Чому держава не може вчасно рятувати жінок від насильства: “Брати кинджала і самій захищати свою дитину?”

99 людей в Україні у 2020 році, за даними Генеральної прокуратури, загинули від рук домашніх насильників. Це ті, кого ідентифікували як жертв домашнього насильства.

21-річна рівнянка Юлія Сокаль – одна тих, кого система не лише вчасно не врятувала, а й попри постійні скарги до поліції не визнала жертвою. Бо прийнятий у 2018 році закон, який мав би захищати постраждалих та унеможливлювати домашнє насильство, на повну силу так і не запрацював. У межах фільму-розлідування “Зупини мене, якщо зможеш” журналістка Суспільного Алла Садовник розповідає історію Юлі.

Юлю знайшли мертвою перед Святвечором, 6 січня 2021-го, у підвалі добротної цегляної п’ятиповерхівки у Здолбунові, залізничному вузловому центрі неподалік Рівного. У будинку, де мешкає її колишній хлопець, людина, від якої Юля роками намагалася безуспішно заховатися: в іншому місті, за новими номерами телефонів та навіть за кордоном. Як встановило слідство, тіло дівчини пролежало у підвалі рівно місяць після вбивства.

• Потерпевших от преступлений так много, что нельзя игнорировать их интересы

Благали про допомогу, а покарання – лиш 51 гривня штрафу

Про стосунки Юлі та Миколи розповідає, раз у раз зриваючись на плач, Юліна мама –Людмила Сокаль. Жінка залишилася сама у малосімейці на околиці Рівного. З розбитим серцем та косметичними спробами приховати розтрощенні після візитів Миколи двері. Коли познайомилися з Миколою, Юлі було 17, розповідає її мама. Миколі на той час було 22. Познайомилися у Здолбунові, де жив і Микола, і на той час Юля з мамою. На танцях. Микола – син працівника прокуратури.

“Він ще такий не був, як зараз, він тоді ще більш-менш був. Але все одно у нього були прояви агресії. Юля мені розказала, що не хоче з ним зустрічатися: ображає постійно, обзиває, може вдарити… Міг спонтанно кинутися. Було таке, що вдарив раз її в голову, другий раз… Вона ж мені не все казала, щоб я не переживала. Бо ж знала, що я не буду так просто сидіти, а щось буду робити. А відчепитися від нього не можна було ніяк”, – розповідає Людмила.

Не вдалося обірвати спілкування з Миколою навіть тоді, коли вони з мамою переїхали жити до Рівного, де Юля уже навчалася: спочатку на вчителя початкових класів, а потім на психолога.

• Как домашнее насилие создаёт зэчек. Истории женщин, всадивших нож в своих мужей-тиранов

Мама пригадує, як донька змінювала номери телефонів, аби колишній хлопець її не знайшов. Та щоразу через спільних знайомих від дізнавався новий контакт і продовжував телефонувати. А найстрашніше – чатувати на дівчину біля її будинку.

“Було таке, що він якось відступить. Немає. Потім знову починає, – розповідає мама. –Оцей рік, останній, було просто неможливо. І спати було лячно. Юля кудись іде – я переживаю. І постійно телефоную, вже дістаю своїми дзвінками. Він машини змінював, у різних машинах стояв біля будинку, біля супермаркету, в який Юля ходила. Постійно переслідував, постійно. І не тільки її, а вже і нас двох”.

Щоб заховатися від Миколи, Юля вирішила поїхати за кордон на роботу. На початку 2020-го три місяці працювала у Чехії, з літа ще стільки ж у Польщі. Коли поверталася, у життя родини незмінно вривався і Микола.

“Я допізна працюю, – розповідає Людмила. – Якось приїхала маршруткою, вже темно, нічого не видно, а Юля мене гукає: “Мам, мам, почекай”. Кажу: “Чого це ти тут сидиш так пізно сама?”. А вона: “Я не сама, тут он сидять якісь люди. Там Колі стоїть машина, я боюся йти”. Ми пішли разом. Він нас побачив і навіть світло не увімкнув в машині, просто на нас поїхав. Я не чула, Юля якось озирнулася і мене отак-от вирвала – ми були буквально на волосинці, він би нас задавив. Перед самим нашим під’їздом. Один раз було таке, що увірвався до квартири. Юля не встигла двері закрити, а він ззаду за нею. Побив її сильно тоді по голові. Двері у кімнату поламав, тріщини навіть залишилися, всі замки були поломані, бо вона ж закривалася, втікала. І на вулиці він її наздоганяв. Юля розповідала: вискакує з авто, хапає за шию її – і в машину. Вона виривалася, а він її тягнув, порвав сумочку, одяг. І що, поліції мало було доказів чи причин?”.

