Чому росіяни не можуть «дістати» HIMARS та M270, і яку роль тут грає наша ППО

Успіх цих ракетних комплексів забезпечують не лише видатні характеристики, але й уміле використання наших переваг та недоліків окупантів

Королівський інститут оборонних досліджень (RUSI) в своєму блозі вирішив проаналізувати фактори, які зумовлюють довготривалий успіх з використанням ракетних систем M142 HIMARS та M270 в розпорядженні ЗСУ.

Поява цих комплексів в строю нашого війська стала подією, що «змінила правила гри». Бо завдяки систематичним ударам по об’єктам логістики армія РФ була вимушена як мінімум зменшити інтенсивність “вогневого валу” як головного елементу для свого наступу влітку 2022 року. Але з іншої сторони, успіх в будь-якій історії зумовлює саме набір факторів, котрі “не піддаються ефективному централізованому контролю”, а не просто лише поява “чудо-зброї”.

Тому RUSI в своєму блозі ставить питання так. З однієї сторони, справді системи M142 HIMARS та M270 мають одразу дві видатні характеристики, які зумовили їх успіх в руках ЗСУ – дальність стрільби аж до 84 км та точність стрільби, завдяки чому ці системи фактично невразливі перед будь-яким “засобом контрбатарейної боротьби” в розпорядженні рашистів.

Але от далі й починаються той самий набір факторів, котрі “не піддаються ефективному централізованому контролю”. Задачу для наших M270 та HIMARS спрощує зокрема той фактор, що армія РФ використовує “жорстку логістичну структуру”, яка передбачає опору в першу чергу саме на залізничну інфраструктуру (або ж – інший транспорт з передбачуваним маршрутом руху). При цьому окупанти по суті не здатні будувати свою логістику без опори на залізничну мережу. Що заодно означає певну “передбачуваність” цілей для нашої реактивної артилерії.

В свою чергу, як можемо ми далі поставити питання, “передбачуваність” цілей далі позитивно впливає на інший фактор – швидкість обробки даних для видачі цілевказівки. Нюанс в тому, що в цій справ ЗСУ допомагають підрозділи армії США в Європі, а щоб налагодити швидкий обмін даними, потрібно вміти ці дані швидко обробляти. Особливо за умов, що частина інформації надходить з тимчасово окупованих територій з використанням соцмереж або інших технологій.

Не менш важливий фактор, який тут грає на руку ЗСУ – майже за рік війни рашисти так і не зуміли напрацювати способи протидії нашим HIMARS та M270. Так, армія РФ зуміла відпрацювати «розвідувально-ударний контур» із використанням ОТРК “Искандер” або ж систем “Торнадо-С” із керованими реактивними снарядами. Але цей “контур” досі може працювати лише по стаціонарним об’єктам, а не по рухомим цілям, які можуть використовувати розгалужену систему прифронтових доріг (і тут мова саме про нашу реактивну артилерію).

В теорії, окупанти могли б використати свою тактичну авіацію для «полювання» на наші ракетні системи. Але на практиці це не можливо, тому що льотчики «ВКС РФ» не ризикують перетинати лінію фронту, остерігаючись бути збитими. І це саме той випадок, коли в гру вступає ще один фактор – щільність нашої протиповітряної оборони.

З цього всього випливає наступний висновок – успіх ракетних комплексів типів M142 HIMARS та M270 в строю ЗСУ забезпечують не лише видатні характеристики, але й уміле використання наших переваг та недоліків окупантів.

Джерело: DEFENSE EXPRESS