Что ужаснее: нападение грабителей или медицинская помощь, которую предоставили жертве после этого

Три операции, реанимация, пересадка кожи — это то, что пришлось пережить Марии Варгиний из-за удара по голове и человеческого равнодушия. Теперь ее голову, шею, руки покрывают глубокие рубцы. Чтобы перейти улицу и посмотреть по сторонам, не едет ли автомобиль, женщина вынуждена поворачиваться всем корпусом. А без платка, который прячет уродливые красные борозды, не выходит даже за порог. У нее ухудшилось зрение, слух, ослабла память, некоторые участки головы навсегда потеряли чувствительность. (Укр.)

Нещасливий фатум

Той день був таким самим, як інші, хіба що наближався Великдень. Пані Марія Варгіна планувала, коли що купити, коли готувати, коли пекти. Сьомого квітня жінка пішла в гості до родичів і ввечері поверталася додому звичною дорогою, якою ходила десятки, якщо не сотні разів. Тихо, спокійно, довкола ані душі. Аж несподівано удар по голові.

Доки Марія Василівна лежала непритомною, нападники витягли з її сумочки 34 гривні (більше не було) і намагалися стягнути з пальця каблучку. Чи то перстень надто туго сидів, чи хтось налякав грабіжників, але золоту прикрасу довелося залишити. Закривавлену Марію Василівну помітили дві дівчини. У торбі жінки вони знайшли її телефон (злодії його не вкрали, а, може, просто надто поспішали): викликали карету швидкої допомоги і зателефонували синові. Непритомній жінці дівчата навіть робили штучне дихання.

«Швидка» доставила мене до восьмої лікарні, в травмпункт, – розповідає пані Марія. – Там мені зробили рентген голови. Череп не був проламаний і струсу теж не виявили. Тоді мені промили рану, наклали кілька швів, зробили перев’язку, а також сказали звернутися у поліклініку до свого хірурга».

Оскільки Марія Варгіна живе на Сихові, тож пішла в четверту комунальну міську поліклініку. Приймав того дня хірург Орест Пилип’як.

«Восьме квітня припало на неділю, тому до лікаря прийшла я дев’ятого, – продовжує крізь сльози Марія Василівна. – Пов’язку лікар не знімав, просто сказав прийти ще раз у середу. Правда, я тоді сказала, що в мене піднімається температура – до 38,5-38,6. Це почалося ще в понеділок. Тоді він скерував мене до невропатолога.

Лікар оглянула мене і поставила діагноз – струс мозку. В середу знову прийшла до хірурга. Тоді вже лікар зняв пов’язку, але в мене все волосся було ще залите кров’ю. Він тоді сказав, що все добре заживає. Я знову поскаржилася на високу температуру, що в мене почала пекти шия. Хірург відповів, мовляв, а що ви хотіли, якщо вас так ударили. Коли я спитала, чому в мене висока температура, скерував до дитячої поліклініки на УЗД нирок і печінки».

Того дня Марії Василівні було дуже зле і на ультразвукове дослідження вона вже не пішла, а повернулася додому. Думала, якщо трохи поспить, то їй стане краще. Натомість ні температура, ні головний біль не відступали. Усе це було одинадцятого квітня. Щоби бодай якось позбутися температури і головного болю, жінка накупила різних сильнодіючих ліків і ковтала їх просто жменями, але жар так і не спадав.

Дванадцятого квітня, перед Великоднем, Марія Василівна планувала пекти, але коли спробувала підвестися з ліжка, в неї підкосилися ноги, а правий бік обличчя помітно набряк. Жінка вирішила не братися за домашні справи, натомість обклала голову листям капусти і знову лягла у ліжко. Наступного дня стало ще гірше – уже не відкривалося око. Родичка, яка саме зайшла в гості, викликала сімейного лікаря і «швидку».

Через те, що Марія Василівна, тамуючи нестерпний біль, ковтала жменями пігулки, медики припустили, що її набряки можуть бути наслідком звичайної алергії, тому вирішили їй дати інші препарати, які б нейтралізували дію уже вжитих. Але набряки і далі не зникали. Уже почав опухати лівий бік, шия практично зникла. О пів на дванадцяту племінниця пані Марії знову викликала «швидку», і тоді жінку відвезли до лікарні швидкої допомоги. Там теж не відразу змогли поставити діагноз. Дехто з медиків схилявся таки до алергії, але ніяк не могли пояснити високої температури.

Жінку хотіли покласти до терапевтичного відділення, коли ж хірург натиснув на рану, і звідти пішов гній, вирішив госпіталізувати її до хірургії, принаймні, аби поспостерігати. Марію Василівну оглянули терапевт, окуліст, нейрохірург, щелепно-лицьовий хірург, травматолог.

Жити чи не жити

«У суботу в мене почалося марення, – пригадує Марія Василівна. – Викликали хірурга, він у неділю, на Великдень, сам особисто поголив мені голову».

П’ятнадцятого квітня пацієнтці поставили діагноз – флегмона обличчя. Зволікати не можна було жодної миті. Під наркозом Марії Василівні на голові зробили надрізи. Але наступного дня набряк посилився, голова стала завбільшки з відро. Негайно довелося робити повторну операцію.

«У мене вся голова була порізана, шия, – схлипує жінка. – Над оком надріз робили, бо набряк був завбільшки з яйце. Мені так зле, що вже було байдуже, чи житиму, чи ні».