За словами Юліної мами, після кожного нападу вона або донька звертались до поліції: дзвінками на 102 або заявами у відділку. Відреагували полісмени лише раз – на вчинок Миколи у травні минулого року.

“Юля була сама у квартирі, – розповідає Людмила. – Він нам кинджалом двері порубав, порубав всю комунікацію: і інтернет, і телебачення, і домофон. Електроенергію відключив і рубав. Юля викликала поліцію. А вони приїхали і дзвонить у домофон, але все ж уже відключено. Телефонують мені, кажу: “Дзвоніть до сусідів, бо ж все повирізував”. Подзвонили. Сусідка їм сказала, що він стоїть на клітці сходовій, попросила підійматися сходами, щоб він не втік. А вони приїхали ліфтом. Він пішов. Юля заяву написала. А толку? Він пішов собі спокійно”.

Правоохоронці, які приїхали на виклик, склали адмінпротокол про… дрібне хуліганство Миколи. Хоча і вказали, що окрім знищеного майна, Юля неодноразово отримувала погрози, Рівненський міський суд у серпні, за три місяці після нападу, вирішив оштрафувати Миколу. На 51 гривню. Про рішення суду Людмила Сокаль дізналася від нас. Каже, їх не попередили ні про судове засідання, ні про обране покарання.

“У серпні Юля була у Польщі. Але вибачте, бабусю на базарі зловлять з домашніми продуктами, то штраф більший”, – дивується Людмила.

З Польщі Юля повернулася у жовтні. Планувала не затримуватися вдома – зробити робочу візу на рік та якнайшвидше повернутися за кордон. Микола дав знати про себе практично одразу. Людмила помітила, як у доньки не вмовкає телефон від дзвінків навіть вночі – дівчина, каже, йому не відповідала. У той же ж період у Юлі зав’язалися нові стосунки. Людмила пригадує, якою щасливою була донька: приходила з букетами квітів з побачень, усміхалася і раділа. Раділа і Людмила у моменти, коли не хвилювалася за здоров’я та життя доньки. 23 листопада жінка написала чергову заяву до поліції на Миколу. Вказала і про переслідування і про погрози:

“Він хотів, щоб вона з ним зустрічалася. І говорив їй: або будеш зі мною, або я тебе заріжу. Я писала, просила захисту в поліції. Але чомусь я тільки напишу, він вже знає про це. І Юля казала: “Мамо, якби ти знала, скільки на нього пишуть заяв, і йому нічого. Він ходить сміється: “Мені нічого не буде”. Юля казала, що після цих заяв він ще більше її…”, – договорити речення мамі важко.

• Анастасія Шикова захищалася від зґвалтування, а вже рік у СІЗО

Востаннє Людмила бачила свою доньку 30 листопада ввечері. Дівчина повернулася з квітами, попросила маму підігрівати вечерю, а сама вибігла у магазин. Коли донька не повернулася вчасно, Людмила захвилювалася і зателефонувала. Юля підняла, сказала, що все добре і що незабаром прийде. Це незабаром так і не настало. На дзвінки Юля більше не відповідала. За кілька днів, 4 грудня, зателефонувала мамі сама і тихенько прошепотіла: “Все добре, все добре, мамо. Не хвилюйся, не переживай, скоро буду”.

“Все.. Може, він її заставив, щоб вона передзвонила мені, щоб я не шукала”, – розповідає Людмила. Проте вірити, що з донькою сталося щось погане, вона не хотіла. Не могла. Людмила розповідає, спершу думала, що Юля кудись поїхала з новим хлопцем, потім – що заховалася від Миколи, аби він її не зміг знайти. І коли з’ясувала, що і новий хлопець не знає, де Юля, і її друзі теж, почала спершу пошуки сама з батьком Юлі, а потім звернулася до поліції.

