Злочини російських загарбників. Історія херсонця, захопленого в полон рашистами, який жив у камері з мером Херсона і мало не вкоротив собі віку від тортур

Рівно девʼять місяців Віктор Солдатов, сисадмін Херсонського суднобудівного заводу, провів у російському полоні. В інтервʼю МІПЛ він розповів про знущання російських  окупантів над ним, свого сокамерника Ігоря Колихаєва, міського голову Херсона, неочікуване звільнення та проблеми зі здоровʼям після тортур.

— На колени! Лицом к стене, ноги скрестить! — пролунало російською мовою через віконечко у дверях. Двоє чоловіків покірно виконали накази. Двері відчинилися і до камери зайшли люди у балаклавах.

Вони підхопили одного з увʼязнених, перемотали йому руки скотчем і повели на допит — в інше приміщення на тому ж поверсі. Там йому без жодних пояснень прикріпили до вуха та мізинця правої ноги “крокодили” — зажими електричних дротів. Чоловіка спитали про звʼязок зі Службою безпеки України. У той же момент він отримав перший удар струмом. Увʼязнений відповів, що ніяк не повʼязаний з СБУ.

Друге питання — про звʼязок із українськими Збройними силами — і одночасний удар струмом. Чоловік спростував і це. Того разу над ним знущались ще 40 хвилин. А наступного дня все повторилось. За день — знову.

У російському полоні Віктор Солдатов, 50-річний системний адміністратор Херсонського суднобудівного заводу, провів рівно девʼять місяців.

Життя в окупації

— Ще не було пʼятої ранку, коли мені зателефонували друзі й сказали: “Прокидайся, війна”. Але я не повірив, подумав, що це якийсь розіграш, — згадує Віктор події 24 лютого 2022 року [тут і далі розповідь Солдатова перекладена з російської мови].

О сьомій годині він, як завше, вийшов на роботу та побачив дим з боку Чорнобаївки. Вже пізніше дізнався, що це росіяни атакували ракетами військовий аеродром у селі за 10 км на північ від Херсона.

На заводі почали знищувати паперову документацію, Віктор своєю чергою “чистив” електронні носії. 

Потім ще майже пів року чоловік продовжував ходити на роботу.

— На заводі залишились [працювати] тільки критичні служби, — пояснює він. — Наприклад, фекальні насоси, щоб не затопило приміщення, бо Острів [Карантинний острів у Херсоні, де розташований суднобудівний завод] низький, а підґрунтові води там високо, тож постійно потрібно відкачувати воду. Я ж забезпечував роботу бухгалтерії, яка нараховувала заробітну плату.

Кілька разів на підприємстві зʼявлялись російські військові. Вперше, у червні 2022 року, окупанти сказали, що з території заводу нібито запустили дрон, тож вони розшукували, хто це зробив. У всіх співробітників тоді забрали мобільні телефони — перевіряли переписку, контакти.

Після цього, за словами Солдатова, до бухгалтера “на розмову” прийшли представники російських спецслужб. Діалог був коротким:

— Документы уничтожили?

— Так, знищили.

— Ну, понятно.

На цьому й розійшлись.

Водночас у херсонських групах у Viber і Telegram почали писати про зникнення людей — російська зачистка міста набувала масштабів.

До самого Віктора прийшли 17 серпня.

— Открывайте, полиция! — почув він гуркіт у двері о сьомій ранку.

За порогом стояло четверо людей — двоє у балаклавах, ще двійко без, але всі у військовій формі без знаків розрізнення. Один із чоловіків був із кувалдою — якщо б Віктор не відчинив двері, то їх все одно б виламали.

Військові повідомили, що херсонцю треба проїхати з ним, щоб відповісти на кілька питань.

Він поцікавився, чи потрібно йому перекрити у квартирі воду та газ, намагаючись таким чином зʼясувати, до чого йому готуватись та як надовго його затримають.

— Ничего такого. Вечером вы будете дома, — запевнили його.

Але додому він у той вечір не повернуся.

Допити 

Віктора Солдатова привезли у Головне управління Національної поліції України в Херсонській області за адресою вул. Кірова, 4 (тепер це вулиця Лютеранська). Помістили у підвальне приміщення. Разом із ним в камері перебував іще один чоловік на імʼя Костянтин, його затримали в Олешках.

У приміщенні не було ні туалету, ні води, ні вентиляції. Час від часу до Віктора долинали крики людей, яких, вочевидь, катували на тому ж поверсі.

