Звірства світового масштабу. Як злочини Росії в Україні розслідують за універсальною юрисдикцією щонайменше 24 держави
Воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні російськими загарбниками в Україні, сьогодні розслідують щонайменше 24 держави на різних континентах. Такі дані озвучує Офіс генерального прокурора. Це можливо завдяки універсальній юрисдикції. Цей механізм виник після Другої світової, і залежно від законодавства конкретної держави, дозволяє її правоохоронцям розслідувати тяжкі міжнародні злочини, ніяк не пов’язані з їхньою країною, або якщо злочинець чи жертва є громадянами цієї держави, перебувають на її території або вчинення цього злочину загрожує її інтересам.
Зважаючи на масовість російських воєнних злочинів та той факт, що Міжнародний кримінальний суд чи ймовірно спеціально створений трибунал зможе розглянути тільки деякі з них — щодо високопосадовців передовсім — правозахисники вважають механізм універсальної юрисдикції важливою гарантією того, що злочинці не зможуть уникнути відповідальності, хай би де вони намагались переховуватись.
У виданні «Ґрати» дослідили питання і розповідають про механізм, його перші здобутки в контексті російської агресії та виклики перед Україною.
«Російська стратегія — зробити кількість злочинів такою, що розслідувати всі неможливо»
У середині квітня заяву про воєнний злочин — свавільне позбавлення волі і катування цивільного громадянина України під час російської окупації — зареєструвала Аргентина. Представники міжнародної правозахисної ініціативи The Reckoning Project разом із потерпілим прилетіли для цього у Буенос-Айрес.
Імені чоловіка, який дав свідчення аргентинським правоохоронцям про своє перебування у заручниках, правозахисники не розголошують. Кажуть: його родичі залишаються на окупованій території українського півдня, тож він остерігається за їхню та свою безпеку.
«Для нашої юридичної команди було найважливішим, оскільки ми маємо справу зі злочином тортур, що саме ця країна має — через свій негативний історичний досвід — і відповідне законодавство, і досвід роботи з такими справами», — зауважує співзасновниця проєкту, українська журналістка Наталія Гуменюк.
Окрім того, за її словами, важливо було показати, що катування українця є злочином для всього світу.
«Це не якесь питання Європейської чи Східноєвропейської війни. Це є сигналом для всього світу, і зокрема, для ймовірних підозрюваних, що їхні справи можуть розглядатися і поза межами Європи, і світ не толеруватиме такі злочини», — каже Гуменюк.
The Reckoning Project займається документуванням воєнних злочинів після початку російського широкомасштабного вторгнення в України. В рамках проєкту працюють журналісти та юристи-міжнародники.
Представники The Reckoning Project разом із потерпілим українцем біля суду в Буенос-Айресі. Фото: The Reckoning Project
Як розповідає Наталія Гуменюк, іноді під час інтерв’ювання виявляється, що свою історію людина розповідає взагалі вперше і до українських правоохоронців вона не зверталась. Так, зокрема, сталося у випадку цього чоловіка.
Зараз його заяву, свідчення та передані матеріали має проаналізувати аргентинський суд та ухвалити рішення, чи відкривати відповідне провадження.
«Аргентині потрібно чітко розуміти, чи немає подвійної юрисдикції, з’ясувати, чи цей злочин не розслідується іншими міжнародними органами чи державою. У нашому випадку ми знаємо, що конкретний потерпілий, про якого йде мова, свідчення прокуратурі в Україні не давав, і тому його справа в Україні не розслідується. Бо російська стратегія — зробити кількість злочинів такою, що розслідувати всі [силами тільки українських органів правопорядку] неможливо», — пояснює правозахисниця.
Приблизно у цей же період часу «Репортери без кордонів» повідомили, що Франція почала розслідувати смерть оператора американського телеканалу Fox News П’єра Закржевського, що загинув у березні 2022-го, висвітлюючи російський наступ на Київщину. Це стало можливим, бо Закржевський має подвійне громадянство: ірландське і французьке, а законодавство Франції дозволяє розслідувати злочини проти своїх громадян, навіть скоєні за кордоном.
За даними «Репортерів без кордонів», Національна антитерористична прокуратура Франції (PNAT) розпочала попереднє розслідування вже через кілька днів після загибелі медійника. Потім була створена спільна слідча група за участю Франції, Ірландії та України. 5 квітня 2024 року, PNAT передала справу старшому слідчому судді відділу з розслідування злочинів проти людяності, воєнних злочинів і правопорушень Паризького суду з проханням розпочати судове розслідування воєнних злочинів. Як стало відомо родині та правозахисникам, цей етап вже розпочато.
Пʼєр Закржевський (ліворуч). Фото: FoxNews
Ще далі просунулось розслідування свавільного затримання і вбивства литовського режисера Мантаса Кведаравічюса у Маріуполі в лютому 2022-го: у лютому 2024-го прокуратура Литви оголосила про підозру трьом особам. Як повідомила генеральна прокурорка Литви Ніда Грунскене , усі підозрювані — бійці угруповання «ДНР», що воює у складі російських військ. Слідство, однак, за її словами, ще триває, і правоохоронці перевіряють причетність до злочину також інших представників російської армії.
Як зазначається на сайті прокуратури Литви, в рамках розслідування правоохоронці опитали понад чотириста людей, що прибули до Литви з України, рятуючись від війни. Окрім того, литовські органи правопорядку були задіяні і до польової роботи.
«У ході досудового розслідування литовські прокурори, слідчі Бюро кримінальної поліції Литви, співробітники антитерористичної групи поліції Литви «Арас», Центру кримінальних розслідувань та судові експерти кілька разів виїжджали в Україну, де безпосередньо брали участь в огляді місць злочинів, допомагали у зборі доказів та брали участь в інших процесуальних діях разом з українськими прокурорами та іншими співробітниками», — йдеться у повідомленні.
За цими даними, станом на кінець лютого цього року литовські органи правопорядку зв’язалися з приблизно 5 тисячами людей, які прибули до Литви з України, 439 з них були опитані в рамках вищезгаданого досудового розслідування, і 125 були визнані потерпілими.
Понад двадцять країн вже почали розслідування російських злочинів
Офіс генерального прокурора України (ОГП) у коментарі виданню «Ґрати» розповів про принаймні 24 країни (Бельгія, Болгарія, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Нідерланди, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Норвегія, Швейцарія, Велика Британія, США, Канада), що вже проводять розслідування у рамках універсальної юрисдикції щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності, скоєних в Україні.
Здебільшого йдеться про так звані структурні розслідування, коли іноземні слідчі збирають свідчення та попередньо досліджують докази не за одним конкретним епізодом, а встановлюють контекст. Ще одна держава (Албанія), за цими даними, наразі займається збиранням і попереднім дослідженням доказів, але провадження ще не відкрила.
Окремі країни ведуть одночасно як структурне розслідування, так і таке, що стосується конкретного епізоду злочину. Так робить, наприклад, Бельгія: окрім структурного розслідування, як повідомили «Ґратам» в ОГП, органи правопорядку цієї країни ведуть слідство щодо загибелі своїх громадян, а також щодо двох бельгійців, що поїхали воювати в Україну і ймовірно вчинили воєнний злочин.
Київ, наслідки ракетного обстрілу в Шевченківському районі Києва, 26 червня 2022. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Деякі країни розслідують одразу кілька проваджень. Наприклад, за даними ОГП, Франція відкрила аж 9 справ, що стосуються фактів смерті громадян цієї країни або де потерпілою стороною чи підозрюваними є громадяни Франції. Швейцарія розслідує атаку на своїх журналістів, а також веде провадження щодо швейцарської фірми, яка ймовірно перевозила викрадене в Україні зерно.
США і Канада нині ведуть структурні розслідування. Однак крім цього, Сполучені Штати розслідують різні конкретні факти воєнних злочинів, що стосуються американських громадян. Серед постраждалих є військовополонені, медичний працівник, цивільні.