“Я зразу сказала поліції, що ви шукайте в нього, що тільки він – ворог, що тільки він її переслідує, тільки він їй погрожував, більше у неї ворогів не було. Вона така весела, добра була. Нікому нічого поганого не зробила. Нікому. Тільки завжди всім допомагала, чим могла”, – Людмила починає плакати.

У Рівному з’явилися оголошення про розшук Юлі. А за два тижні поліція отримала ордер на обшук у квартирі Миколи і 6 січня поїхала до його будинку у Здолбунові.

“Під час розслідування ми отримали певну інформацію і були майже на 100% впевнені, що, фактично, потрібно шукати тіло Юлі, – розповідає заступник начальника відділу слідства ГУ Нацполіції у Рівненській області Юрій Майоров. – Миколи вдома не було, коли ми прийшли. Як ми дізналися, він зник напередодні, 5 січня. Обшукові дії проводилися ретельно. Знайшли у квартирі ті сліди, які, вочевидь, підозрюваному не вдалося знищити. Відповідно до ухвали суду, ми потрапили також до підвалу. Але виявилося, що у користуванні цієї сім’ї – два підвали. Про другий згадала експерт-криміналіст, яка була там під час огляду у 2016 році (тоді там виявили близько 100 грамів канабісу). У другому підвалі і виявили тіло Юлії і речові докази. Тіло було замотане у килимову доріжку. Був присутній одяг, а також ножі з квартири”.

• Эпидемия домашнего насилия

Як встановили, Юлю вбили з 5 на 6 грудня у квартирі Миколи. Опісля дівчину перенесли до підвалу. За словами Юрія Майорова, наразі немає доказів, чи хтось допомагав приховувати злочин.

“За даними судово-медичного розтину нам відомо, що було ножове колото-різане поранення спини в ділянці лівої лопатки з ушкодженням нижньої долі лівої легені. Також були виявлені численні синці на тулубі та на кінцівках, – зазначає Юрій Майоров. – Зазвичай за таких поранень є шанс врятуватися: повідомити швидку, вчасно надати медичну допомогу”.

За словами Юрія Майорова, Юля пробула у квартирі Миколи тиждень. За яких обставин дівчина потрапила до нього додому, невідомо. Що відомо точно – у квартирі Микола живе не сам, а з мамою. Батько, який працював у районній прокуратурі, помер.

А якби вчасно відправили за ґрати, Юля залишилася б жива?

Одразу після обшуку Миколу оголосили у розшук. Оперативники чергували біля його дому та будинків друзів, до яких він міг би звернутися. Біля одного з них Миколу і затримали через вісім днів – 14 січня. Більше тижня він переховувався у підвалах та очеретах. Співпрацювати зі слідством чоловік відмовився. Свою вину також не визнав. 15 січня Рівненський міський суд, той самий, що оштрафував Миколу на 51 гривню, коли він прийшов з кинджалом до Юлі, обрав йому запобіжний захід – тримання під вартою без права внесення застави. Наразі чоловік перебуває у Рівненському СІЗО. Підозру про вбивство Юлії Сокаль йому вручили одразу після затримання.

Перебувати під слідством для 27-річного Миколи – не вперше. Ба, більше. Він уже має дві судимості, проте досі ні дня не провів у колонії. Хоча, як встановили журналісти Суспільного, торік, відповідно до українського законодавства, його мали підстави відправити за ґрати. Та структури, які могли це зробити, просто не виконали свою роботу.

Перший раз Миколу засудили у 2016 році – за зберігання наркотиків. У підвалі, де знайшли тіло Юлі, правоохоронці навесні 2016-го вилучили близько ста грамів канабісу. За кілька місяців, поки тривало слідство, його ще двічі затримували з наркотиками. І у грудні 2016-го Здолбунівський районний суд виніс вирок – три роки позбавлення волі. Проте оскільки хлопець уклав угоду з прокурором, визнавши свою винуватість, його звільнили від відбування покарання з випробувальним терміном на один рік.

