Чи справді Червоний Хрест не ходить до українських полонених і приховує побачене у тюрмах Росії?
Українські полонені не бачили представників Червоного Хреста у тюрмах РФ, де їх утримували в нестерпних умовах, і не отримували від організації жодної допомоги – таке можна часто почути від українців, які повертаються з російського полону. Іноді в медіа трапляються навіть повідомлення про «дружні» взаємини білоруського і російського Червоних Хрестів з державою-агресором.
У Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) завжди знаходяться для цього начебто логічні пояснення: вони не мали можливості відвідувати полонених і заручників; вони не можуть розкривати будь-яку інформацію, щоб не втратити доступ до в’язнів; їхнім іменем прикривається хтось інший. Український омбудсмен Дмитро Лубінець тим часом акцентує, що у керівну раду Міжнародної федерації Червоного Хреста входить громадянин РФ, а очолювана ним організація незаконно працює на окупованих територіях, називаючи війну «українською кризою» та співпрацюючи з z-активістами.
Яку роль у допомозі полоненим і заручникам насправді відіграє зараз Міжнародний комітет Червоного Хреста? Якщо хтось використовує його ім’я, то які санкції до самозванців ініціює організація – й хто має це зупинити? Як у державах, що фінансують діяльність МКЧХ, ставляться до його роботи та скандалів, пов’язаних з організацією?
Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) поспілкувалися з колишніми бранцями, учасниками переговорів про обміни та працівниками МКЧХ, щоб знайти відповіді.
Під час воєн Червоний Хрест, серед іншого, повинен контролювати поводження сторін конфлікту (міжнародне право називає війни конфліктами – ред.) з полоненими, розшукувати їх та допомагати підтримувати зв’язок із родичами. Ця місія покладена на нього Женевськими конвенціями.
«Більше я їх не бачив. Ніхто їх не бачив»
Офіцер 12-ї бригади НГУ «Азов» Костянтин Кожекін у травні 2022-го разом з бійцями «Азову», 36-ї ОБМП, НГУ, ТрО і поліції виходив з маріупольської «Азовсталі». Тоді президент України Володимир Зеленський оголосив, що МКЧХ виступає гарантом їхньої безпеки, бо оборонці Маріуполя, перебуваючи у повному оточенні без ліків, води і їжі, за наказом керівництва здалися у полон.
«Коли ми виходили в полон з «Азовсталі», нас фіксували представники Червоного Хреста. Вони заходили в автобус по двоє, роздавали якісь папірці, нам треба було вписати прізвище, ім’я по-батькові та контактний номер телефону людини ззовні», – розповідає Костянтин.
Це була його єдина зустріч з Червоним Хрестом за час полону.
«Коли я поставив декілька питань стосовно окулярів, які в мене відібрали, медикаментів, вони сказали, що це все не до них питання, їхня задача – тільки зафіксувати. Потім жодного разу під час перебування в полоні я їх не бачив. Ніхто їх не бачив, їх взагалі не було», – додає він.
Зараз Костянтин опікується питаннями військовополонених у підрозділі. За його словами, навіть фіксацію виходу з «Азовсталі» МКЧХ провів не повністю. На його думку, зокрема й через це у полоні зараз залишається понад півтори тисячі бійців гарнізону Маріуполя.
«Половина наших бійців досі не зареєстрована Червоним Хрестом. Вони мотивували це тим, що в них не вистачило працівників на всі дні нашого виходу в полон», – говорить він.
Його слова підтверджують і рідні інших полонених. Наприклад, МКЧХ не зафіксував вихід Сергія Алєксєєвича, який отримав поранення, але вижив, під час теракту в Оленівці. Його дружина зараз бореться за його повернення.
Чашка чаю замість допомоги
«У моєму дитинстві Червоний Хрест асоціювався з організацією, яка допомагає нести мир і рятувати людей. В першому чи то другому класі я купив за 30 копійок марку на підтримку товариства Червоного Хреста. А після полону я зрозумів, що це абсолютно «безпонтова» організація, яка нічого не робить», – каже Владислав Жайворонок із позивним «Вікіпедія» – теж колишній військовополонений, боєць бригади «Азов».
Владислав ледь стримує емоції, коли ми запитуємо його про участь МКЧХ у долі полонених:
«Жоден з моїх побратимів, з ким я був обміняний, не бачив жодного представника Червоного Хреста. Ми це обговорювали. Ми дізналися, що, виявляється, Червоний Хрест «стежив за нашим станом там».