Підозрювані, обвинувачені і засуджені за універсальною юрисдикцією
6 грудня 2023 року у США оголосили підозру в одній зі справ — щодо викрадення, катування та імітацію страти цивільного громадянина США під час російської окупації села Милового на Херсонщині — чотирьом чоловікам: Сурену Мкртчяну, Дмитру Будніку, Валерію (прізвище невідоме) та Назару (прізвище невідоме). Згідно з актом обвинувачення, Мкртчян і Буднік були командирами підрозділів збройних сил Росії, а Валерій і Назар — військовослужбовцями рядового складу.
У Фінляндії також розслідується справа, де є підозрюваний: тамтешні правоохоронці затримали росіянина, що перебував у міжнародному розшуку за підозрою у вчиненні воєнних злочинів, але відмовилась екстрадувати його до України через загрозу його життю і здоров’ю в умовах бойових дій, тож фінська влада почала розслідування щодо нього сама. Йдеться про одного з командирів російської неонацистської диверсійно-штурмової розвідувальної групи «Русич» Воїслава Тордена, який раніше користувався імʼям Ян Петровський, і якого Україна оголосила в розшук ще у 2016-му через ймовірну причетність до вбивств українських військовополонених.
Деякі справи, пов’язані з російською агресією, розслідували за універсальною юрисдикцією ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну. Найвідомішою з них є справа про збиття боїнга рейсу MH17 «Малайзійських авіаліній» у небі над Донецькою областю 17 липня 2014 року, коли загинули 298 пасажирів та члени екіпажу. У листопаді 2022-го нідерландський Окружний суд Гааги ухвалив вирок у цій справі. Трьох обвинувачених — росіян Ігоря Гіркіна, Сергія Дубінського та громадянина України Леоніда Харченка — суд заочно засудив до довічного ув’язнення, а ще одного обвинуваченого росіянина, Олега Пулатова, виправдав.
«Вони інформують, що збиратимуть докази на нашій території, ми з ними контактуємо, сприяємо»
Якщо іноземні розслідувачі хочуть проводити якісь слідчі дії в Україні чи потребують якихось матеріалів, які зібрали українські правоохоронці, то вони діють в рамках міжнародних договорів, пояснює Ірина Діденко, заступниця начальника департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу генерального прокурора України.
«Мені конкретно не відомо про жодну країну, яка б не співпрацювала. Вони співпрацюють всі, бо вони зацікавлені у належному отриманні доказів, по-перше. По-друге, більшість доказів буде у нас на території, бо у нас же воєнні злочини вчиняються. І щоб їх здобути, їм фізично треба сюди приїхати. Якщо Міжнародний кримінальний суд діє в рамках нашого Кримінального кодексу, він там прописаний і має право діяти на території України [автономно], то інші звертаються із запитом перед тим, як проводити якісь дії. Наприклад, ми вдячні фінській делегації, яка до нас приїжджала і дуже плідно тут працювала, в тому числі щодо кейсу Яна Петровського. Відповідно, вони інформують, що збиратимуть докази на нашій території, ми з ними контактуємо, сприяємо, передаємо докази, які ми можемо передати, вони тут проводять слідчі дії», — каже прокурорка.
За словами Діденко, деякі країни, як уже названа Фінляндія, відмовляються передавати затриманих фігурантів справ про воєнні злочини через загрозу їхній безпеці, адже в Україні за ґратами вони теоретично можуть теж потрапити під обстріл своєї ж армії, але Україна докладає зусиль для убезпечення деяких слідчих ізоляторів, щоб така екстрадиція у майбутньому була можливою.
«Вже зараз дві [тюрми] точно готові, ще планується 4-5 у західній частині України, з можливістю швидкого спуску в підвал, з умовами утримання, які відповідають європейським стандартам», — каже вона.