Лікарі з усіх сил продовжували боротися за життя пацієнтки. Під час операцій видаляли не тільки гній, а цілі ділянки ушкодженої шкіри.

«Отямилася я тільки в п’ятницю, – далі веде Марія Василівна. – На мені було повно трубок, підключень. Першим біля себе побачила хірурга Юрія Кушту. Далі були дуже болісні перев’язки». Щоразу протягом години Марія Василівна, аби не кричати, кусала собі пальці до крові. Щодня на ліки йшли сотні і тисячі гривень. Аптечні чеки мали десятки пунктів.

Через те, що на руках поховалися вени, катетер довелося вставити у ногу, як наслідок – тромби. «Моя кров стала схожою на джем, не могли навіть аналізи взяти, – продовжує жінка. – Коли моє життя було у безпеці, мене відправили до восьмої лікарні». Рани на голові, шиї, грудній клітині почали гоїтися, а на тімені і потилиці спостерігався дефіцит шкіри. Сусідки по палаті тільки кивали головою: мовляв, пощастило, тут майже ніхто не вірив, що ви виживете.

У виписці Марії Варгіної стояв діагноз – гнійно-некротична флегмона голови; некротизуючий дерматоцелюло-фасциїт ділянки голови та шиї; гострий правобічний стегново-підколінний флеботромбоз; вторинний алергійний набряк повік з інфікуванням (кон’юктивіт обох очей).

З міської лікарні швидкої допомоги Марію Василівну направили до 8-ї лікарні, в опікове відділення. Лікарі мали пересадити шкіру з руки на шию і голову. На щастя, післяопераційний період минув без ускладнень. П’ятого червня пані Марію виписали, а у витягу з медичної картки зазначили: «У задовільному стані пацієнтка виписується додому під нагляд хірурга поліклініки за місцем проживання».

У хірурга Пилип’яка Марія Варгіна більше лікуватися не хотіла. Саме його вона вважає винним у тому, що зі здорової атракційної жінки вона перетворилася практично на інваліда. Пані Марія переконана, якби не байдужість і безпечність лікаря, цього б ніколи не сталося. Але вона зважилася піти ще раз до Пилип’яка, щоб показати свою лису порубцьовану голову.

«Замість вибачте, я почула: «Ну, винуватий», – з болем згадує Марія Василівна. – У його очах я навіть краплі страху чи жалю не побачила».

Хто винен?

Після візиту до хірурга жінка пішла до завідуючої хірургічним відділенням та обіцяла розібратися. «Спочатку хірург казав про компенсацію, адже тільки один укол у живіт коштував 120 гривень, а ще – дуже сильні антибіотики, – продовжує Марія Василівна. – Але потім лікар заявив, що купюри помітить і здасть мене в прокуратуру. А я кажу: здавайте, в мене всі чеки є».

Невдовзі Марія Варгіна подала офіційну скаргу, й у визначені терміни їй надали письмову відповідь, згідно з якою жінка отримала належну медичну допомогу, бо лікар зробив усе, як слід, а вона потім сама протягом трьох днів не прийшла на прийом, тож те, що вона нині практично інвалід – лише її провина.

Кореспондента «Погляду» Орест Миколайович теж переконував, що в понеділок, коли до нього прийшла пацієнтка, він обробив належним чином їй рану і в середу теж все добре оглянув та зробив перев’язку. А ще запевнив, що має багато свідків, які підтвердять його слова. Виходить, якщо це правда, і хірург справді оглядав і обробляв рану, а не махнув рукою, мовляв все заживає, як на собаці, то викликає сумніви його кваліфікація, адже недуга розвивалася дуже стрімко. Жінці ж навіть не дали скерування на аналізи.

Тепер хірург каже, що якщо треба знайти винного, то краще знайти тих, хто ударив Марію Василівну по голові. Справді, якби жінку ніхто не вдарив, нічого б не було.

Заступник головного лікаря з медичної частини 4-ї поліклініки пані Трофімова теж переконує, що якщо хтось і винен, то не лише хірург. За її словами, офіційну відповідь Марії Варгіній надали. Втім та радше нагадує казенну відписку: «Медична допомога лікарем Пилип’яком О.М. надавалась в об’ємі, що відповідає нормативам надання медичної допомоги дорослому населенню і амбулаторно-поліклінічних закладах по даній патології». Ні навіть про людське око «вибачте» не прозвучало. Минулого понеділка скаргу жінки розглядали в обласному управлінні охорони здоров’я, але і там не помітили ні байдужості, ні халатності, мовляв такі недуги важко діагностувати.

В усьому світі, навіть у найрозвинутіших країнах, де медицина на найвищому рівні, щороку констатують тисячі лікарських помилок, за які доводиться платити грошима і медичними ліцензіями. Натомість деякі українські лікарі нагадують чимось серіального Хауса – їм так само байдуже до пацієнтів, тільки, на відміну від них, літературний герой запекло розв’язує медичні загадки.

Очевидно, функціонери від медицини вже поставили крапку в цій історії: підстав для притягнення до відповідальності за халатність не виявлено, відтак і говорити більше нема про що. Усі залишилися на своїх місцях і далі планують працювати, лікувати пацієнтів, а про спотворену огидними рубцями жінку, напевно, згадувати не надто прагнуть. Натомість Марія Василівна не планує здаватись і найближчим часом планує звернутись у правоохоронні органи.

Автор: Оксана ДУДАР, Новий Погляд

Читайте также: