Уроки історії. Традиції російського мародерства: «…вони зжерли все і повернулися… отримавши прокляття жителів цих нещасних земель».
Колись для багатьох стало одкровенням відкрите мародерство російських солдатів. Мешканці російської федерації і досі буквально пирхають від обурення, коли їм демонструють численні фото та відео речей, прив’язаних до військової техніки з літерою Z. Зневажливо називають такі кадри ― фейками.
Дарма. Адже все це частина їхньої «великої» історії.
Походи російської армії за всіх часів нагадували навали сарани. Залізобетонний факт — якщо якась країна бачила російського солдата, то в її архівах є запис про масові грабунки. Так, на початку вісімнадцятого століття із «справжньою російською мародеркою» познайомили жителів Тарковського шамхальства ― стародавньої держави на берегах Каспійського моря. І це при тому, що шамхал Аділь-Гірей буквально напередодні добровільно перейшов у підданство росії.
Стаття «З історії військового конфлікту шамхала Аділь-Гірея Тарковського з царською адміністрацією на Кавказі», М.-П. Б. Абдусаламов:
«Доношу вашій імператорській величності… вчорашньої ночі солдати… в Таркові взяли ясирів у везиря мого 3 людини та у дворецьких 4 людини, та у кого по дві і по одній, разом буде 32 ясирів, може бути і більше… ваші війська, що залишилися, розорили наші села… я у великому руйнуванні перебуваю. Прошу вашої імператорської величності за взяті з будинків речі, за худобу та за ясирі… заплатити».
Ніхто, ясна річ, нічого не заплатив. Незабаром шамхалу набридло малоприємне російське підданство і він підняв проти своїх «друзів» повстання.
Що казати ― про сторічні традиції російського масового грабунку знають навіть у Швейцарії. Туди свої мародерські війська у 1799 році привів Суворов. Швейцарським походом фельдмаршала російські історики пишаються. Про героїзм російських солдатів написали десятки книжок, ще більше існує історичних статей. А от про феноменальне мародерство ― згадують хіба іноземці.
Стаття «Похід Суворова через Швейцарські Альпи в 1799 році», Ф. Вікарі:
«… І як ми можемо забути ті страждання та голод, які приніс людям у наших районах перехід цих військ? Населення мало забезпечувати потреби тисяч чоловіків крупами, фуражем, хлібом, м’ясом і вином, не кажучи вже про надання „примусових позичок“, які ніхто ніколи не повертав. А скільки інших принижень та невимовних страждань…»
Нашестя росіян у швейцарські гори насправді нагадувало наліт сарани. Солдати грабували мальовничі села дощенту, прирікаючи їхніх мешканців на неминучу смерть.
З листа французького генерала Сульта генералу Массені, 6 жовтня 1799:
«…вони зжерли все і повернулися… отримавши прокляття жителів цих нещасних земель».
Війна з Наполеоном. Ще одна улюблена війна російських патріотів. Герої, подвиги, Бородіно, перемога, закордонні походи. Правда марш Європою імперських військ змальовують дещо скромніше. Адже варто було російським військам перетнути кордон, як солдати кинулися грабувати. Особливо ― донські козаки та їхній доблесний отаман ― знову-таки герой Вітчизняної війни ― генерал Платов. Першою жертвою «героїв» стала Польща.
Стаття «Росіяни у Європі у 1813–1814 роках: відносини солдатів з мирним населенням», Н.А. Могилевський:
«Картину проходу російської армії польською землею зіпсували казаки: вони не соромилися у поводженні з місцевими жителями, внаслідок чого „зробилися продавцями золота цілої Європи“. Вступивши на „ворожу“ землю і побачивши довкола безліч наживи, казачі частини почали стрімко втрачати свою головну перевагу ― рухливість».
Чому казаки втратили рухливість? Відповідь проста. Коні просто не могли витримати тонни награбованого. У Пруссії ситуація заграла новими фарбами.
Стаття «Росіяни в Європі у 1813–1814 роках: відносини солдатів з мирним населенням», Н.А. Могилевський:
«…21 січня Кутузов забороняє затримувати підводи місцевих жителів, а вимагати фураж та їжу можна лише через квартирмейстерів, без «найменшого насильства, але зі збереженням за всієї можливості порядку».
Подібні накази з’являтимуться в середньому раз на місяць, протягом маршу російських солдатів Пруссією.
Такі накази Кутузова ― справді ознака видатних пограбувань. Адже за словами сучасників, фельдмаршал зазвичай заплющував очі на мародерство своїх солдатів, заявляючи, як згадував пізніше один із його соратників, «ліс рубають, тріски летять».
Далі ― Франція. Століттями російські історики описували вторгнення своїх військ у Францію 1814 року як такий собі фестиваль. Якщо вірити росіянам ― місцеві тільки й робили, що кричали «vivat!» російським солдатам. А ще захоплювалися офіцерами ― ті розмовляли французькою краще за парижан, смітили грошима, галантно впадали за жінками. Чи треба зараз говорити, що 90% цих оповідань ― банальна вигадка?
Насправді 1814 року Францію накрило хвилею насильства і нещадного мародерства. Пізніше про нього згадували самі учасники тих подій ― російські офіцери.
