Зґвалтування Європи. Як Ілон Маск використовував сексуальний скандал для впливу на британську політику

Європейці, женіть мігрантів!

Маск, який ночує на робочому місці в прагненні повністю реформувати американський уряд, не забуває і про Європу. Здається, після інавгурації нового президента США Дональда Трампа практично не залишилося європейських країн, життя яких Маск би не прокоментував. В Італії він зблизився з прем’єр-міністром Джорджею Мелоні (теж відомою своєю дуже жорсткою позицією щодо мігрантів), причому настільки, що довелося спростовувати чутки про їхні романтичні стосунки.

У Маска своя думка про скасування виборів у Румунії. Він називає хибною міграційну політику Ірландії, і в його картині світу колишнє політичне крило терористичної Ірландської республіканської армії, партія “Шинн Фейн” (її ірландське відділення), була в минулому суворою, але тепер як “плюшева іграшка”, бо не бореться з мігрантами. Натомість радикали, які вийшли на антимігрантську демонстрацію в Дубліні, представляють для нього справжню Ірландію, яка вирішила постояти за себе.

У Нідерландах Ілон Маск підтримує Герта Вілдерса, вкрай правого політика, чия партія перемогла на виборах 2024 року і увійшла до складу уряду, хоча й не отримала прем’єрського крісла. Мільярдер згоден з тим, що “найбільша проблема – це крах нашої власної культури і західних цінностей через відкриті кордони, масову імміграцію, неконтрольовану кількість незахідних прохачів притулку і велику кількість слабких політиків, які виступають за культурний релятивізм”.

Однак особливо активно Ілон Маск впроваджується в політичне життя Великої Британії та Німеччини. Наприклад, мільярдер підтримав партію “Альтернатива для Німеччини”, яка, за його затвердженням, одна може врятувати ФРН. Її програма широка, аж до виходу країни з Євросоюзу і скасування санкцій проти Росії, але в основі лежить настільки близький сьогодні американському мільярдерові антимігрантський алармізм.

У Британії Маск підтримує популістську праву партію Reform UK, обіцяє їй, за чутками, ледве не сто мільйонів фунтів, і вимагає усунути її лідера, Найджела Фараджа, бо той виявився заслабкий – не хоче вимагати звільнення Томмі Робінсона (справжнє ім’я – Стівен Крістофер Якслі-Леннон), ультраправого антиісламського активіста, який відбуває вже п’ятий тюремний термін, цього разу за неповагу до суду. На думку Маска, Робінсон сидить “за правду”. Його не хвилює, що раніше Робінсона визнали винним у перетині кордону за підробленими документами, а також у наклепі та сталкінгу, і що британська податкова служба веде проти нього розслідування про несплату податків.

Британія в небезпеці

Але навіть на цьому тлі виділяється онлайн-війна Маска з лейбористським урядом Великої Британії, який прийшов до влади в липні минулого року, і особисто прем’єр-міністром Кіром Стармером. Маск запевняє, що Британія – це “тиранічна поліцейська держава”, що країна стає сталіністською, тому що уряд змінив правила оподаткування спадщини для фермерів, і пророкує їй неминучу громадянську війну.

Сам прем’єр-міністр, на думку Маска, заслуговує сидіти у в’язниці за його боротьбу з ультраправими протестами. Ще одна причина – роль Стармера в розслідуванні масових випадків сексуального насильства проти дітей у Великій Британії. За версією Маска, Стармер, колишній генеральний прокурор, сам виявляється учасником “зґвалтування Британії”.

Так само – “The Rape of Britain” – за збігом, не інакше, називається один із пропагандистських фільмів Томмі Робінсона, якого американський мільярдер вимагає звільнити. Причому словесні атаки Маска явно працюють. Джессіку Філліпс, заступницю міністра, що відповідає за питання захисту жінок, він назвав “апологетом геноциду зґвалтувань”, і тепер вона ходить під посиленою охороною.

Мова тут про те, що вже майже чотири десятиліття в Британії діють банди розбещувачів і ґвалтівників, які здебільшого складаються, як стверджується, з молоді пакистанського походження. Вони переслідували переважно білих дівчаток, здебільшого з неблагополучних сімей або з тих, хто перебуває під опікою, пропонуючи їм солодощі, газовані напої та іноді наркотики, а потім ґвалтували їх, причому неодноразово. Тепер Маск і британська опозиція – правоконсервативна Партія реформ – вимагають загальнонаціонального розслідування саме цих злочинів. Уряд же відповідає, що все вже давно розслідувано, треба вживати заходів, а не шукати винних.

