Останнім гелікоптером із «Азовсталі»: розповіді тих, хто дивом вижив і відновлюється після поранень

Як повертаються до життя ті, кому пощастило вижити у пеклі боїв російсько-української війни? Радіо Свобода зібрало кілька історій порятунку і реабілітації після поранень українських бійців.

Серед них і історія оборонця Маріуполя, якого герої-пілоти Mі-8 евакуювали із оточеного форпосту на заводі «Азовсталь».

• про дивовижні історії порятунку;
• про специфіку і важкість поранень;
• про складність реабілітації;
• про успішні практики українських лікарів, зокрема одного із реабілітаційних центрів Львівщини.

Евакуація гелікоптером

Кожен із військовослужбовців, які проходять реабілітацію після поранення, каже: пощастило, що вдалося отримати медичну допомогу, що вчасно евакуювали.

«Хлопцям так не повезло, як мені», весь час чуєш від поранених. Бо чимало їхніх побратимів загинуло.

Оборонець Маріуполя, військовослужбовець Нацгвардії Олег Куртєков, який проходить реабілітацію на Львівщині, теж каже: вижив дивом.

• Війну у лютому 2022 року він зустрів у Маріуполі.
• Під час боїв на вулицях міста 30 березня отримав поранення разом із ще п’ятьома бійцями з «Азову» та морськими піхотинцями.
• Поранених бійців перевезли на «Азовсталь», де розташовувався медичний госпіталь. Надій на евакуацію із повністю оточеного форпосту не було.
• 31 березня українським пілотам Мі-8, попри ворожі обстріли, вдалося долетіти до Маріуполя. Вони забрали поранених, щоб перевезти у шпиталь. В одному з гелікоптерів був Олег Куртєков.
• Російські загарбники збили один Мі-8, який вивозив поранених. За неофіційними даними, тоді загинули 15 людей, а двоє потрапили у російський полон. Досі невідомо, де знаходяться тіла загиблих. Радіо Свобода під час війни не має можливості перевірити цю інформацію.

Однак, Олегу Куртєкову пощастило вижити і він розповідає про те, як врятували його.

«Я не знав, що буде евакуація. Мені не змогли поставити систему переливання крові. Нога, рука і голова були з осколками. Я втратив багато крові. Нас повантажили з «Азовсталі» на машини і виїхали на площадку. Я з повітря зрозумів, що ми біля море. Закинули у вертушку. Було нас 6-7 лежачих, ще сиділи хлопці.

У цей день було чотири чи п’ять гелікоптерів, які забирали поранених. Це була остання місія. Один екіпаж не повернувся. Я лишився живим, бо перебував в іншому гелікоптері…Ці пілоти – справжні герої»

Олега Куртєкова двічі прооперували. Нині він проходить реабілітацію. Ще шкутильгає, не відчуває руку, стискає кулак, але не розгинає пальці.

Над цим і працює щоденно, щоб відновитись після поранення.

«Зброю можу тримати», жартує військовослужбовець.

До дня виходу оборонців Маріуполя із оточеного заводу з «Азовсталь» (це був вихід за наказом вищого керівництва України, фактично вихід у полон, єдина можливість спробувати врятувати життя) проєкт Свобода. Ранок записав розмову із мамою Святослава Паламара «Калини», заступника командира полку «Азов» Національної гвардії України. Паламар, як і інші командири полку «Азов», наразі перебуває у полоні на території Туреччини. Їх обміняли на кума президента РФ Путіна Віктора Медведчука.

Історія Рамана Зборовського: лікарі поставили на ноги

Поруч із Олегом Куртєковим займається з реабілітологом 27-річний Роман Збаровський.

28 лютого, на 4 день масштабної війни Росії проти України, він прийшов у військкомат і одразу поїхав у частину. Проходить службу у складі 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади.

«20 червня під час штурму села прилетіла 120 міна, отримав осколочне поранення стегна, руки, обох ніг. Мене у спальному мішку витягнули побратими і вже швидка вивезла спершу у Бахмут.

Він крововтрати міг померти, але мені пощастило, що мене витягнули хлопці. Після мене там був ще один поранений і один двохсотий. Я не міг ходити. Лікарі поставили на ноги.

Страх був завжди. Але якось менше думали про те, бо що ж зміниться? Менше думав, я не один такий. На фронті мені було набагато легше, там свої люди, розуміють один одного. Війна змінила думки, спілкування, оточення, друзів»

Військовослужбовці, з якими розмовляло Радіо Свобода, проходять реабілітацію в одному з приватних центрів у Львівській області.

До війни тут пацієнтами були переважно діти, люди після ДТП, інсультів.

На сьогодні ця група становить 50%, а іншу половина – поранені військовослужбовці.