«Вони іноді потрапляють на сам процес вже завершеного обміну і дають колишнім військовополоненим чашечку з чаєм з логотипом Червоного Хреста.
І обов’язково роблять мільярд фото. Якщо їм заборонити робити будь-яке фото з «мерчем» організації, я впевнений, вони не прийдуть», – іронізує «Вікіпедія».
Під час підготовки цього матеріалу ми опитали ще близько 30 бійців: з Нацгвардії, 21-го ОБМП «Сармат», бригад морської піхоти та Держприкордонслужби. Усі вони кажуть, що не бачили представників МКЧХ за час полону.
Також, попри підтверджені десятками людей факти тортур у російському полоні, Червоний Хрест не говорить вголос про порушення Росією Женевських конвенцій.
Зазвичай заяви організації містять дипломатичний заклик до обох сторін дотримуватися гуманітарного права та надавати МЧКХ доступ до полонених.
Чи бував Червоний Хрест у тюрмах в окупації
Участь Міжнародного комітету Червоного Хреста саме у процесі підтвердження осіб полонених стала важливою для України ще під час попереднього етапу війни – у 2014-2022-му. Тоді окупаційні війська на Донбасі влаштовували паради полонених, залучали їх до тяжких робіт, катували та створювали численні незаконні тюрми у колишніх будівлях СБУ, міліції, судів і заводів.
Найвідомішою і найстрашнішою із них була в’язниця «Ізоляція».
Росія блокувала всю інформацію про полонених і заручників, і не було можливості підтвердити їхнє перебування у полоні. Тому Україна неабияк розраховувала на участь МКЧХ, каже уповноважена президента України з врегулювання на Донбасі (2014-2019 рр.) Ірина Геращенко.
У 2014-му Україна відкрила доступ представникам Червоного Хреста до українських тюрем. Але питання з доступом до українських бранців в окупації від цього не вирішилося.
«Я таємно працювала зі, скажімо так, волонтерами, які мали можливість на окуповану територію щось в тюрми передавати. І я ставила їх у приклад Червоному Хресту: що як так, ми через якісь такі шляхи шукаємо можливість передавати продукти, одяг, ліки, а ви – міжнародна організація, яка надає стільки гуманітарної допомоги на окупованих територіях – не можете добитися доступу до місць несвободи?» – каже Геращенко.
Одного разу, пригадує вона, Червоний Хрест передав українським військовим у Макіївську колонію допомогу, у якій виявилися шкарпетки з логотипом угруповання «ЛДНР».
«Я запитала, а вони кажуть: «Згідно з нашими нормативами, ми маємо передавати тільки локальну продукцію». Але ж це територія України, що ви робите?! Вони мені повідомили, що будуть звертати увагу на такі дрібниці, а насправді не дрібниці», – згадує вона.
За попередню фазу війни з 2014 до 2022 року МКЧХ лише раз повідомляв про відвідини українських полонених на окупованих територіях. У 2015-му йому вдалося отримати доступ до 4 бранців.
Про відсутність візитів до тюрем в окупації говорили чимало родичів полонених і цивільних заручників, приміром, дружина в’язня Кремля Тетяна Матюшенко.
«Вони (влада РФ – ред.) надають представникам МКЧХ тільки вибірковий доступ до місць утримання», – підтверджує Донбас Реалії речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко вже про нинішню фазу російсько-української війни.
Яка структура Червоного Хреста? Хто і за що відповідає?
Є відмінність між МКЧХ та національними товариствами Червоного Хреста. Товариства – це окремі національні рухи під «брендом» «Червоний Хрест».
МКЧХ ними не керує, вони не є його підрозділами, але разом з тим вони дотримуються принципів цього міжнародного руху, сплачують внески в інший орган (Федерацію ЧХ), керуються статутом Червоного Хреста – але і законами своєї держави.
Зрозуміти структуру всього міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця можна з цієї інфографіки:
З-поміж цього переліку Міжнародний Комітет Червоного Хреста – саме той, хто надає допомогу постраждалим від воєн. Його завдання – бути посередником між сторонами конфліктів з правом допуску до військовополонених. МКЧХ має свій офіс в Україні.
