Трудове рабство чи ресоціалізація: на яких умовах працюють засуджені?

20 вересня офісом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, ГО “Україна без тортур”, за сприяння Міжнародного фонду “Відродження” відбувся круглий стіл на тему: “Пошук шляхів попередження неналежного поводження під час реалізації прав засуджених на працю”. В цьому заході взяли участь представники офісу Омбудсмана і громадськості, Генеральної прокуратури і ДБР, ДКВС, податкової служби і пенсійного фонду, Департаменту з питань праці і Національної поліції. Учасники говорили про умови, в яких працюють засуджені, права, які вони мають в процесі виконання роботи і про те, чи можна назвати такі умови праці трудовим рабством?

Тема є надзвичайно важливою для оцінки стану дотримання прав людини у пенітенціарних установах і важливою для розуміння ролі держави у забезпеченні справедливих умов праці для всіх, включаючи тих, хто перебуває під вартою.

Досвід моніторингових візитів

Представники Харківської правозахисної групи спільно з ГО “Захист в’язнів України” в рамках проєкту “Зменшення страждань в’язнів у контексті війни в Україні”, що фінансується урядом Данії у партнерстві з DIGNITY — Данським інститутом проти катувань, здійснили превентивні моніторингові візити без попереджень в переважну більшість пенітенціарних закладів. Деякі установи ми відвідали по кілька разів. Крім умов утримання, належного надання медичної допомоги, наявності зв’язку з зовнішнім світом, ставлення адміністрації до засуджених, були досліджені аспекти права на працю і соціальний захист.

Можна констатувати: ознаки трудового рабства мають системний характер.

Під виглядом двох годинних відпрацювань на благоустрій колонії, відповідно до статті 118 КВК України, засуджені залучаються до безоплатної праці на виробництві, на господарстві, зокрема на харчоблоці. В результаті засуджений може працювати тривалий час, декілька років, при цьому ця робота не зараховується до трудового стажу, а отже, на засудженого не поширюються соціальні гарантії: наприклад, при травмі на виробництві не буде відповідного соціального забезпечення і відшкодування.

Наведемо декілька прикладів системних зловживань положенням статті 118 КВК України.

Засуджений Б. працює на харчоблоці в овочевому цеху — чистить картоплю. На питання, чи оформлений він відповідно до трудового договору, відповідає, що працює добровільно по дві години на благоустрій установи, відповідно статті 118 КВК. Питаємо: о котрій годині він прийшов на роботу? Відповідь — о 6 ранку. До котрої години він працює? До восьмої вечора. Скільки днів на тиждень? Сім без вихідних і без свят.

Засуджений М. теж працює на харчоблоці, миє посуд. Трудового договору він також не має і каже, що опрацює дві години на благоустрій колонії. Питаємо, як він працює сьогодні? Отримуємо відповідь, що засуджений дві години мив посуд зранку, дві години — після обіду і після вечері також дві години працюватиме. Такий графік роботи в нього — 7 днів на тиждень без вихідних і свят.

Без трудових договорів і навіть без паспортів засуджених залучають і на виробництві до різноманітної роботи — від металообробки і биття каміння до виготовлення гробів.

Щобільше, крім відсутності офіційно оформлених трудових відносин і соціальних гарантій, оплати праці і трудового стажу, ці люди позбавлені можливості звільнення умовно-достроково, оскільки для ухвалення позитивного рішення суд зважає на важливий критерій — наявність трудових відносин і заохочень. А цього неможливо отримати, якщо людина не працевлаштована офіційно.

Також варто згадати про таку категорію засуджених, як “відторгнуті загалом”: вони виконують найбруднішу роботу — прибирають приміщення і територію, чистять туалети. Жоден з них не працевлаштований, а значить, може тяжко відпрацювати всі 15 років, які так і не будуть зараховані до трудового стажу.

Не можуть реалізувати свої права на працю особи з інвалідністю. Відносно цієї категорії засуджених виникає дилема: через інвалідність вони не можуть працевлаштуватися, отримати заохочення і трудовий стаж, а якщо немає заохочень, вони не можуть бути звільнені умовно-достроково.

Наприклад, в ДУ “Софіївська виправна колонія (№45)” у швейній майстерні офіційно працюють шість засуджених, а фактично близько сорока. Тобто 34 засуджені працюють як стажери, не мають пенсійного стажу, зарплати, соціальних гарантій, шансів на умовно-дострокове звільнення. Засуджений П. працює стажером два роки, засуджений К. — три.

Ну і звичайно, всі засуджені які оформлені за трудовими договорами, не мають права на виплату коштів по лікарняних, щорічних відпусток, а після звільнення їм не нараховуються кошти за невикористані відпустки.