Водночас Діденко вітає зусилля іноземних держав щодо розслідування злочинів, пов’язаних із російською агресією, і розшуку фігурантів цих справ. Наразі, зазначає прокурорка, в Україні зареєстровано близько 130 тисяч таких проваджень, і це колосальне навантаження на правоохоронну систему.
«Що ще важливо розуміти: ми багато злочинів бачимо уже після деокупації. Зараз просто є дуже багато людей — і наших, і іноземців — про яких ми не знаємо, що з ними і чи вони живі, взагалі. Проходить деокупація — і все стає зрозумілішим. Часто доводиться, на жаль, залучати ДНК-експертів, щоб встановити ті чи інші обставини злочинів, чи особи загиблих… А ще ж воєнні злочини — це не тільки вбивства», — каже вона.
Важливо, каже Ірина Діденко, аби потерпілі від воєнних злочинів і злочинів проти людяності, що виїхали з-під російської окупації або із зони бойових дій, знали, що вони можуть звертатися до правоохоронців за кордоном, аби ті починали розслідування.
Як універсальну юрисдикцію застосували для переслідування за злочини на Близькому Сході
Загалом, 28 держав-членів ООН допускають розслідування принаймні одного з найтяжчих міжнародних злочинів під абсолютною універсальною юрисдикцією, тобто без прив’язки до країни, що розслідує, а інші можуть розслідувати або окремий вид злочинів (наприклад, тільки воєнні злочини, але не геноцид чи злочини проти людяності), або злочинець чи жертва має бути якось пов’язаний з цією країною.
Правоохоронці збирають докази на місці наслідків російської ракетної атаки по Києву, 31 грудня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати
Зокрема, розслідувати за абсолютною універсальною юрисдикцією може Аргентина, до якої звернувся постраждалий українець за підтримки The Reckoning Project, зауважує Катерина Бусол, українська юристка, доцентка Національного університету «Києво-Могилянська академія». На її переконання, навіть сам факт подання туди заяви може допомогти привернути увагу країн Глобального Півдня до російських злочинів, а якщо Аргентина візьметься за розслідування, це може мати хороші результати.
«Оскільки європейські країни закриваються для російських бізнесменів та посадових осіб з точки зору санкцій і звужують їм можливості для придбання там нерухомості чи зберігання своїх коштів, дуже велика ймовірність, що росіяни перенаправлятимуть свої статки, робитимуть собі посвідки на проживання саме в країнах так званого Глобального Півдня. Наприклад, саме у Латинську Америку приїжджали нацистські воєнні злочинці. І дуже важливо сигналізувати росіянам, що там ми теж працюємо і готові почати проти них провадження», — зазначає Катерина Бусол.
Водночас, за її словами, дуже важливо мати підтримку і європейських слідчих. Наприклад, Німеччина останніми роками досягла значних успіхів у переслідуванні причетних до воєнних злочинів, зокрема, з угруповання «Ісламська держава» чи режиму Башара Асада у Сирії.
Таким чином у 2021 році суд німецького міста Кобленц ув’язнив колишнього співробітника сирійської поліції на чотири з половиною роки за співучасть у злочинах проти людяності. За версією слідства, у 2011-му чоловік доставив щонайменше 30 антиурядових протестувальників у таємну в’язницю Аль-Хатіб поблизу Дамаска для катування. Наступного року він дезертирував і втік з Сирії, зрештою опинившись у Німеччині, де його впізнали постраждалі, які також шукали притулку у цій країні.
Також у листопаді 2021 року інший німецький суд, у Франкфурті, засудив до довічного ув’язнення іракця, що приєднався до угруповання «Ісламська держава» за участь у геноциді спільноти єзидів. Обвинувачення довело, що він викрав п’ятирічну дівчинку, закував у кайданки і залишив помирати від спраги. Обвинуваченого заарештували у Греції у 2019-му, а потім екстрадували до Німеччини. Його дружину, громадянку Німеччини, також засудили — на 10 років — за злочинну бездіяльність щодо порятунку цієї дитини.
У випадку Німеччини для проведення розслідування воєнного злочину чи злочину проти людяності потрібно, щоб потерпілий або злочинець перебував на її території, пояснює Катерина Бусол.
