Більше року жінка з села Милове на Херсонщині чекає свого сина захопленого окупантами: «Коли росіяни прийшли за Вовкою, вони знали про нього все»

«Мать, мы у вас там немного насорили»

До виходу на пенсію Наталія була техпрацівницею в Милівському будинку культури. Разом із сином Володимиром торік вона залишалася в окупації. Наталія каже, що він розійшовся зі своєю цивільною дружиною, тож останнім часом жив із нею. Працював де прийдеться, а ще до повномасштабного вторгнення Росії кілька разів був на навчальних зборах територіальної оборони Херсонщини. Судячи з усього, саме це й стало причиною для його викрадення представниками окупаційних військ.

За словами Наталії, це сталося в неділю, 3 липня 2022 року. Біля 10.30 години ранку вона пішла в магазин по хліб, залишивши сина вдома. А коли повернулася, то побачила біля власного будинку російську військову техніку і військових, які майже всі були в балаклавах.

Росіяни спочатку відмовились її пропускати додому, а потім наказали проходити і дати на перевірку мобільний телефон.

«Щось їм у ньому не сподобалось чи то у Фейсбуці, чи то у Вайбері. «Щось вам тут пишуть», – сказали. А я кажу – ну, пишуть. Я що, можу заборонити іншим людям щось писати? Потім сказали, що забрали мого сина, «побалакать з ним». Я спитала: для чого? Він же навіть не служив ніде, лише їздив на навчальні збори тероборони, бо все одно іншої роботи в селі не було. Але росіяни мене не слухали. Лише перепитали, чи має син зброю вдома, однак нічого такого у нас не було. Також сказали, що вони з ФСБ. У мене склалося враження, що вони знали про Вовку все. Потім сусіди мені розказали, що бачили як ФСБшники виводили мого сина з мішком на голові, посадили до однієї з машин і кудись вивезли», – згадує Наталія Хорольська.

Коли жінка змогла потрапити додому, то побачила, що все там було перевернуто догори дриґом. Росіяни всі речі повитягали з усіх шаф і шухляд, розкидали все довкола. Обнишпорили все в хаті, на горищі і в сараї. З собою вони забрали паспорт, телефон і військовий квиток сина. Також після «обшуку» зник цифровий Т2-тюнер для телевізора.

«Мать, мы у вас там немного насорили», – виходячи з будинку, сказав Наталії один із ФСБшників.

«Побачити сина не дозволили: «Не положено»

Наступного дня після зникнення сина Наталія пішла до окупаційної «комендатури», яка тоді розташовувалась у Милівському будинку культури. Але їй там заявили, що нічого не знають, бо до арешту її сина вони відношення не мають.

До «комендатури» жінка приходила ще декілька разів, там записали дані її сина і згодом сказали, що шукати його потрібно не в Миловому, а в Новій Каховці, де знаходиться російське ФСБ.

Але проїхати через Каховську ГЕС і добратися до Нової Каховки не було на чому. Дістатися туди Наталія змогла лише після того як з Милового запустили рейсові автобуси. Питала у людей, де їй шукати «російську тюрму». Так вона дійшла до будівлі Каховського райвідділу поліції і звернулася там до російського чергового, назвавши ім’я свого сина. Той зв’язався з кимось по рації і відповів, що такого тут немає і порадив піти до сусідньої будівлі, де сидить ФСБ.

«Я підійшла і спитала чергового, чи є тут Володимир Хорольський? «Да, есть». Спитала, чи можу я його побачити? «Не положено». Питаю, чи можу я йому принести передачу? «Не положено». Так я поїхала тоді з Нової Каховки ні з чим. А наступного разу на всяк випадок взяла передачу сину. Знову звертаюсь до чергового і до мене виходить у балаклаві молодий чоловік, який був у мене в будинку при затриманні сина. Я його по очах і по статурі впізнала. Питаю його: за що забрали хлопця? А він: «Ви ж розумієте? Він служив у теробороні, тому вважається військовополоненим». ФСБшник погодився передати йому передачку. У побаченні з сином мені відмовили, тож я пішла до російського військового прокурора. Дочекалась його, він запевнив, що з сином усе нормально, але теж у побаченні з ним відмовив. «Не положено», – згадує Наталія.

• Британський доброволець про російський полон: «Мене били, порізали ножем. Але це ніщо, у порівнянні з тим, через що довелось пройти українцям»

Після цього жінка ще один раз змогла з’їздити до Нової Каховки, передати сину передачу. Побачитись їм знову не дозволили. А вже потім доїхати до цього міста стало неможливим – після обстрілів мостів через Каховську ГЕС і Каховський шлюз окупанти закрили дорогу для цивільного транспорту і рейсові автобуси до Нової Каховки їздити перестали. Згодом Збройні сили звільнили всю правобережну частину Херсонщини, тож Наталія Хорольська більше року нічого не знала про долю свого сина.

Лише повідомлення в телеграм-каналі і телефонний дзвінок з Червоного Хреста подарували їй надію. Жінка розповіла, що написала Володимиру листа і сподівається, що за допомогою Червоного Хреста воно дійде до адресата. Наталія вірить, що в разі підтвердження інформації про перебування її сина у ВК №12 у Ростовській області рано чи пізно його вдасться звідти витягти, і він зможе, нарешті, повернутися додому.