А от національні товариства Червоного Хреста якраз не працюють з військовополоненими, хоча й допомагають населенню в надзвичайних ситуаціях і під час воєн.
В Україні з 1993 року є таке національне товариство – Товариство Червоного Хреста України.
За своїм мандатом МКЧХ має право доступу до полонених, щоб перевіряти умови їхнього утримання і переконуватися, що їх не піддають тортурам.
Ще одна його місія – пошук людей: через МКЧХ офіційно підтверджують перебування в полоні. Водночас Червоний Хрест не може сприяти у звільненні – така задача міжнародним гуманітарним правом на нього не покладена, тому й питань про це ми не ставимо.
Донбас Реалії попросили МКЧХ відповісти на запитання, які почули від свідків:
Як підтверджують полон?
Червоний Хрест може підтвердити цей статус, якщо сам зафіксував військовослужбовця серед полонених (відвідав чи, як у випадку з «Азовсталлю», фіксував момент виходу в полон), або коли отримає офіційне підтвердження від держав, що воюють. За Женевськими конвенціями, вони повинні таку інформацію Червоному Хресту надавати.
«Ми подаємо запит до Національного інформаційного бюро протилежної сторони з проханням роз’яснити нам статус цієї людини, чи вона є військовополоненою. Якщо нам підтверджують, то ми вже вимагаємо доступу до цієї людини», – роз’яснює речник місії МКЧХ в Україні Олександр Власенко.
Як фіксували вихід із «Азовсталі»?
Червоний Хрест усі два роки після захоплення Маріуполя повторює, що не давав полоненим жодних гарантій після потрапляння у полон, а сприяв саме безпечному виходу учасників бойових дій із заводу «Азовсталь» та фіксував тих, хто виходив. Однак, зареєстрували справді не всіх.
«Так, був один чи два автобуси (що перевозили полонених – ред.), які поїхали, не дочекавшись того, щоб наші спеціалісти туди увійшли. Вони просто поїхали і все», – пояснює Олександр Власенко.
За словами Власенка, представники МКЧХ оглянули колонію в Оленівці перед тим, як туди помістили оборонців «Азовсталі». Вказали на недоліки, привезли цистерни для питної води.
І більше доступу туди від РФ отримати не змогли. Навіть тоді, коли просили їх допустити після того, як згорів барак із українськими військовополоненими.
До тіл загиблих МКЧХ згодом допустили, але вони перебували вже не в Оленівці.
Як відвідують полонених?
У Червоному Хресті запевняють, що відвідування в’язнів в РФ та окупації – відбуваються. Кількісних оцінок не дають, бо – пояснюють – за своїм статутом не мають права. Наводять лише таку статистику: з 24 лютого 2022 року представники МКЧХ відвідали 3000 військовополонених по обидва боки від лінії фронту, без уточнення, скільки серед них росіян, а скільки українців.
Червоний Хрест не заперечує, що Росія не забезпечує йому доступ, який мусить. Але жодного разу не констатував це у формі вимог до РФ, озвучених на міжнародних майданчиках, або у відкритих звітах. Публічно тиснути – не в правилах організації, пояснюють у МКХЧ.
«Коли ми подаємо запит на всіх людей, про яких ми отримали підтвердження, то цей запит на 100% не задовольняється. Без пояснення причин», – каже Олександр Власенко.
За міжнародним гуманітарним правом представники МКЧХ повинні мати доступ до всіх приміщень, якими користуються військовополонені: камер, туалетів, душових, харчоблоку, медпункту.
МКЧХ дозволено вести з полоненими конфіденційний діалог – без присутності людини з адміністрації. Зазвичай це групова бесіда, щоб адміністрація не розуміла, від кого конкретно походять скарги. Власенко запевняє, що такі бесіди відбуваються, а також, що у візитах зазвичай бере участь лікар.
«Він веде перемовини з лікарем того місця, де перебувають ці військовополонені. Він переконується, наскільки вправно лікують цих людей. Тобто, ми дивимося на весь спектр їхнього перебування», – пояснює він.
Якщо МКЧХ побачить під час візиту інших бранців, що не підтверджені, то може зафіксувати їхнє перебування там, але не може з ними поспілкуватися.
«Коли ми приїхали до певних людей, це ми приїхали тільки до певних людей. Цього разу ми нікого більше не відвідуємо. Але принаймні ми зареєструємо інших, і наступного разу подамо запит, щоб відвідати всіх», – пояснюють правила в МКЧХ.
