дисциплінарної відповідальності упродовж 2020–2021 років, але відповідні рішення були скасовані. Я думаю, що поданих на суддів ВАКС скарг у ВРП зараз достатньо.
— У вас є довіра до цього складу ВРП?
— Так. Судова система довго чекала, коли нарешті будуть сформовані ВККС і ВРП. Вони мають бути незалежними і професійними, а процедури притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності — прозорими та чіткими.
— Суддя-викривач, який дасть сигнал, що в суді відбуваються не дуже правильні речі, — це реальність чи фантастика у ВАКС?
— Мені здається, що це — реальність. Будь-який суддя не має толерувати недоброчесних або корупційних вчинків, у першу чергу своїх колег. Ми вже нарешті відійшли від такого поняття, як «кругова порука». Я впевнена в кожному із своїх колег у плані доброчесності, тому якщо гіпотетично допустити якесь «прохання» або «пропозицію», вони не залишилися б без реагування.
— Як?
— У нас є компетентні органи, які безпосередньо працюють з такими питаннями, — НАБУ, ДБР тощо.
— Публічність і прозорість ВАКС. У громадськості є питання.
— Довіра — це двосторонній рух. На жаль, у суспільстві рівень інституційної і персональної довіри низький. Ми готові формувати довірливі стосунки з суспільством, довіряємо йому, ми максимально відкриті, прозорі, ми комунікуємо мовою суспільства, коментуємо ухвалені судові рішення, роз’яснюємо ті чи інші питання, які виникають у діяльності і становлять суспільний інтерес, відповідаємо на запитання. Тільки в діалозі народжується довіра. Не треба одразу шукати «зраду» в ухвалених судових рішеннях і на рівні звички чи стереотипного мислення підозрювати суддів у чомусь поганому. Слід сприймати будь-який суд як незалежний орган правосуддя і не вимагати від нього постановлення того чи іншого рішення.
— Але чому, наприклад, у судовому реєстрі часті випадки, коли судді закривають повністю тексти рішень, навіть тоді, коли засідання проводились у відкритому режимі?
— Якщо рішення ухвалюється у відкритому судовому засіданні, немає підстав закривати судове рішення. Разом з тим під час загального відкритого судового засідання певні питання можуть розглядатися в закритому режимі і вони не мають бути оприлюднені. Але технічно немає можливості закрити лише частину рішення.
Коли ми передаємо до ЄДРСР рішення, ухвалене в закритому судовому засіданні або частково в закритому режимі, є лише дві опції — закрити повністю або залишити відкритим текст повністю. Часткове оприлюднення тексту вироку неможливе з технічної точки зору, оскільки існує лише один примірник повного тексту рішення, і якщо навіть одне речення з нього досліджувалося у закритому судовому засіданні, текст буде закритий повністю. Гіпотетично це, звісно, можливо, але вимагає додаткових дій, які не передбачені законом.
Суддя, який увесь день проводить у судових засіданнях, за аналізом судових матеріалів і підготовкою рішень, не має витрачати свій час на додаткові дії, які не передбачені законом, тільки тому, що комусь цікаві певні частини рішення, постановленого у частково закритому судовому засіданні.
— Але це впливає на довіру до суду, я думаю, якщо це можна якось налагодити, це потрібно зробити.
— Ми це комунікували, звісно. Є розробник програми, є адміністратор, але якщо буде в системі опція «закривати частково», звісно, будемо це робити.
— Окремі судді відмовляються розглядати заявки на трансляції засідань ВАКС від журналістів і третіх осіб. Чи погоджуєтеся ви з цим підходом, і якщо ні, то як можна змінити цю практику?
— За загальним правилом, кримінальне провадження здійснюється відкрито, однак слідчий суддя, суд можуть прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини. В свою чергу проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін і можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.