Олександр Михайловський-Данілевський, генерал-лейтенант, російській військовий історик:
«Брієнський замок… відданий був на розграбування … Між іншим, ми знайшли найдобірнішу бібліотеку і кабінет, на стелі якого був повішений крокодил. Комусь прийшла дивна думка перерізати мотузки, на яких він був прикріплений, і величезний африканський звір із жахливим тріском впав на шафи та комоди, в яких за склом зберігалися раковини, копалини та різні тварини. Регіт, що супроводжував це падіння… був істинно канібальський… Оскільки було дуже холодно, то почали топити каміни книгами і навіть рукописами з прекрасної Брієнської бібліотеки…».
Своїх солдатів намагався вгамувати сам імператор Олександр I. У листі отаману Матвію Платову цар журився ― грабують французькі будинки навіть генерали і полковники. Можна лише припустити, що подумав про цей лист сам отаман ― справжній чемпіон із грабунків. Однак царська писанина Платова не зупинила.
Брошура «Історична картина злочинів, скоєних казаками у Франції», 1814 рік:
«Вороги все розорили, украли і знищили. Від вашого замку залишилися лише стіни: дзеркала, меблі, картини, мармур, обшивка стін, двері, вікна, віконниці — все зруйновано, окрім вашої чудової картинної галереї, яку повністю вкрали…».
росіяни роками відточували навички мародерства у тліючому майже все дев’ятнадцяте століття конфлікті на Кавказі. Там захоплення майна горян вони перетворили на справжню систему. Тих, хто стикався із цим процесом, він справді шокував. Навіть майбутнього військового міністра Мілютіна, який служив на Кавказі з 1839-го по 1844 рік. Пізніше він про це неодноразово згадував.
Стаття «Трансформація моральних норм в екстремальних умовах війни (на прикладі Кавказької війни 1817–1864 років», Салчинкіна А. Р., Хоружа С. В.:
«Серед кривавого побоїща, поряд з подвигами хоробрості, самовідданості, вражали і найогидніші сцени: деякі із солдатів оббирали трупи вбитих, що валялися, витягали зі згорілих саклів всяку всячину, навіть речі ні до чого не придатні».
А ось ще одна «славна» сторінка з літопису російської армії. Російсько-турецька війна 1877–1878 років. Як вважали самі росіяни, війна була дуже справедливою ― адже вони нібито захищали від турків братів за вірою. Та, звільняючи болгар, імперці не забували їх грабувати.
Стаття «Болгари у сприйнятті гвардійських офіцерів ― учасників російсько-турецької війни 1877–1878 рр.», М.М. Фролова:
«…Він поспішив на крик болгарина, який „відстоював свій винний підвал від купки негідників“, що прагнули увірватися в нього через забарикадовані двері. Поява офіцера призупинила штурм і обернула „в ганебну втечу головних призвідників пограбування“.
Ну і, звичайно, як можна пройти повз Першу світову війну. Масштаби мародерства вражають навіть досвідчених істориків. Епізоди пограбувань російської армії на фронтах тієї війни ― еталонні.
Стаття „Без баби і без вина і війна не потрібна“: проблеми фронтової моралі в період Першої світової війни», О. С. Сенявська:
«Йде дрібне мародерство. Безцільне, нахабне. З огорож знімають торби, відра, посуд. Забігають у двори, нишпорять у селянських хатах, грабують будинки, фільварки, містечка. І за двадцять хвилин усе награбоване летить під ноги гуркітливому потоку. Кидають все, що беруть: зірвані з вікон кісейні фіранки, плюшеві скатертини, білизну».
Чи треба говорити, що у наступні війни росіяни не стали менше грабувати? Навпаки ― з кожним військовим конфліктом відточували свої навички мародерства. Справжньої досконалості в цій справі досягла Червона армія. У Другій світовій війні червоноармійці пограбували половину Європи ― фінів, «звільнених» чехів, поляків, угорців, румунів і, звичайно ж, німців.
Дані Головного трофейного управління СРСР щодо трофеїв:
«400 тисяч вагонів: було перевезено 2885 заводів і 96 електростанцій, 2,3 мільйона тонн зерна, 1 мільйон тонн картоплі та овочів, по 0,5 мільйона тонн жирів і цукру, 20 мільйонів літрів спирту, 1 мільйон 335 тисяч голів худоби».
Коли, вже після війни,у немилість радянському диктатору Сталіну потрапив маршал Жуков, слідчі держбезпеки знайшли в нього просто божевільний склад трофеїв: 194 предмети цінних нерадянських меблів, 483 шкурки хутрових звірів, 4 тисячі метрів тканини, 44 килими та гобелени, 55 музейних картин, 7 ящиків з кришталем та порцеляною та багато іншого.
У 90-х російські солдати не соромилися грабувати власну країну. Під час війни в Чечні в місцевих забирали автомобілі, меблі, побутову техніку, одяг, взуття, посуд. Хто не встиг пограбувати Чечню, піднялися на мародерці в Грузії у 2008 році.
Справжнім символом російського військового мистецтва став… туалет, вкрадений з бази грузинської армії в Сенакі. Найімовірніше, біле керамічне сидіння і зараз стоїть десь біля розваленого будинку одного з незліченних вимираючих сіл Зауралля, Волго-Вятського району або Східного Сибіру. Нагадує місцевим про багатства росії. Вкрадені за нескінченно довгі століття крадіжок та грабунків.
Автор: Сергій Карюк
Джерело: АрміяInform