• Как карантин в Украине влияет на домашнее насилие. Куда обращаться жертвам

Відповідно до Кримінального кодексу, суд може звільнити від відбування покарання та дати випробувальний термін тим, хто засуджений на не більш як 5 років позбавлення волі. Якщо за період випробувального засуджені не вчинять новий злочин, не матимуть систематичних (більше трьох) правопорушень та виконуватимуть умови випробувального, їх звільняють від відбування покарання остаточно. Звільняють окремим рішенням суду після звернення з відповідним клопотанням центрів пробації, що входять до структури Державної кримінально-виконавчої служби України.

Центри пробації працюють із засудженими, які на випробувальних термінах, з “метою їх виправлення та запобігання вчинення повторних злочинів”, та зобов’язані контролювати, чи не вчиняють вони нових правопорушень. Контролюють, щоправда, надсилаючи періодично запити до поліції з проханням надати інформацію про тих, хто у них на пробації. Микола перебував на пробації Здолбунівського відділення філії ДУ “Центр пробації” у Рівненській області.

У 2017 році, коли був на випробувальному, його знову двічі затримували із наркотиками. В одному випадку вага наркотичної речовини “потягнула” на адмінвідповідальність, в іншому – на кримінал. Попри це, центр пробації у січні 2018 року звернувся до Здолбунівського районного суду з проханням звільнити Миколу від відбування покарання, оскільки він “не притягувався до кримінальної відповідальності”. І суд клопотання задовольнив. Бо хоча Миколу і затримали із наркотиками, другого вироку суду, який би визнав його винним, на той час не було.

А отже, хлопець вважався таким, що не вчинив нового злочину.

• Как власти в Украине планируют бороться с домашним насилием

Вирок був пізніше – у листопаді 2018-го. Миколу районний суд засудив знову до трьох років позбавлення волі. І знову звільнив його від відбування покарання, уже з випробувальним на два роки. І за ці два роки, 2019 та 2020, Микола, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, вчинив щонайменше вісім правопорушень. Шість разів патрульні надсилали до суду на нього адмінматеріали за керування автомобілем у стані наркотичного сп’яніння, один раз його затримували з невеликою кількістю наркотиків та один раз притягнули до відповідальності за дрібне хуліганство, про яке ми розповідали вище.

У жовтні 2020-го працівник здолбунівського центру пробації звернувся до суду з проханням скасувати звільнення Миколи від відбування покарання. Фактично, просив відправити його до колонії, бо “під час випробувального він ухиляється від виконання покладеного на нього судом обов’язку та систематично, незважаючи на письмові попередження, вчиняє адміністративні правопорушення. Така поведінка засудженого свідчить, що на шлях виправлення він ставати не бажає,” – згадувалося у клопотанні центру.

Проте суд клопотання так і не задовольнив. Бо начальник здолбунівського центру пробації Олександр Іванов відкликав подання на Миколу “для належного оформлення”. А вже 3 грудня 2020 року Здолбунівський райсуд за новим клопотанням центру пробації звільнив Миколу від відбування покарання, бо “за час іспитового строку засуджений нові злочини не скоїв, став на шлях виправлення та виконав покладені на нього вироком суду обов’язки”. Це клопотання підтримав і прокурор.

Рішення Здолбунівського суду було за два дні до вбивства Юлі. Якби суд задовольнив клопотання центру у жовтні, цілком вірогідно, що на початку грудня Микола уже відбував би покарання за зберігання наркотиків.

• Как полиция пытается противодействовать домашнему насилию (спецрепортаж)

Начальник здолбунівського відділення “Центру пробації” Олександр Іванов заперечує свою вину чи вину своїх підлеглих у тому, що засудженого Миколу не притягнули до відповідальності, хоча підстави були.

“Ми щокварталу направляємо запити до поліції. Нам надали інформацію тільки про чотири протоколи на нього, – зазначив Олександр Іванов. – Перше клопотання до суду передчасно було направлено (після трьох правопорушень центр пробації надсилає засудженому попередження, а лише опісля може звертатися до суду з проханням скасувати його випробувальний. Пан Іванов стверджує, що попередження Миколі було виписано уже після того, як він вчинив четверте порушення – ред.). – Тому внесено подання було до суду про звільнення особи. І суд визнав, що наші дії були правомірні. І звільнив засудженого. Іншої інформації нам з райвідділу поліції не надходило про притягнення його до адмінвідповідальності. Впевнений, що нема вини центру пробації”.