За словами реабілітологів, військові потрапляють в центр після осколкових і кульових поранень.

Повернення у свій військовий підрозділ і продовження служби багатьох мотивує якомога ретельніше виконувати вправи і відновлювати свій стан. Але складно тим воїнам, які знають, що поранення вже остаточно змінило їхнє життя.

Серед бійців їм перебувати легше, а як почати своє життя ще наразі не всі розуміють. Цій категорії військових буде найскладніше. Тому важлива підтримка родини і робота з психологом.

Найдовший шлях реабілітації проходять військовослужбовці, в яких під час поранення пошкоджена нервова система, голова, структура кісток.

Досвід реабілітації

Понад 20 років працює реабілітологом Олег Масний.

Зі свого досвіду він робить висновок, що у перший період війни з 2014-го року більшість пацієнтів серед військовослужбовців були з черепно-мозковими, спинальними травмами. Після 24 лютого 2022 року – з ампутаціями, мінно-вибуховими пошкодженнями, переломами кісток.

«Це переломи, які зрощуються місяцями і треба слідкувати, щоб не виникали обмеження. Цей час не можна навантажувати кінцівку, повинні бійці проходити профілактику. Успіх в реабілітації це систематичність, свідомість бійця, командний підхід.

99% – готовність працювати в команді. Кваліфікація реабілітолога має дуже важливу роль. Бо ми бачимо, як пацієнт блукає по різних реабілітаційних центра і робота не продовжується. Пам’ятаймо, що людина з протезом може повноцінно жити», – каже Олег Масний.

Головне – встати і ходити

Сержант Збройних Сил України, 42-річний Василь Матис вже самостійно прогулюється реабілітаційним центром. Наразі нагадує собі, що потрібно піднятись, ходити, працювати.

«Треба повертатись на фронт. Війна не закінчена, там мої хлопці, яких треба підтримувати і доводити справу до кінця», говорить Василь Матис і цим мотивує себе до одужання.

Він уже повністю дає собі раду. Від поранення минуло більше року. Майже три місяці боєць був паралізований і прикутий до ліжка.

«Зараз набагато легше, ніж було, бо можеш собі дозволити певну незалежність у побутових діях: вийти на вулицю, самостійно їсти. Ти не лежиш, чекаєш, що хтось прийде і переверне тебе на бік. Це важливий психологічний момент. Почуваюсь уже повноцінно, коли є можливість фізичної активності, коли вільно рухаєшся, виконуєш фізичну працю», – каже Василь Матис.

Він отримав мінно-вибухове поранення 9 травня минулого року на херсонському напрямку. Осколкове поранення зачепило правий бік у ділянці тазу і осколки застрягли у хребті, пошкодивши хребці і нервові закінчення. Чим саме ворог тоді обстрілював, Василь Матис не пам’ятає.

«Міномети 60, 80, 120, артилерія, літаки, вертольоти. Все, що можливе, Росія використовувала і використовує і, відповідно, ці удари масовані. Сховатись ніде, бо бліндажів не було та й матеріалів з чого їх зробити теж. Місцевість степова і це не дозволяло сховатись. Просто сидиш і сподіваєшся, що не прилетить. Викопували ямки і накривались підручними засобами, щоб замаскуватись, але це не захищало. Мені повезло на момент поранення, тому що поряд знаходилась евакуаційні машина і побратими мене перенесли», – розповідає Матис про пережите.

• Масштабна війна, яку Росія розпочала проти України 24 лютого 2022 року, не була для Василя Матиса несподіваною.
• Після демобілізації у 2017 році розумів, що війна не завершена. У березні 2014 року прийшов у військкомат. Але без військового досвіду його не мобілізували.
• Дочекався повістки і влітку 2014 року пішов воювати у складі Національної гвардії. Пройшов дві хвилі мобілізації.
• Виводив свій підрозділ виводив з Дебальцево. Цей напрямок був найважчий на Донбасі і гостра фаза боїв припала від 25 січня до 18 лютого 2015 року. Ворог здійснював масовані артилерійські обстріли, задіював танки, стрілецьку зброю

«Розумів, що потрібно захищати свою країну. 24 лютого 2022 року знову прийшов у військкомат і потрапив у нову бригаду, яка формувалась на базі 24-ої окремої механізованої бригади. Перший напрямок був на Північ, ми йшли до Києва. Звідти нас у кінці березня відправили на миколаївсько- херсонський напрямок. На відміну від АТО, нам не повідомляли, куди їдемо і чого. Все утаємничено. По факту, можеш по місцевості зорієнтуватись, де ти знаходишся. Це, мабуть, пов’язано з безпекою. Бо багато підрозділів піддавались викриттю, обстрілам під час переміщення», – говорить Василь Матис.