На перший допит його забрали наступного ранку, тобто за добу після затримання. Без попередніх розпитувань херсонця відразу почали катувати електрострумом, супроводжуючи це питаннями про його звʼязки з СБУ та ЗСУ.

— Але які в мене звʼязки? Жодних звʼязків немає. Я не служив. І рідні не служили. Нікого не мобілізували, — розповідає він МІПЛ.

Віктору здавалось, що допит тривав вічність, але пізніше його сусід по камері сказав, що він повернувся за сорок хвилин.

На другий день допитів херсонця били кийками — переважно по животу під ребрами, а також по ногах вище колін. Кілька разів влучили в шию. 

Віктор згадує, що його била не одна людина, а одночасно троє-четверо чоловіків. На цей раз вони питали, як він почав працювати системним адміністратором на суднобудівному заводі, хто саме його туди привів.

— Як я потім зрозумів, у Росії діє така практика, що всі айтівці, особливо які працюють на державних підприємствах, є такими собі “агентами ФСБ” [йдеться про неофіційну співпрацю з російською спецслужбою]. Тобто у них існує якась домовленість про злив інформації. І вони думали, що в нас так само, — пояснює херсонець цікавість до себе з боку росіян.

Серед іншого у нього вимагали сказати, де знайти інформацію відділу кадрів суднобудівного заводу, бо на жорстких компʼютерних дисках всі ці дані були знищені. Чоловік відповів, що це інший департамент, до якого він не має стосунку.

Для катування Віктора Солдатова росіяни також використовували целофановий пакет: його одягали на голову цивільного заручника відразу після удару струмом.  

— При розряді ти видихаєш і перше, що інстинктивно робиш, коли вимикається струм, — вдихаєш. Саме у цей момент надягають пакет, — переповідає чоловік пережиті знущання.

При цьому зажими електричних дротів також підʼєднували до його геніталій і сосків. Згадує він й інші тортури, коли його поливали водою — аж до моменту, коли починав захлинатися. Цю процедуру росіяни називали “водолаз”.

У мобільному телефоні херсонця, який вони забрали під час обшуку, росіяни знайшли контакт його сестри Олени, яка живе в Миколаєві.

— Она тебя любит? — на одному з допитів спитали у Віктора.

— Ну, напевно.

— А она хочет увидеть тебя живым?

— Так, думаю, що хоче.

— Давай тогда мы сейчас ей позвоним и скажем, что если она хочет увидеть тебя живым, то пусть проедется по Николаеву и скажет, где стоят военные, где находится техника [ЗСУ], — вимагали в херсонця його мучителі.

Утім чоловік відмовився. Тоді росіяни його били до тих пір, поки він не втратив свідомість.

Після третього допиту, коли окупанти знову не отримали від Солдатова тієї інформації, якої хотіли, херсонця поклали на стіл обличчям додолу, стягнули з нього шорти та почали погрожувати, що зґвалтують кийком.

Віктора знудило, після чого його сильно вдарили по обличчю і він “вимкнувся”.

— Прийшов до тями від того, що мене били по щоках і піднімали з підлоги, — каже чоловік.

Після цього його відправили в камеру. Однак пережитий стрес дався взнаки. Вночі чоловік витягнув із трухлявої підлоги цвях і спробував перерізати ним собі горло. 

Вже вранці сокамерник побачив скривавленого чоловіка та викликав охоронців.

Спроба самогубства Віктора викликала неабияке здивування окупантів і, на диво, їхнє занепокоєння.

— Людей 20 тоді прибігло, — згадує херсонець. — Поставили крапельницю, зробили укол — скоріше за все, потужний антибіотик, тому що в мене все зажило за тиждень після цього. І вони питали мене: “Чому ти це зробив? Тебе били? Сильно?”

Наступного дня Віктора не чіпали, та потім знову привели на розмову до тих самих людей, які його катували. На цей раз обійшлось без побиття, знущань та принижень. Чоловіка знову розпитували, чому він хотів позбавити себе життя та обіцяли, що все буде гаразд.

Ще за день — 23 серпня — Віктора Солдатова перевезли в ізолятор тимчасового тримання (ІТТ) на вул. Теплоенергетиків. Там він просидів до 20 жовтня 2022 року. На допити його жодного разу не викликали.

— Мене туди помістили й ніби забули, — продовжує розповідати херсонець.

Через камеру № 8, де перебував Віктор, за час його перебування там пройшло 22 людини. Їх, пригадує він, на допити виводили постійно.