Здолбунівський районний відділ поліції – через дорогу від центру пробації. Начальник відділу Олександр Годун у коментарі Суспільному зазначив, що центр пробації восени 2020-го не звертався з проханням надати інформацію про адміністративні правопорушення Миколи. Просив дані лише про його судимості.

• Что делает полиция Германии в случаях домашнего насилия

Слова Годуна підтвердило ГУ Нацполіції у Рівненській області у відповіді на наш запит. Проте у ДУ “Центр пробації” дійшли свого висновку. Після нашого запиту там розпочали службову перевірку і встановили, що здолбунівське відділення “Центру пробації” щокварталу запитувало у поліції про правопорушення всіх засуджених, які у нього на пробації. І отримали інформацію лише про чотири Миколині.

Тим не менше, ДУ “Центр пробації” додали: “За виявлені прорахунки в організації взаємодії з органом поліції наразі вирішується питання щодо притягнення начальника здолбунівського районного відділу до дисциплінарної відповідальності”.

“Відчуваю, пенсія у небезпеці”, – додав Олександр Іванов під час розмови з журналістами.

Чи могли захистити Юлю?

Людмилі на згадку про Юлю залишилися рудий кіт, безліч фото, біль втрати та бажання, щоб тих, хто вчасно не зупинив Миколу, покарали.

“Чотири моїх і Юліних дві заяви було на нього протягом року. Хоча б хто раз передзвонив і запитав, що там сталося. Тоді для чого нам така поліція? Ну, для чого? – Людмила зривається на плач. – Щоб я сама думала, що мені робити: брати кип’яток, кинджала ще більшого і з ним битися, чи як? Прокуратура не робить, поліція не робить. Що робити було мені? Дитину свою захищати як матері. От я не захистила своє дитя сама, і що тепер, де вона? Воно саме по собі напрошується, що люди мають захищати кожен себе сам. Тому що не працює наша система, не працює”.

• Как в Германии защищают жертв домашнего насилия

Хоча у випадку Юлі система могла б спрацювати. І правоохоронці мали можливість захистити дівчину навіть після однієї заяви мами. З 2018 року в Україні діє Закон про запобігання та протидію домашньому насильству. Він суттєво розширив можливості захисту постраждалих та покарання кривдників.

Так, у Кримінальному кодексі з’явилася окрема стаття про домашнє насильство – 126.1. За систематичне (три і більше випадків) домашнє насильство кривдника можуть позбавити волі на два роки, арештувати до шести місяців, обмежити волі до п’яти років чи відправити на громадські роботи. За несистематичне передбачена адміністративна відповідальність: штрафи від 170 до 680 грн, арешт до 15 діб чи громадські роботи.

Та це не найважливіше. Закон дозволив правоохоронній системі захищати постраждалих тут і зараз, відмежовуючи від них домашнього кривдника. Завдяки терміновим заборонним приписам поліція може на 10 днів заборонити насильнику наближатися до постраждалої особи, навіть якщо ця особа живе у будинку самого кривдника.

За ці десять днів постраждала може отримати від держави безоплатну правому допомогу та звернутися до суду, щоб отримати обмежувальний припис. Він на півроку заборонить насильнику не тільки наближатися, а й навіть телефонувати чи писати постраждалій.

У 2020 році, за даними Нацполіції, було винесено 42 тисячі заборонних приписів. За невиконання такого припису передбачена адміністративна відповідальність, в тому числі й арешт. За невиконання обмежувального – уже кримінальна, зокрема позбавлення волі. Окрім того, закон розширив перелік кривдників та постраждалих. Тепер це не лише члени офіційного подружжя, а й колишні партнери, наречені та родичі.

• Домашнее насилие в Украине: кто больше подвергается семейным преступлениям

У законі чітко не прописано, що хлопець та дівчина, які лише зустрічалися, підпадають під його дію. Проте поліцейські повинні враховувати і такі стосунки, як у Миколи та Юлі, зазначає начальник відділу превентивних заходів та протидії домашньому насильству Департаменту превентивної діяльності Національної поліції Василь Богдан.