Проте, інформацію про виявлені під час візиту порушення нікому, крім адміністрації тюрми й їхнього керівництва, не повідомляють. Це постійний підхід Червоного Хреста, який той не приховує. Представники місії просто передають скарги та зауваження адміністрації закладу, де перебувають полонені, щоб ті – усунули недоліки і покращили умови утримання. Якщо проблеми не усунуто, місія може перейти на щабель вище і звернутися, приміром, до міністерства цієї ж держави, тобто до тих, хто управляє колонією. Ця інформація ніколи не стає публічною. Скарги залишаються, фактично, в руках країни-агресора.
Візити МКЧХ у одні й ті самі в’язниці та до одних і тих самих полонених мають бути регулярними і не можуть бути обмежені ні у тривалості, ні у кількості. Але на практиці це часто не так.
«Якщо ми маємо один візит, це ні про що. Ми хочемо бачити, що порушення усунуто. Якщо у нас немає повторного візиту, то перший візит нічого не дав», – каже Олександр Власенко.
Чому ж Червоний Хрест мовчить про те, що бачив?
МКЧХ намагається дотримуватися нейтральності, не ставати на чийсь бік, не критикувати, а спонукати виправити ситуацію, каже речник представництва МКЧХ в Україні. І головне – не втратити хоч би який малий доступ до полонених.
«Ми їх (порушення – ред.) обговорюємо тільки з представниками адміністрації того закладу. Публічно ми з цим не виходимо. Якщо ми бачимо, що після повторного візиту нічого не усунуто, то переходимо на вищий щабель, тобто розмовляємо з представниками, можливо, міністерства, якому підпорядковані ці місця тримання під вартою», – роз’яснює речник.
Такий підхід нібито дозволяє дотримуватися принципів неупередженості і нейтральності, на які спирається рух Червоного Хреста.
Непублічність і конфіденційність, за словами Олександра Власенка, не раз давали змогу представникам МКЧХ потрапляти найгірші тюрми в світі, як то Абу-Грейб в Іраку, тюрми ісламістського руху «Талібан» та угруповання «Ісламська держава».
«Якщо ми будемо про це говорити публічно, нам просто закриють доступ, і ми не зможемо допомагати. Наша мета – саме допомогти тим людям, якщо навіть щодо них застосовуються певні неправомірні дії. Тобто ми це бачимо і ми на це звертаємо увагу для того, щоб виправили порушення. Ми вважаємо, що це найефективніший спосіб, 160 років нашої діяльності нас переконують в цьому», – говорить Олександр Власенко.
Більше того, факти, зафіксовані МКЧХ, не можуть бути доказами у судах. А представники організації навіть мають імунітет від свідчень в Міжнародному кримінальному суді.
«Нас не можна викликати в якості свідків. Можна використовувати порушення норм, які стосуються міжнародного Червоного Хреста – недопуск, як додатковий доказ порушень. Наприклад, нас не пускали в Боснії до тих людей, яких розстріляли в Сребрениці. Це використовувалося як додатковий аргумент щодо того, що це був військовий злочин. Але наші працівники не свідчили нічого», – роз’яснює речник.
Інформація, яку збирає і аналізує Червоний Хрест, зберігається в архівах організації, а деяка з часом потрапляє у музей, розташований у штаб-квартирі у Женеві. Там зараз можна подивитись записи, що вели представники Червоного Хреста у Першій світовій війні.
Що робить «мерч» МКЧХ на обмінах?
МКЧХ не відіграє ніякої ролі в обмінах полоненими під час війни, бо це не належить до його місії, нагадує Власенко. Раніше представники Комітету бували на них на запрошення української влади, бо «вітають цю ініціативу».
МКЧХ можна було часто побачити на обмінах 2014-2022 років, а вже під час повномасштабного вторгнення його представники були на обміні 10 квітня 2023 року – саме звідти фото чашок із логотипом Червоного Хреста.
Проте на кількох останніх обмінах представників МКЧХ вже не були помічені.
Хто оплачує роботу Червоного Хреста і наскільки це дорого?
