Закарпатье, мафия крепнет…

Закарпатье, мафия крепнет…
Президенту України

п. Ющенку В. А.

Дробишева Павла Валерійовича,

03186, м. Київ, вул. Ав. Антонова, буд. 2/32, корп. 4, кв. 13

тел. 251-7250

ЗВЕРЕНЕННЯ

Я, Дробишев Павло Валерійович, як громадянин та патріот своєї країни, змушений звернутися саме до Вас у зв‘язку з тим, що мої права грубо порушуються злочинним угрупуванням, до складу якого в тому числі входять і державні службовці. Вони підтримують це угрупування або свідомо і добровільно, або ж примусово і не до кінця усвідомлюють ціль діяльності цього угрупування. Внаслідок такої діяльності знищується профільна – виноробна галузь Закарпатської області, до цього депресивного регіону не залучаються інвестиції, скорочується кількість робочих місць та доходи бюджету.

З грудня 2002 року я є стратегічним інвестором та власником контрольного пакету акцій відкритого акціонерного товариства „Агропромислова група „Закарпатський сад” (надалі – Товариство). За радянських часів це був виноробний та аграрний радгосп-завод загальносоюзного значення, проте на час придбання мною пакету акцій це підприємство було вже розкрадено, поставлене на коліна та фактично знищено злочинним угрупуванням, про яке піде мова далі.

В традиційно виноградарській та виноробній Закарпатській області головне багатство – виноградники та майнові комплекси, які дозволяють їх вирощувати, культивувати, збирати врожай та переробляти його. Такі підприємства об‘єднані в корпорацію „Закарпатсадвинпром”, яку очолює за сумісництвом директор Орендного підприємства „Ужгородський коньячний завод” (надалі – ОП) Гісем В. В. результати його діяльності очевидні – в Закарпатті вже практично не залишилося прибуткових виноробних підприємств, катастрофічно зменшилася кількість повноцінно плодоносних виноградників.

Проте я маю всі підстави вважати, що такий плачевний результат не є наслідком жахливого непрофесіоналізму В. В. Гісема, а результатом цілеспрямованої злочинної діяльності угрупування, яке він очолює.

З метою монополізувати виноробну галузь Закарпаття це угрупування усіма можливими способами розорює, розкрадає та збанкручує виноробні господарства. Моє твердження повністю підтверджується фактами, викладеними в газеті „Трибуна”, зокрема щодо ситуації, яка склалася щодо радгоспу-заводу „Берегівський”. Є інформація, що угрупування Гісема В. В. знищила чи взяла під свій контроль близько 30 господарств тільки в Закарпатській області.

Цьому також сприяє те, що В. В. Гісем очолює комісію з приватизації Закарпатської державної обласної ради, а також пояснюються ті незначні суми, які сам ОП як орендне підприємство сплачує за оренду коньячного заводу.

Нещодавно мені стало відомо, що у свій час один з найбагатших заводів СССР – “Ужгородський коньячний завод” було перетворено у орендне підприємство. Ознайомившись з подробицями такого перетворення, зокрема з ситуацією, яка склалася при передачі державного майна новоствореному орендному підприємству, я був шокований тим, у наскільки сміхотворну суму було оцінено це майно.

24 квітня 1991 року між організацією орендаторів Ужгородського коньячного заводу (створене трудовим колективом 28 грудня 1990 року) на чолі з їхнім директором Гісемом Володимиром Васильовичем та Державно-кооперативним об‘єднанням “Закарпатсадвинпром” в особі Маслякевича Івана Васильовича було укладено договір оренди з правом викупу. Згідно з цим договором ОП стало правонаступником усіх майнових прав “Ужгородського коньячного заводу”. Також ОП передавалися у колективну власність усі основні та обігові фонди заводу. Крім того, фонди розвитку та споживання, які обліковувалися на балансі станом на 01.05.1991 року, також передавалися у розпорядження ОП.

Даним договором також було передбачено, що ОП здійснює поточний ремонт переданого майна, проте, у порушення чинного на той момент законодавства, це зменшує вартість орендної плати за передане майно.

Поза тим, у даному договорі передбачалося, що ринкове збільшення вартості переданого майна жодним чином не може вплинути на перерахунок розміру орендної плати за майно, яким користуватиметься ОП.

Даний договір було укладено строком на 10 (!!!) років, що в момент повної відсутності стабільності в економіці країни наводить на думку про абсолютне нехтування економічних інтересів держави. Крім того, при відсутності будь-яких спорів та заперечень між сторонами строк дії договору автоматично продовжується на такий же термін.