Процвітання пакистанських банд ґвалтівників

Цей скандал розпочався влітку 2003 року, коли до Енн Краєр, члена парламенту з Йоркшира, звернулися семеро матерів зі скаргою на соціальні служби та поліцію, які ігнорували прохання захистити їхніх дочок від британсько-пакистанських “бойфрендів”. На думку Енн Краєр, поліція і соцслужби боялися уславитися расистами і воліли замітати скарги під килим. У результаті Краєр саму оголосили расисткою, їй довелося встановити у своєму будинку тривожну кнопку.

Роком пізніше вийшов документальний фільм “Околиця міста” (Edge of the City) про соціальних працівників і спроби батьків зупинити групи молодих чоловіків східної зовнішності, які знайомилися з неповнолітніми дівчатками.

А The Times 2007 року повідомляла про викриття “прихованого світу, в якому східні чоловіки залицяються до молодих білих дівчаток для сексу”. Один із матеріалів вийшов під заголовком: “Якби це були білі хлопці, про це б повідомили раніше”. Проблема не зникла, а влада продовжувала намагатися її не помічати. Наприклад, у липні 2009 року прокуратура припинила справу про грумінг дітей у Рочдейлі до суду, бо було вирішено, що жертва не заслуговує на довіру і що ДНК одного з нападників на її нижній білизні з’явилася з її згоди.

На новий рівень скандал вийшов 2010 року, коли Ендрю Норфолк, кореспондент The Times, почав розслідування діяльності банд розбещувачів у Манчестері. Виявилося, що 53 з 56 обвинувачених, які зазнавали судового переслідування за грумінг після 1997 року, були східного походження, переважно пакистанського.

Свої чи чужі

Місцеві ради, поліція та благодійні організації наполягали, що етнічна приналежність жодної ролі не відіграє. Проте розслідування цих випадків постійно приводили саме до пакистанського ком’юніті у Великій Британії. Відомо, наприклад, що організоване сексуальне насильство над дітьми в Ротеремі (місто на півночі Англії, де велося докладне розслідування таких випадків) почалося не пізніше за кінець 1980-х років, а банди розбещувачів і тоді, і пізніше складалися переважно з пакистанських іммігрантів першого та другого поколінь. Їхніми жертвами між 1997 і 2013 роками стали близько 1400 дівчаток – як правило, вихованок дитячих будинків.

У Великій Британії не існує загальної статистики етнічної приналежності злочинців. У різних регіонах її збирають за різними правилами, і ніхто не зводить дані на рівні країни. Згідно з дослідженнями, загалом склад людей, яких визнано винними у злочинах сексуального характеру проти неповнолітніх, відображає пропорції населення: біла більшість і 1-2% пакистанців.

Але коли справа йде конкретно про банди розбещувачів, картина протилежна, і цьому пропонуються різні пояснення. Багато британців пакистанського походження працюють на ринках і в “нічних професіях”, наприклад таксистами, і вони нібито просто користувалися ситуацією. На це заперечували, що це пояснює можливість, але не мотив: вночі працюють, зокрема таксистами, далеко не тільки пакистанці, проте саме вони становлять непропорційно велику групу серед тих, хто брав участь у діяльності подібних банд.

За однією з версій, злочини відбувалися через ставлення розбещувачів до дівчат як до нижчих істот через те, що ті “займалися сексом поза шлюбом і пили алкоголь”, вважає Кейт Елісія, що 18 років тому стала однією з приблизно тисячі жертв у місті Телфорд, на північ від Бірмінгема.

Як взагалі стала можливою настільки масова сексуальна експлуатація і чому її так довго ігнорували? Кейт розповіла, що після першого зґвалтування пішла в поліцію, де їй пояснили, що якщо вона заявить про це, то вони муситимуть заарештувати ґвалтівника, тож їй “довелося сказати, що все було за обопільною згодою, інакше їй би загрожувала небезпека”, адже в ґвалтівника залишалися друзі на волі.

За версією праворадикалів, місцева влада, здебільшого лейбористи, побоювалася втратити голоси національних спільнот, а поліція потурала їм, а головне, системно ухилялася від розслідувань заради політкоректності та хибно зрозумілої міжетнічної злагоди.

Як каже Кейт Елісія, англійські політики взагалі намагаються уникати складних тем, зокрема обговорення етнічної приналежності злочинців, бо побоюються, що ультраправі підхоплять цю тему.

Професорка Алексіс Джей 2015 року очолила ініційоване консерваторами незалежне розслідування сексуальної експлуатації дітей у Ротеремі та дійшла висновку, що річ не в змові й не в політкоректності. Однак і вона визнавала, що бездіяльність влади пояснюється “бажанням піти назустріч спільноті, яка, як очікується, голосуватиме за лейбористів, і не розхитувати човен, сподіваючись, що саме минеться”.