Міжнародний комітет Червоного Хреста отримує добровільні внески держав-учасниць Женевських конвенцій, національних товариств Червоного Хреста та міжнародних організацій, як, наприклад, Єврокомісія. За офіційними даними організації, у 2024 році МКЧХ запланував розпорядитися бюджетом у 2,1 мільярда швейцарських франків. Гаманець Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця поповнюється коштом статутних чи добровільних внесків національних товариств та інших донатів. Спонсорами є, приміром, такі знані компанії, як Nestle чи Johnson & Johnson. Національні товариства існують переважно на благодійні кошти донорів, пожертви громадян та членські внески. А також за рахунок допомоги міжнародних організацій та бізнес-структур. МХЧХ та Міжнародна Федерація товариств ЧХ та ЧП регулярно фінансово підтримують національні товариства, надаючи їм кошти на цільові програми або у випадках надзвичайних ситуацій та війн. У деяких країнах частина фінансування – кошти з держбюджету.
Яка тоді користь?
Виходить, що полонені та їхні рідні часто називають МКЧХ непотрібним, а Червоний Хрест твердить, що користь від нього є, однак яка саме – не розкриває.
Речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко підтверджує, що люди, які бачили Червоний Хрест у полоні, є – просто їх вкрай мало. «Після критики, після нашої допомоги, вони почали працювати більш активно. Але більшість наших військовослужбовців, які мали досвід полону, не бачили представників МКЧХ. Є такі, що бачили, але це досить небагато», – говорить він.
Зі слів Петра Яценка, на відміну від України, де діють три спеціальні місця тримання військовополонених, у Росії їх понад сто, і ще понад сто – на тимчасово окупованих територіях. Часто вони розташовані дуже далеко одне від одного.
Червоний Хрест є лише інструментом реалізації гуманітарного права, і він не завжди ефективний, говорить виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. Бо держави виконують зобов’язання за Женевськими конвенціями не на 100%.
«От Росія зараз працює десь в межах 5%. Інколи імітуючи, інколи десь щось забезпечуючи», – каже він.
Україна очікує від МКЧХ більшого розголосу про той опір, з яким стикається Червоний Хрест в Росії, кажуть у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.
«Ми би хотіли, щоб вони більше на весь світ заявляли, що Росія не дотримується норм Женевських конвенцій. Їхні аргументи – що якщо почнуть критикувати російську сторону, то навіть той незначний і обмежений доступ втратять. Але ми все одно не збираємося так само мовчати. Ми постійно намагаємося спонукати їх до виконання мандату», – пояснює Петро Яценко.
З усього сказаного видно, що МКЧХ, який отримує 82% свого фінансування від урядів країн, здебільшого, західних, не завжди справляється з викликами, які поставила перед ним війна Росії проти України.
Особливо, коли йдеться про життя людей – військовополонених, цивільних заручників та вивезених Росією дітей, вважає депутат Європарламенту від Литви Пятрас Ауштрявічюс.
«Я б сказав, що дії Міжнародного [комітету] Червоного Хреста – неефективні. Багато чого навіть із боку інших європейських інституцій ми не завжди робимо до кінця. Ми хороші в закликах і деклараціях, а ось знаходити конкретні реальні кроки чи ставити себе в більш ризиковане становище, менш комфортне становище, роз’їжджати по Росії, дивитися, розмовляти. Це, мабуть, не робиться», – каже він Донбас Реалії.
В Червоному Хресті визнають певне безсилля організації виконувати свою місію. Але претензій до себе не приймають. Зобов’язання дотримуватись гуманітарного права добровільно взяли на себе країни, що ратифікували Женевські конвенції, каже Олександр Власенко. Тому запитувати треба з них.
«Ми не маємо можливості відкрити з ноги двері, сказати, от зараз ми зайдемо, будемо перевіряти, будемо дивитися. Ми ніякого інструменту примусу не маємо», – зауважує він.
Олександр Павліченко радить не формувати завищених очікувань від Червоного Хреста й не мати ілюзій щодо застосування його мандату. Каже: краще випрацьовувати стратегію партнерства з тим, щоб активізувати якісь елементи, які до сьогоднішнього дня були не задіяні.
«Можливо, вони і не будуть задіяні, – міркує він, – але для цього треба бачити всю максимальну потужність або потенціал, який може бути. Але можливо, він такий і є на сьогоднішній день, і ми не будемо обманюватися».
Автор: Наталя Недєлько
Джерело: РАДІО СВОБОДА
Tweet