За цим договором ОП було передано майно, вартість якого станом на 01 жовтня 1991 року складала 2 502 000, 00 (два мільйони п‘ятсот дві тисячі) карбованців.

Вже станом на 14 грудня 1992 року згідно з актом оцінки № 34 вартість основних засобів, отриманих в оренду, склала 30 333 221, 00 карбованців. При цьому, згідно з Договором оренди з правом викупу, розмір орендної платні за користування переданим майном при цьому змінюватися не міг.

У 1992 році даний договір не приводився у відповідність до чинного на той час законодавства, а тому фактично був недійсним аж до 1999 року, коли його було переукладено.

За цей час організацією орендаторів уже було викуплено усе майно, яке було передано у оренду.

Лише 01 грудня 1999 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області та ОП було укладено новий Договір оренди, за яким останньому додатково передавалися у оренду основні орендовані засоби за балансовою вартістю на суму 222 000,00 гривень (два житлові будинки).

Орендна плата за це майно на даний момент складає аж 2 811 гривень.

Крім того, 29 грудня 1999 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Закарпатській області та ОП було укладено Договір компенсації вартості використаних орендованих засобів (з урахуванням індексації їхньої вартості), яка склала 3 997 874,00 гривень.

На мій погляд, компенсація вартості орендованих оборотних коштів за дев‘ять років їхнього використання не може складати 3 997 874,00 грн., оскільки щорічна реалізації готової продукції ОП складає понад 100 000 000,00 гривень. Крім того, решта підприємств, які займаються виготовленням алкогольних напоїв за коньячною технологією, мають в середньому близько 50 000 000,00 грн. обігових засобів. За таких обставин вбачається, що сума компенсації вартості використаних орендованих оборотних засобів за дев‘ять років у тисячі разів занижена.

Я вважаю, що Договір оренди, укладений 24 квітня 1991 року, з самого початку не може бути дійсним, оскільки містить низку положень, які грубо порушують вимоги тогочасного законодавства.

Крім того, в Договорі оренди від 24 квітня 1991 року відсутні вказівки на істотні умови договору.

1. Відсутня вказівка на те, на якій підставі Державно-кооперативне об‘єднання “Закарпатсадвинпром” виступає у якості орендодавця, тобто не вказано, хто саме і на якій правовій підставі надав право ДКО “Закарпатсадвинпром” передавати в оренду, та ще й з правом викупу, майно, яке є державною власністю. До речі, наразі Корпорацію “Закарпатсадвинпром” очолює ніхто інший, як Гісем Володимир Васильович.

2. Не зрозуміло, на якій підставі ОП укладало Договір, якщо статут підприємства, як і його державна реєстрація, були здійснені лише 11 грудня 1991 року, тобто через понад півроку після укладення договору. Фактично, на момент укладення договору такої юридичної особи, як ОП не існувало, оскільки юридична особа набуває дієздатності лише з моменту її державної реєстрації.

3. В договорі не обумовлено порядок викупу майна з подальшим переходом його у власність ОП, хоча саме на підставі цього договору останнім здійснювався викуп практично усього майна, яке перебувала у його власності. Будь-які документи, які б підтверджували окремі договірні стосунки щодо викупу, відсутні.

4. Протягом восьми років договір оренди не приводився у відповідність до норм чинного законодавства, відповідно суперечив його вимогам, а тому не міг бути дійсним, і, відповідно, не породжував жодних прав та обов‘язків для сторін.

Крім того, слід зазначити, що Ужгородський коньячний завод відповідно до ЗУ „Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” взагалі не підлягає приватизації, проте станом 01 травня 2004 року у державній власності від усього майна, яке належало Ужгородському коньячному заводу, залишилося всього два житлові будинки вартістю 221 620,00 грн.

Поза тим, вартість, за якою проводився викуп ОП основних та обігових засобів, значно занижена, наприклад значна частина споруд та споруд має залишкову вартість викупу, яка дорівнює нулю. Зокрема павільйон для бджіл, три металеві гаражі, пожежна водойма, автозаправка, башта Рожновського, паропровід тощо.

Також дорівнює нулю вартість викупу більшої частини автотранспорту, зокрема двох легкових та тринадцяти вантажних автомобілів, автонавантажувача та ескаватора.

Така ж ситуація і з обладнанням, зокрема дорівнює нулю вартість транспортеру, двох пляшкомийних машин, двох автоматів розливу, двох укупорочних автоматів, двох етикетувальних автоматів тощо.

Документи, які це підтверджують, додаються. Проте жодної реакції, ні правоохоронних органів, ні Фонду державного майна України немає, незважаючи на мої численні звернення до них.

Крім того, я на собі відчув вплив злочинного угрупування, очолюваного Гісемом В.В.