Назір Афзал, колишній головний прокурор Північно-Західної Англії, – син пакистанських іммігрантів, – пояснив, що на той час прокурори вирішували не висувати обвинувачення, керуючись принципом: “якщо поліція не вважає свідоцтва жертви надійними, то й ми теж”.

В інтерв’ю The Guardian Назір Афзал припустив, що “надмірна чутливість “білих професіоналів” до політкоректності та страх здатися расистами цілком могли сприяти тому, що правосуддя було таким повільним”. Собі дорікнути йому нема в чому: саме він переконав Кіра Стармера, який 2008 року очолив прокуратуру в Англії та Уельсі, що вже закриті справи про сексуальну експлуатацію треба відкрити знову – і це допомогло згодом усвідомити справжній масштаб явища.

Підсумки роботи комісії Алексіс Джей були опубліковані восени 2022 року і підтвердили, що банди розбещувачів діяли в кількох десятках міст, а кількість їхніх жертв обчислюється щонайменше тисячами, а скоріше десятками тисяч. Вона сформулювала 20 рекомендацій, зокрема кримінальне покарання за неінформування про випадки сексуального насильства над дітьми, – чого вимагав Стармер ще десятьма роками раніше, коли був генпрокурором. Але тодішньому консервативному уряду було не до цього: партію влади стрясали нескінченні скандали і міжфракційна боротьба.

Маск проти пакистанців, британці проти Маска

До 2024 року тема банд спокусників була далеко не на першому плані. Домінував радше “поштовий скандал” (Post Office Scandal), коли у 2000-2010 роках кілька сотень начальників поштових відділень було засуджено за нестачі, які насправді були результатом некоректної роботи комп’ютерної системи. Обговорювали і ще старіший “скандал про заражену кров” (Infected Blood Scandal): близько 30 тисяч пацієнтів у Британії в 1970-х – 1990-х роках отримали вливання крові, зараженої гепатитом С або ВІЛ.

Усе змінилося 1 січня 2025 року, коли телерадіоканал GB News повідомив, що уряд відмовив міській раді Олдема (частина Великого Манчестера) у проханні організувати загальнонаціональне розслідування банд розбещувачів. Місцеві чиновники пояснили, що в рамках локальних розслідувань не можна вимагати явки свідків і дачі показань під присягою.

Тут-то в справу раптово і різко включився Ілон Маск. Починаючи з 3 січня він опублікував близько двохсот твітів на цю тему, і питання про банди вийшло на перший план.

“Я рада, що тема і рекомендації [мого] розслідування нарешті отримали ту увагу, на яку вони заслуговують, – прокоментувала його заяви професорка Алексіс Джей, колишня голова створеної консерваторами комісії з розслідування діяльності банд розбещувачів, – але це, безумовно, не той спосіб, який я б обрала для цього”.

Почалася перепалка між урядом і опозицією. Нещодавно обрана глава торі Кемі Баденок заявила, що по всій країні відбуваються судові процеси, але ніхто так і не зібрав повну картину. Прем’єр-міністр відреагував у тому дусі, що вимоги великого розслідування є спробою “підспівувати крайнім правим”. На це консерватор Кріс Філп, тіньовий міністр внутрішніх справ, відповів, що ці злочини залишалися невідомими і нерозкритими саме через нападки на тих, хто порушував такі питання.

Вимогу загальнонаціонального розслідування публічно підтримали Енді Бернем, впливовий лейбористський мер Великого Манчестера, де мали місце кілька подібних епізодів, і навіть кілька депутатів-лейбористів.

Хоча спочатку уряд навідріз відмовлявся від нового розслідування, у підсумку під тиском опозиції та публіки риторика почала змінюватися. Уже 16 січня міністр внутрішніх справ Іветт Купер оголосила про виділення коштів на розслідування, організовані місцевими радами, а також про національний аудит злочинів цієї категорії, який дасть змогу вивчити дані про етнічну приналежність та демографічні характеристики залучених банд та їхніх жертв, розгляне культурні й суспільні чинники, що сприяють скоєнню таких злочинів, зокрема серед різних етнічних груп. Питання тепер у тому, чи зміцнить це позиції уряду Стармера або навпаки, як того бажав би Ілон Маск, його послабить.

При цьому наполегливість американського мільярдера британцям не до душі. Згідно з останнім опитуванням YouGov, 71% опитаних має негативну або дуже негативну думку про Маска, а серед читачів The Times їх і зовсім 86%.