Тобто, приймаючи рішення про дозвіл на трансляцію, суддя враховує думку учасників і безпечність для самої справи. Адже в засіданні може бути розголошена певна персональна інформація або інша інформація, яка охороняється законом. Це теж важливо для цивілізованої країни. Ми хочемо спостерігати швидкі і жорсткі судові процеси. Але якщо хтось із наших родичів або близьких знайомих потрапляє в таку ситуацію, то риторика таких осіб змінюється на те, щоб суд справедливо та об’єктивно розібрався. Так?
— Так.
— Тому ми не можемо заради того, що всіх цікавить, як відбувається процес або виглядає підозрюваний, обвинувачений, нехтувати положенням закону щодо охорони певних відомостей. Бо статус підозрюваного чи обвинуваченого не позбавляє особу захисту персональної інформації, а відомості досудового розслідування не можуть розголошуватися без дозволу відповідного суб’єкта. Тому це просто треба зрозуміти і прийняти.
Окремим аспектом питання про закриті судові засідання є провадження на підставі угод. Суд може затвердити таку угоду, а може не затвердити. Але обставини кримінального провадження, які суд встановлює, виписуються у вироку або в ухвалі. І якщо ми проводимо засідання у провадженні за угодою у відкритому судовому засіданні, а потім її не затвердимо, повернувши кримінальне провадження для продовження досудового розслідування, то відомості досудового розслідування, які відповідно до закону є «захищеною» інформацією, стануть доступними необмеженому колу осіб. Як ви думаєте, постраждає від цього досудове розслідування і кримінальне провадження в цілому? Очевидно, що так.
— Але навіть тоді, коли ви анонсуєте чергове засідання на сайті або в мережах, то не завжди даєте достатньо інформації. Люди не розуміють, з якого приводу, по якій справі це засідання. Чому?
— Ми не можемо говорити і оперувати прізвищами підозрюваних, обвинувачених. Тому ми надаємо інформацію за номером справи. Кожна особа, яка слідкує за справою, може зайти на сайт судової влади і за цим номером подивитися, де вже є конкретні прізвища. Ми як суд не можемо про це говорити. Так, можливо, треба зробити два зайві рухи — зайти на сайт судової влади і ввести номер справи, але там система таку інформацію видає. Отже, незазначення судом в анонсах судових засідань конкретних прізвищ підозрюваних, обвинувачених не впливає на обізнаність суспільства щодо певного процесу.
— Резюмуючи, скажу, що в ході нашої довгої розмови і ви, і я відчуваємо, що закінчився час очікувань щодо інституцій антикорблоку і настав час прямих запитань. У тому числі й до ВАКС.
— Я думаю, зараз настав час свідомої взаємодії — між сторонами кримінального провадження, між сторонами і судом, між судом і суспільством. Але для того щоб свідомо взаємодіяти, ми маємо бути чесними і відкритими між собою. Не треба очікувати того, що суди і судді будуть подобатися всім, але й не можна вимагати від них рішень, обумовлених виключно суспільним запитом.
Бо правосуддя — це значно глибше, ніж те, що люди звикли бачити на поверхні. Це демократичні стандарти і встановлені національним законом процедури, уважне ставлення до позицій і аргументів сторін, детальна оцінка кожного наданого сторонами доказу і аналіз їхньої сукупності, відповідальність за дотримання балансу між правами окремої особи і інтересами всього суспільства, узгодження позиції всередині судової колегії (під час судового розгляду), складення тексту судового рішення тощо. Громадськість має прийняти як аксіому, що суд хоча і є частиною всього суспільства, є органом правосуддя. А правосуддя вимагає дотримання правил. Усіма учасниками.
На всі питання, які виникають, ми відповідаємо мовою судових рішень, коментарями, новинами і анонсами на офіційних сторінках суду, участю суддів у науково-практичних заходах. Але ці відповіді треба хоча б спробувати не лише послухати, а й почути.
Автор: Інна Ведернікова
Tweet