«Найчастіше обвинуваченими чи засудженими особами були громадяни Німеччини, які радикалізувались, поїхали в Ірак чи Сирію долучитись до воєнних дій там, чи підтримали ісламістські угруповання, вчиняли там злочини, наприклад, сексуалізоване катування жінок-єзидок і їхніх дітей, а потім повертались до Німеччини. Відповідно, мабуть, ще на період їхнього перебування на Близькому Сході німецька прокуратура слідкувала за ними, але, в принципі, щоб почати провадження, [правоохоронці чекали, поки] ці підозрювані люди повернулись до Німеччини — і там уже почався процес. Із Сирією було інакше: було багато біженців, частина з яких була проактивна, підтримувала зв’язки із німецькими правозахисниками і подавала інформацію про людей режиму президента Асада, які вчиняли катування», — розповідає вона.
За словами Катерини Бусол, схожим чином Німеччина співпрацює зараз і з Україною. Наприклад, українські правозахисники, зокрема, документатори організації Truth Hounds разом із міжнародним Clooney Foundation for Justice передали задокументовані свідчення та зібрані докази, що стосуються катувань і зґвалтувань у Київській області та катувань і вбивств на Харківщині.
«Німеччина відкрила структурне розслідування щодо України. Це означає, що вони загалом дивляться на патерни злочинів, патерни віктимізації, які відбуваються в рамках російської агресії, і потім дивляться, які найбільш релевантні докази є по різних інцидентах, тобто які докази в рамках всіх зібраних матеріалів щодо російської агресії допоможуть найбільш якісно побудувати кримінальне провадження, відповідно до тих вимог, який має німецький Кримінальний процесуальний кодекс», — каже Катерина Бусол.
«Кримінальні справи можуть закінчитись як обвинувальними, так і виправдувальними вироками»
Зазвичай всі ці справи розслідуються і потім розглядаються в суді досить довго, зауважує Катерина Бусол. За її словами, у випадку Міжнародного кримінального суду це може тривати 10-15 років, що стосується передовсім командних злочинів: коли людина сама, можливо, не вчиняла конкретний злочин, але як командир толерувала чи заохочувала його.
«На національному рівні це може бути коротше — 4-5 років. Але насправді я б не називала зараз конкретні цифри, а орієнтувалась би на те, що ці провадження мають бути побудовані максимально якісно. Тому що вони створюють наратив не тільки про конкретний злочин, вчинений у Харківській області чи в Херсоні, а про більше — про російські мотиви в даній агресії. І ми повинні пам’ятати, що кримінальні справи як на національному рівні, так і на міжнародному, можуть закінчитись як обвинувальними, так і виправдувальними вироками. І у другому випадку це не обов’язково означає, що цей злочин не було вчинено», — застерігає юристка.
Також, на її думку, важливо орієнтувати потерпілих на інші форми підтримки, і Україна це вже робить: намагається забезпечити постраждалим від сексуального та гендерно зумовленого насильства невідкладні проміжні репарації, коли не треба чекати, поки країна-агресор компенсує збитки людям і країні, на яку вона напала.
Проєкт ініціював офіс віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України спільно з урядовою уповноваженою з питань гендерної політики та Глобальним фондом тих, хто пережив насильство (Global Survivors Fund), а реалізується він у співпраці з Офісом генерального прокурора, Міжнародним реєстром збитків і Міністерством юстиції.
За даними урядової уповноваженої з питань гендерної політики Катерини Левченко, станом на 18 червня у рамках пілотної програми вони отримали 142 звернення від постраждалих (85 жінок, 51 чоловіків та 6 дітей), і 40 осіб вже отримали згаданий вид компенсації. Також, як зазначила Левченко, постраждалі можуть отримати супровiд призначених кейс-менеджерів, які допомагають людині отримати медичну, правову та соціальну допомогу.
Автор: Анастасія Москвичова
Джерело: Ґрати
Tweet