Я вважаю, що такий прояв цікавості до Товариства, мажоритарним акціонером якого я є, викликаний тим, що Гісем В. В. та його злочинне угрупування, розуміючи усю незаконність своїх дій щодо викупу основних та обігових засобів Ужгородського коньячного заводу, намагається забезпечити собі шляхи для відступу, захопивши інші перспективні підприємства у Закарпатській області, не надто переймаючись, наскільки законні шляхи вони при цьому використовують.

Ще в процесі прийняття рішення щодо купівлі контрольного пакету акцій у 2002 році тоді ще СВАТ ім. Шевченка, мені стало відомо, що протягом кількох років підряд директором ОП Гісемом В. В. здійснювалася закупівля за заниженими цінами виноматеріалів та обладнання Товариства. Крім того, ОП надавало Товариству позики на вкрай невигідних умовах, і коли останнє не могло розрахуватися, самовільно забирало майно Товариства на суму, яка в десятки разів перевищувала суми позик. З цього приводу мною 13.11.02 р. та 19.11.02 р. були подані заяви до прокуратури Виноградівського району Закарпатської області та прокуратури Закарпатської області, проте жодних заходів вжито не було.

Після того, як я почав купувати акції, директор ОП Гісем В. В. з метою приховати свою протиправну діяльність також почав активно купувати акції Товариства. Для цього ним були витрачені значні суми готівкових коштів, походження яких не з’ясовано і понині, незважаючи на мої неодноразові звернення у листопаді-грудні 2002 року до УСБУ, УМВС та Прокуратури Закарпатської області. Зазначеними правоохоронними органами не були перевірені джерела походження цих коштів, дотримання касової дисципліни на ОП та взагалі законність придбання ОП корпоративних прав. З неофіційних джерел мені стало відомо, що це „чорна каса” від реалізації необлікованої продукції ОП. Тому є підстави вважати, що таке придбання корпоративних прав ОП є насправді легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, проте службові особи правоохоронних органів, які входять до злочинного угрупування, очолюваного В. В. Гісемом, зацікавлені в тому, щоб приховати зазначені факти, а тому жодним чином навіть не відреагували на мої заяви. Все це не зважаючи на те, що мною надавалися матеріали, щоправда одиничні, яким саме чином В. В. Гісем переводив у готівку кошти.

Зокрема, в кінці 1998 році Гісемом В. В. було перераховано з рахунку ОП на користь Приватного підприємця Мартина М. М. 146 600,00 грн. буцім-то за надані ОП маркетингові послуги, а також за придбані ОП горілчані вироби. При цьому сам ПП Мартин М. М. не був зареєстрований як платник ПДВ, не мав ліцензії на оптовий чи роздрібний продаж алкогольних напоїв. Сам Мартин М. М. пояснює, що він цих операцій не проводив, а його документами як СПД скористалася третя особа, безпосередньо пов‘язана з Гісемом В. В.

Гісем В. В., зрозумівши, що я маю серйозні наміри щодо придбання контрольного пакету акцій Товариства та перетворення його зі збиткового на прибуткове, бажаючи будь-що приховати факти своєї незаконної діяльності та ухилитися від відповідальності за скоєне, почав купувати акції Товариства вдруге у фізичних осіб, які вже продали свої акції моїм представникам Лютому С. А. та Булавіну С. В., тобто тоді, коли ці особи вже не були власниками акцій (даний факт згодом було встановлено рішенням суду, в тому числі й Верховного Суду України). Крім того, Гісем В. В., дізнавшись, що я після набуття контрольного пакету акцій збираюся залучити додаткові інвестиції для виготовлення коньячної та іншої алкогольної продукції і зробити це основним напрямом діяльності Товариства, не побажав мати у Закарпатській області потужного конкурента, тому всіляким чином намагався перешкодити мені у купівлі та реєстрації акцій.

Незважаючи на це, я став власником контрольного пакету акцій і 14 лютого 2003 року провів з власної ініціативи загальні збори акціонерів, на якому були прийняті рішення про приведення статутних документів у відповідність до чинного законодавства, прийняті рішення про залучення інвестицій, а також Товариство отримало теперішню назву.

Проте навіть після того, коли саме я придбав контрольний пакет акцій Товариства, я в повній мірі відчув на собі вплив злочинного угрупування, очолюваного В. В. Гісемом.