Під час розмови боєць порівнює ситуацію, яка була у 2014 році, коли Росія почала війну проти України, окупувавши частину української землі, і у 2022 році, коли почалась масштабна війна.

На його думку, 9 років тому було певне нерозуміння ситуації і чого чекати. У 2022 році бійці АТО приходили у військкомати добровільно, одразу зі своїми речами, більшість із них мала повну комплектацію.

«Змінився підхід. Зараз робилось все швидше і організованіше. Медогляду, як такого, не було. Прізвище – і все. З одного боку, це плюс, а з іншого – мінус. Бо хвороби проявились на фронті, під час бойових дій. І що з цими бійцями робити? Зараз багато хлопців мають грижі, які при військових діях ускладняються. Людей не звільняють, вони не можуть нести службу. Їм важко носити бронежилет. А що вже говорити про інше? Це масове явище.

Як виявилось, не було необхідного забезпечення. Можливо, не ті обсяги, що в 2014, більше людей і підрозділів. Це була проблема, бо багато чого не вистачало і знову сприяли волонтери, які купували бронежилети і багато всього. Забезпечувалось необхідним, але поступово. Не було такого, що прийшов і тебе всім забезпечили. Велика проблема була і є у колісному транспорті. Звертались до волонтерів, знайомих, так само і за тепловізорами, оптикою.

Якщо хотів щось мати у підрозділі , треба було самому працювати, щоб отримати це на підрозділ. У цій масштабній війні інтенсивність обстрілів – шалена, тільки рахуєш, коли не обстрілювали. Це теж позначається на кількості боєприпасів. Забезпечення залежить від командування і конкретних підрозділів. Величезна кількість офіцерів, як у мене, не мали бойового досвіду. У моєму відділенні, командиром якого я був, були хлопці з досвідом АТО. Вони всі швидко зібрались, поїхали і почали воювати. Десь 50 на 50 люди з досвідом і без», – розповідає Василь Матис.

Василь Матис вважає, що в організаційних питаннях, постановці певних завдань деякі командири виявляли свою «совковість», і на жаль, попри понад 30 років незалежності України і десятий рік російсько-української війни, явище «совкові» підходи досі не зникли в армії.

«Не постійне явище, але виявлялось. Залежало від командира. Особистий приклад та ініціатива – важливі. В армії ініціатива не вельми вітається. Маєш тихо сидіти і в цьому «совковість». Але хлопці, які пройшли АТО, в них чітке розуміння ситуації і це те, що відрізняє українську армію від радянської і армії противника. Бо беруть відповідальність та ініціативу, не чекаючи вказівки зі штабу.

Командир відділення чи взводу намагається зберегти особовий склад і виконання завдання, а це досить складно дається. В АТО ми вчились на власних помилках і платили власними життями. Зараз в якійсь мірі це продовжується.

Людей, які мають це розуміння і досвід – мало. Головне завдання – зберегти людей, втримати отой кістяк хлопців, які пройшли АТО. Бо нікому буде показувати приклад і вчити інших. Якби людина не була підготовлена, з кожними наступним днем, днями, місяцями, тижнями сидіти під такими обстрілами, то дуже важко і прийде момент, що розумієш, що будеш або 200-й, або 300-й», – каже Василь Матис.

Щодня він працює з реабілітологом. Відновлює свій фізичний стан вправами, плаванням. За час поранення втратив 20 кг ваги.

Заняття в реабілітаційному центрі проходять протягом усього дня. Фахівці уже говорять про те, що бракує професійних реабілітологів, і в Україні варто створити чітку систему реабілітації воїнів.

Самі ж поранені діляться своїм досвідом відновлення, і кажуть, що головне для відновлення після важких поранень – це віра.

Василь Матис: «Віра в перемогу, єдність, у самих себе, що ми можемо, гідні, подолаємо – це тримає українців і не від 2014 року, а відколи ми є українці.

Залишається частинка людей, яка вірить у себе, вірить в ідею України, силу національного стержня. Таких людей – небагато, але вони проходять через всі покоління, століття і дає можливість нині говорити про Україну і будувати плани на майбутнє, якби тяжко українцям не було».

• Міністерство оборони України зробило на своєму сайті розділ «допомога після поранення» із покроковими інструкціями для військовослужбовців на випадок поранення. Перейти у розділ можна через вкладку «військовослужбовцям» або за посиланням.
• Там є певний алгоритми дій для пораненого або травмованого військового, а також відповіді на деякі питання, які виникають під час лікування.
• Зокрема, там є інформація про проходження ВЛК, отримання виплат, протезування, отримання статусу учасника бойових дій та особи з інвалідністю, відновлення документів.

Автор:  Галина Терещук

Джерело: Радіо Свобода