Колихаєв

Стрімкий контрнаступ Збройних сил України восени 2022 року змусив загарбників тікати з правого берега Херсонщини. Але з собою вони забирали й цивільних полонених.

20 жовтня групу українців, яку утримували в ІТТ на Теплоенергетиків, росіяни переправили до окупованої Голої Пристані.

Віктора разом із іншими 11 увʼязненими помістили в камеру, розраховану на трьох людей. Перші чотири дні полонених не годували. На пʼятий дали борщу і хліба. Раз або двічі на день увʼязнених виводили на прогулку у двір.

У Голій Пристані групу з 60 українців, яких вивезли з херсонського ізолятора, протримали десять днів, а вже 30 жовтня повезли далі та розділили.

Солдатова відправили в окуповану Чаплинку в Херсонській області, у місцевий райвідділ поліції.

— Там теж була трьохмісна камера, а нас десятеро людей, — згадує херсонець. — У камері ні води, ні туалету. Замість унітазу просто в підлозі була вирита яма, тобто підлога там була фактично земляна.

У цій камері Віктор провів наступні пів року. Тут він познайомився і з міським головою Херсона Ігорем Колихаєвим, якого росіяни взяли у полон 28 червня 2022 року. Першою про викрадення Колихаєва повідомила його радниця Галина Ляшевська.

Пізніше вона розповіла, що посадовця затримали біля однієї з комунальних установ, де працювали співробітники міськвиконкому. Загарбники вилучили жорсткі диски з комп’ютерів, обшукали сейфи. Після цього голову захопленого облцентру посадили в автобус із буквою “Z” та вивезли у невідомому напрямку.

За словами Солдатова, Колихаєв сидів в одній із ним камері до 25 листопада 2022 року.

— Я йому щиглики давав за програші в шахи, — розповідає колишній полонений.

Віктор зауважує, що мер, який виглядав худим і виснаженим, не сильно розповідав про своє затримання. Серед іншого розказав, що просидів 114 днів в одиночній камері в ізоляторі тимчасового тримання на Теплоенергетиків. 

25 листопада Колихаєва забрали, куди саме — Віктору невідомо.

Звільнення

17 травня 2023 року росіяни відпустили Віктора Солдатова. Це сталося неочікувано навіть для нього самого.

— Я думаю, що у росіян відбулася ротація, — розмірковує херсонець. — Прийшли нові, почали дивитися, хто в них є, який профіт від них можна отримати. І зрозуміли, що з мене нічого не візьмеш, що на мене навіть ніяких документів немає.

За час полону окупанти не порушили жодної кримінальної справи проти Віктора, офіційних звинувачень проти нього не висували.

— І мене просто вигнали з райвідділку зі словами: “Досить жерти наші продукти”, — згадує чоловік.

На щастя, російські силовики повернули херсонцю документи, які вилучили в день затримання: внутрішній і закордонний паспорти. Також віддали ключі від квартири.

Разом із ним випустили Ігоря Новосільського, настоятеля Токарівської церкви святої княгині Ольги, що на Херсонщині. Той своєю чергою звернувся до місцевого священика по допомогу у виїзді з окупованого регіону. Для чоловіків знайшли перевізника, який довіз їх до Латвії.

Звідти Віктор повернувся у Херсон, який українські війська вже звільнили на той час. Після тривалого перебування в полоні чоловік пройшов медичне обстеження, нарешті потрапив до стоматологів. Лікарі видалили йому десять зубів — точніше те, що від них лишилося після тортур у перші дні полону. Зуби розкришилися під час ударів струмом, коли чоловоік стискав щелепи.

Після таких катувань в нього також зʼявився тремор в руках, але медики пообіцяли, що це з часом минеться.

Але проблеми з фізичним здоровʼям не порівняти з наслідками для психічного стану колишнього бранця.

— Я зрозумів, що [один] у чотирьох стінах або зіпʼюсь, або вийду та спробую набити комусь морду, — ділиться чоловік особистим.

В одному з Telegram-каналів Віктор побачив оголошення про надання безкоштовної психологічної допомоги від фонду “Блакитний птах” та вирішив скористатися пропозицією. Після цього херсонець із вересня 2023-го по березень 2024-го працював із психологом.

— Я не скажу, що не згадую [про те, що сталося], але, напевно, вже не ставлюся до цього аж надто драматично, — додає він.

Автор: Євгенія Корольова

Джерело: Медійна ініціатива за права людини

Tweet