“Якщо вони мали певні стосунки між собою, навіть якщо вони не проживали разом, але є підтверджена інформація і є підстави вважати, що вони були парою, то вони підпадають під дію Закону про запобігання та протидію домашньому насильству, – зазначає Богдан. – Якщо поліція не реагує на насильство – це взагалі неприпустимо. А якщо реагує і не кваліфікує як домашнє насильство, треба звертатися зі скаргою для проведення перевірки. На жаль, ми маємо факти неналежного реагування на звернення громадян щодо вчинення домашнього насильства. І ми проводимо службові перевірки та притягаємо, якщо інформація підтверджується, винних осіб до дисциплінарної відповідальності”. 

“Поліцейські на певному рівні не досить кваліфіковані щодо нового законодавства, – пояснює пан Богдан причини нереагування поліції. – Можливо, вони не знають кола осіб, які підпадають під дію закону. Можливо, передумовою є велике навантаження на працівників, некомплект. Але це одиничні випадки, і ми не намагаємося їх приховувати”.

“Ми проведемо перевірку, якщо підтвердиться неналежне реагування на звернення Юлії її матері щодо переслідування колишнім хлопцем. Поліція має реагувати на звернення третіх осіб щодо вчинення домашнього насильства стосовно знайомих, родичів чи просто сусідів. Поліція має реагувати так само, як звертається безпосередньо потерпіла особа. Тобто немає ніякої різниці. Вона має перевірити цей факт і прийняти рішення”, – додає Богдан.

• Домашнее насилие: убийцы жен и партнерш действуют по шаблону

Василь Богдан називає українське законодавство щодо протидії та запобіганню домашньому насильству революційним та сучасним. Проте одразу ж додає, що необхідно посилити відповідальність за вчинення домашнього насильства та доповнити закони:“Нами розроблений законопроект про так званий сталкінг, переслідування особи, зокрема із застосуванням електронних комунікативних засобів, тобто фейсбука, месенджерів різних, телефонного зв’язку, електронної пошти. Законопроект поки що у Міністерстві внутрішніх справ. Також, на нашу думку, не сприяє виправленню кривдника таке адміністративне стягнення, як штраф. Оскільки штраф лягає на плечі всієї родини, і як правило, безпосередньо кривдники його не сплачують. Ми опрацьовуємо певні законопроекти щодо видалення такого адміністративного стягнення”.

Та саме штрафами у більшості випадків українські суди карають домашніх насильників. Так, торік до поліції надійшло понад 200 тис. звернень про домашнє насильство. Близько 125 тис. складених адмінматеріалів поліція передала до суду і понад 104 тис. встигли розглянути. За даними Державної судової адміністрації, наданими на наш запит, до відповідальності за домашнє насильство у 2020 році притягнули лише 62,4 тис. кривдників. У 90% випадків їм присудили штрафи, трохи більше 5,2 тис. насильників відправили на громадські роботи і тільки 1569 відправили під адміністративний арешт. Загалом суди наклали на кривдників штрафів на майже 12,5 млн грн. Добровільно з них було сплачено тільки 3,8 млн грн. 42 тисячам насильників вдалося уникнути будь-якого покарання. Бо суди вирішили, що їхні правопорушення були малозначними, був відсутній склад правопорушення, або ж притягнути до відповідальності не могли через закінчення строків накладання адмінстягнення.

З притягненням до кримінальної відповідальності ситуація ще гірша. Торік за вчинення систематичного домашнього насильства покарали лише 778 кривдників. З них тільки 38 позбавили волі. 119 насильників арештували, 33 обмежили волю, а більшість відправили на громадські роботи.

Про те, що адміністративне покарання у вигляді штрафів неефективне, а у вигляді громадських робіт ефективне не завжди, в інтерв’ю Суспільному розповіла директорка департаменту національних гарячих ліній та соціальної допомоги громадської організації “Ла Страда-Україна” Альона Кривуляк. Організація понад 20 років протидіє домашньому насильству, торгівлі людьми та допомагає постраждалим.

• Паша начинает убивать. История о домашнем насилии

“У кожній структурі, з якою ми б не працювали, є люди, які мають гендерні стереотипи: вона сама винна, вона сама потім захоче з ним помиритися, а якби там вона не лізла до нього, то він би її не вдарив і так далі. Судді не є винятком. Але ще є ускладнена комунікація між правоохоронцями і суддями. Є неякісні протоколи, складені правоохоронними органами, і суди не можуть якісно реагувати на них”, – розповідає Альона.