Що каже закон?

У трудових відносинах можна виділити два основні типи договорів: трудовий та цивільно-правовий.

В чому різниця та як це впливає на працю засуджених?

Трудовий договір — це угода, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець — виплачувати заробітну плату та створювати безпечні та гідні умови праці.

Ключові переваги трудового договору для працівника:

• регулярна оплата праці (не рідше двох разів на місяць);
• соціальні гарантії, такі як оплачувані лікарняні, відпустки, захист від незаконного звільнення;
• нормований робочий час, що захищає від надмірного навантаження.

Цивільно-правовий договір (ЦПД) передбачає інші відносини. Тут немає статусу “роботодавець-працівник”. Виконавець (особа, яка виконує роботу) самостійно організовує свою діяльність і зобов’язується досягти конкретного результату. Умови праці, організація робочого місця та інші аспекти роботи — це відповідальність виконавця, а не замовника.

Основні відмінності цивільно-правового договору:

• роботодавець (замовник) не надає робочого місця і не контролює, як виконавець організовує роботу;
• винагорода за роботу залежить лише від досягнутого результату і визначається угодою сторін;
• соціальні гарантії (лікарняні, відпустки) не передбачені.

Отже, розуміючи різницю між трудовим договором та ЦПД можна проаналізувати системні порушення умов праці засуджених, які виявляються під час моніторингових візитів.

Трудовий договір

Поговоримо про засуджених, які оформлені за трудовим договором. Моніторингові візити вказують на те, що в багатьох випадках ці трудові договори укладаються зі значними порушеннями норм трудового законодавства. Основні проблеми включають:

• Невідповідність трудових договорів законодавству. У багатьох випадках вони укладаються без зазначення конкретних робіт або посад, а термін дії договору відповідає терміну відбування покарання, а не періоду роботи. Це порушує статтю 21 Кодексу законів про працю (КЗпП), яка поширюється й на засуджених. Відсутність чіткого опису умов праці та посад призводить до правових невизначеностей і порушення прав засуджених.
• Шкідливі та важкі умови праці. Багато засуджених виконують роботи в небезпечних умовах (електрозварники, пекарі, кухарі), які вимагають додаткових компенсацій та соціальних гарантій згідно з законодавством. Однак фактично такі особи не отримують передбачених компенсацій за шкідливі умови праці, що порушує їхні трудові права.
• Порушення норм охорони праці. Засуджені часто працюють без належного навчання та стажування. Робота в небезпечних умовах без відповідної підготовки ставить під загрозу їхні здоров’я та безпеку.
• Низька оплата праці. Виплати за роботу засуджених часто значно нижчі за мінімальну зарплату. Зокрема, місячна оплата становить лише 400-550 грн, що є недостатнім для накопичення страхового стажу і отримання соціальних виплат у майбутньому.
• Невиконання вимог атестації робочих місць. Відсутність належної атестації робочих місць не дозволяє засудженим отримати доплати за шкідливі умови праці, що є порушенням прав, закріплених у Конституції України та КЗпП.

Цивільно-правові договори

Цивільно-правові договори використовуються для разових робіт або проєктів, де виконавець самостійно організовує свою діяльність. Однак застосування таких договорів щодо засуджених викликає низку правових і практичних проблем.

• Відсутність організації праці. За ЦПД роботодавець не зобов’язаний забезпечувати належні умови праці, що є неприпустимим у контексті пенітенціарних установ, де праця засуджених повинна відповідати встановленим нормам.
• Перетин із трудовими відносинами. Якщо ЦПД укладаються багаторазово з одним виконавцем, такі договори можуть бути визнані трудовими в суді. У разі систематичної роботи засуджених за ЦПД, ці договори фактично виконують роль трудових, але без відповідних гарантій для працівників.

Праця засуджених за ЦПД може призводити до спірних ситуацій, оскільки такі договори не передбачають належної організації трудового процесу, що є важливим для умов виправних установ. Практика показує, що робота засуджених часто має систематичний характер, що більше підходить під визначення трудових відносин.

Чи можна назвати такі умови праці засуджених трудовим рабством?

Порушення прав засуджених, недотримання трудових норм, відсутність належної оплати праці та соціальних гарантій наближують умови праці засуджених до трудового рабства. Відсутність належного державного контролю і використання “сірих” практик з укладенням договорів перетворює засуджених на безправних робітників, які не отримують належної винагороди за свою працю.

Отже, ситуація з працею засуджених вимагає ретельного перегляду та змін. Необхідно забезпечити виконання трудового законодавства, організувати належний контроль за умовами праці, щоб засуджені могли отримувати справедливу оплату праці та соціальні гарантії, передбачені законом.