Як опричникі агрофюрера поводяться з жінками, затриманими на протестах у Білорусі. “Бити об стіну – найлегше покарання”
Published
У білоруських СІЗО лишаються тисячі затриманих під час акцій протесту, а ті, хто виходить на свободу, кажуть про безпрецедентну жорстокість силовиків. Жінки, що побували в ув’язненні, розповіли виданню DW про побої і приниження.
Близько семи тисяч осіб опинилися за ґратами за перші кілька днів протестів проти фальсифікації підсумків президентських виборів, що відбулися в Білорусі 9 серпня. Багато з них досі залишаються в СІЗО, а ті, кого відпустили, розповідають про безпрецедентну жорстокість силовиків, нескінченні знущання і побиття, – у лікарнях опинилися десятки постраждалих.
Проте заступник міністра внутрішніх справ Білорусі Олександр Барсуков заявив журналістам: “Знущань не було”. Що насправді коїться за тюремними стінами, DW розповіли жінки, що вийшли на свободу.
Били тих, хто погано співав гімн
Лікарка анестезіолог-реаніматолог Мінської міської дитячої інфекційної лікарні Олена Будейко провела в ув’язненні менше доби і вважає ці години найстрашнішими в своєму житті. Вона і ще кілька медиків-добровольців 11 серпня були в районі універмагу “Рига” – в білих халатах з червоними хрестами і зі спеціальними сумками для медикаментів. “Ми домовилися дотримуватися нейтралітету і допомагати як одній, так і іншій стороні”, – розповідає Олена.
Коли медики рухалися в бік центру, під’їхали озброєні люди в формі, сказали пройти в мікроавтобуси, привезли до стели “Мінськ – місто-герой”. Жінок-медиків заштовхали в автозак, а молодого чоловіка, який допомагав носити медикаменти, залишили зовні. Будейко каже, що чула моторошні крики, ймовірно, його били. Потім хлопця посадили окремо. “Його звати Павло. З того часу ми про нього нічого не знаємо”, – розповідає Олена.
“Тварино, повернись до мене!”
Медиків привезли до РУВС Центрального району. “Ходити дозволяли, схиливши голову до землі, руки за спину, стояти, упершись лобом в стіну, саме нас не били. У червоні хрести на халатах тикали гумовими кийками, казали, що надаємо допомогу бойовикам. “Тварино, повернись до мене! Прізвище!”, – це було найбільш “лагідне” звернення до них, згадує жінка. Олена бачила, що чоловіки лежали у дворі з витягнутими руками і ногами, обличчям в землю, звідти долинали моторошні крики.
Затриманим запропонували підписати готові протоколи, а тих, хто відмовлявся, били. Людина, яка оформляла документи, погрожувала Будейко: “Не підпишеш – переб’ємо ноги”.
Після підписання жінки стояли в коридорі обличчям до стіни. Чоловіки лежали на вулиці, їх змушували співати гімн Білорусі. Тих, хто, на думку охоронців, співав погано, били. Люди, яких заводили в будівлю, були побиті так, що складно було упізнати.
“Чула, як дівчинка просила: “Не чіпай мене”, на що їй відповіли: “А що ти мені зробиш?” Нам, лікарям, говорили, що бинти і спирт в сумках – для “коктейлів Молотова”, погрожували “повісити купу справ”, – згадує Олена. – Вранці нас вивели на перевірку і знову стали погрожувати. Говорили, відправлять у Жодіно, дадуть по двадцять діб і не повідомлять родичам”.
Олена провела в РУВС менше доби, але зізнається, що коли виходила, то плакала. Попри це, жінка каже, що продовжуватиме добровільно надавати допомогу на акціях протесту.
“Бити об стіну – найлегше покарання”
Ольга Павлова, членкиня штабу Світлани Тихановської, провела в ув’язненні п’ять діб. Жінку затримали в ніч на 10 серпня в Мінську, на проспекті Машерова. Павлова, медик за освітою, була в буферній зоні між ОМОНом і мирними протестувальниками. З собою був рюкзак для першої медичної допомоги. Коли силовики почали наступати, люди розбіглися, Ольга стояла там же з піднятими руками: “Один омонівець штовхнув, я впала. Мене підняли його колеги, передали своїм, ті посадили в автозак”. Жінка опинилася в Центрі ізоляції правопорушень (ЦІП) ГУВС у Мінську.
“Чоловіків одразу стали бити. З нами була громадянка Росії. Дівчина просила посла, її відвели в сусідню камеру і побили, сказали, що додому вона не повернеться”, – розповідає Павлова. За її словами, особливою жорстокістю відрізнялася пара охоронців: чоловік з яскраво блакитними очима і жінка – невисока блондинка на ім’я Христина (те ж саме про неї розповідали й інші затримані з цього ізолятора).
Павлова опинилася в чотиримісній камері, де було 36 осіб. Коли в’язні попросили відкрити вікно, на них вилили два відра води. Волога стала випаровуватися, люди задихалися. Тільки вночі жінок вивели подихати. У однієї затриманої була епілепсія, в іншої діабет, у самою Ольги – поранення від гумових куль і світлошумових гранат.
10 серпня почали питати особисті дані, Ольга назвала тільки ім’я і прізвище. Впродовж доби над нею знущалися: ставили на коліна, викручували руки, погрожували: “Те, що нас били об стіну, було найлегшим покаранням. Хлопців били постійно і зі страшною силою. По одному виводили в коридор, били до напівсмерті, забирали, виводили наступного. Біля ізолятора чергувало кілька “швидких”.
Били і тих, хто не підписував протоколи. “Я нічого не підписала, вони не знали, що зі мною робити, – каже жінка. – На суд приїхав представник РУВС Московського району, він був в жаху від побаченого. Приніс пакет з сухпайком, до цього ми не їли два дні. Воду пили з-під крана”. На суді Ольга говорила, що затриманих катують, що не надають медичної допомоги, суддя відповіла: “Не моя компетенція”.
Відомості в протоколі Ольги не відповідали дійсності, а особисті дані в справі (дата народження, прописка і навіть фото) належали однофамільниці Павлової. Це не завадило винести жінці вирок – 15 діб адміністративного арешту в тюрмі в Жодіно. Загалом Павлова провела в ув’язненні п’ять діб. Її випустили 14 серпня. Скільки людей ще сидять за ґратами, не знає, напевно, ніхто.
Автор: Тетяна Нєвєдомська; DW