Окрім того, частина з того, що прописано у законі, так і не запрацювала належним чином. Наприклад, за даними Мінсоцполітики, притулків для постраждалих є лише 33 – і то не у всіх регіонах. Місць у них бракує для всіх, хто потребує допомоги.

Детальніше – в інтерв’ю з Альоною Кривуляк.

Також передбачено, що суди можуть направляти домашніх насильників на спеціальні програми для кривдників, які мали би розробити органи соцзахисту, та цього не роблять.

“Програми наразі не так працюють, як би нам хотілося, – розповідає Богдан. – Оскільки, за інформацією Міністерства соціальної політики, у них не досить багато фахівців, які спроможні проводити програму. І крім того, є незнання суддів, що вони у праві направляти кривдників на проходження такої програми”.

Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко зазначає, що у законодавстві ще є багато білих плям, з якими потрібно працювати: щоб було вчасним та ефективним реагування, з одного боку, а з іншого, щоб ті, хто скоює насильство, були покарані, а ті, хто постраждав, могли відновити свої права і захистити себе.

“Наше суспільство толерує насильство”

“Я вважаю, що необхідним є позбавлення волі або обмеження волі на певний час з обов’язковим проведенням корекційної роботи і виховної роботи для того, щоб потім не повторювалося насильство, – зазначає Левченко. – Спілкування з постраждалими від насильства показує, що коли жінка (а здебільшого постраждалі – це жінки) викликає поліцію, вона хоче, щоб насильство припинилося зараз і щоб воно потім не повторювалося в майбутньому. Досвід інших країн, зокрема Ізраїлю, показує, що приділяється дуже велика увага корекційній роботі з кривдниками”.

За словами Катерини Левченко, Рада Європи в Україні буде робити у цьому році аналіз законодавства, щоб виявити пробіли, які не дають можливості ефективно реагувати на випадки насильства. Проте проблема, на думку уповноваженої, не лише у законодавчих нормах.

“Наше суспільство толерує насильство. У певних прошарках суспільства насильство розглядається як абсолютно нормальне явище. І ми можемо чути: і я терпіла, і моя бабця терпіла, і ти маєш терпіти. Тобто насильство розглядається як нормальний спосіб життя і людських стосунків. І таке толерування відіграє дуже негативну роль, тому що воно фактично протидіє всім тим заходам, практикам, які намагається і держава, і громадські організації використовувати“, – додає Катерина Левченко.

Зупини мене, якщо зможеш

За даними Генпрокуратури, торік офіційно визнали потерпілими від злочинів, пов’язаних з домашнім насильством, трохи менше чотирьох тисяч осіб. Переважно це жінки, які або втратили життя, або отримали суттєві травми від рук домашніх кривдників. Це ті, кого система ідентифікувала як постраждалих від домашнього насильства. А є ще жінки, діти та чоловіки, які щодня проходять колами насильства і бояться просити про допомогу, або ж просять та не отримують її. Як не отримала Юля. Бо щоразу все залежить не лише від законів, а й від людини, яка приймає чи виїжджає на виклик, від слідчого, прокурора, судді, соцпрацівника чи навіть посадовця місцевої ради. Все залежить від будь-кого з нас, від нашої готовності відреагувати на насильство поряд або ж пройти повз, вдаючи, що не чуємо. І щоразу наше рішення може призвести до трагічних наслідків – чиєїсь загибелі.

“Зупини мене, якщо зможеш” – це новий документальний фільм-розслідування Суспільного, герої якого доводять: система вчасно не зупиняє насильство, і це призводить до втрати себе, свого життя та своїх рідних. 21-річна рівнянка Юля загинула, не отримавши вчасної допомоги. 34-річна дніпрянка Анна, ще одна героїня фільму, відбуває покарання за те, що захистила себе та дітей від жорстоких знущань чоловіка. Чи могло бути по-іншому та чому постраждалі від насильства роками терплять та не йдуть? На ці запитання журналісти Суспільного відповідь знайшли.

Авторка: Анастасія Коріновська; Суспільне

Tweet