Зокрема в кінці лютого 2003 року до Генерального директора Товариства Лютого С. А. приїхали представники Служби безпеки України (як пізніше я дізнався, УСБ у Закарпатській області очолював друг В. В. Гісема) з вимогою передати усю документацію, яка ведеться у Товаристві. Лютий С. А. відмовився, зв‘язався з районним управлінням Служби безпеки України, де йому повідомили, що жодної перевірки діяльності даного Товариства не планувалося і ніхто зі Служби безпеки України з офіційними повноваженнями у той період не міг не тільки вилучати документацію, а взагалі перебувати не повинен був. Мною було подано відповідну заяву, проте відповідного розслідування проведено так і не було.

Гісем В. В. вдавався також і до інших засобів, щоб перешкоди нормальній господарській діяльності Товариства та загарбати Товариство собі.

Зокрема, у січні 2003 року ОП звернулося до Виноградівського РВ УМВС у Закарпатській області із заявою про порушення кримінальної справи за фактом шахрайства під час купівлі вищевказаних акцій проти моїх представників Булавіна С. В. та Лютого С. А. і 09 січня 2003 року таку кримінальну справу було порушено, проте 21 січня 2003 р. її було закрито за відсутністю складу злочину.

06 лютого 2003 року ОП звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ЗАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі філії банку “Відділення Промінвестбанку в м. Хуст Закарпатської області”, який є Реєстратором Товариства, про визнання недійсною відмови від внесення до реєстру операцій переходу права власності на цінні папери, емітентом яких є Товариство. ОП не погодилося з Реєстратором, коли той відмовився зареєструвати право власності ОП на акції, право власності щодо яких вже було зареєстроване на моє ім‘я, оскільки я раніше купив акції (про це свідчать дати на договорах купівлі-продажу та передавальних розпорядженнях), крім того, мною раніше було подано увесь необхідний пакет документів для внесення змін до реєстру власників цінних паперів (02 грудня 2002 року). Цей позов Судом задоволено не було, апеляційна інстанція залишила його в силі.

У березні 2003 р. ОП повторно звернулося до правоохоронних органів (зокрема, прокуратур Закарпатської області, Виноградівського та Хустського районів) із заявою про перевірку законності дій посадових осіб реєстратора Товариства при виконанні ними своїх посадових обов‘язків і клопотанням до Суду про зупинення провадження у справі до закінчення цієї перевірки. 14 березня 2003 р. провадження у справі було зупинено.

Крім того, ОП знову звернулося до Виноградівського РВ МВС України у Закарпатській області із заявою про порушення кримінальної справи за фактом шахрайства під час купівлі вищевказаних акцій проти моїх представників Булавіна С. В. та Лютого С. А.

14 березня 2003 року за результатами перевірки ВДСБЕЗ Виноградівського РВ УМВС України у порушенні кримінальної справи проти моїх представників Булавіна С. В. та Лютого С. А. було повторно відмовлено у зв‘язку з відсутністю у їхніх діях складу злочину.

Проте директор ОП Гісем В. В., скориставшись своїми повноваженнями депутата Закарпатської обласної ради та використовуючи допомогу членів злочинного угрупування, направив депутатський запит у Прокуратуру Закарпатської області, у відповідь на який, поза всякою логікою, 25 квітня 2003 року Старшим прокурором відділу прокуратури Закарпатської області Пилипом Б. Ф. було винесено Постанову про скасування постанови від 14 березня 2003 року, яка за своїм змістом суперечить чинному законодавству, оскільки містить у собі низку помилок як щодо фактичних обставин справи, так і щодо посилання на норми Кримінально-процесуального кодексу України. Справа була відправлена на дорозслідування до Виноградівського РВ УМВС України, о/у ВДСБЕЗ якого 06 червня 2003 року було винесено чергову Постанову про відмову у порушенні кримінальної справи проти моїх представників Булавіна С. В. та Лютого С. А. Але вже 13 серпня 2003 року цю постанову знову скасовано Прокуратурою Закарпатської області, а справу знову направлено на дорозслідування до Відділу по боротьбі з економічною злочинністю Виноградівського району, проте за наслідками дорозслідування справи також було винесено Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

Також 14 березня 2003 року прокуратурою Виноградівського району було винесено Постанову про відмову у порушенні кримінальної справи проти працівника Реєстратора Товариства Томішина В. В., а 05 квітня 2003 року Хустською міжрайонною прокуратурою було винесено постанову аналогічного характеру.

Проте директор ОП Гісем В. В. знову подав заяву до Хустської міжрайонної прокуратури з приводу шахрайських дій службових осіб Реєстратора Товариства. 26 травня 2003 р. Хустська міжрайонна прокуратура відмовила у порушенні такої кримінальної справи через відсутність складу злочину у діях вищевказаних службових осіб.

Оскільки жодними з перевірок та розслідувань ознак злочинних діянь у діях моїх представників Булавіна С. В. та Лютого С. А., а також службових осіб Реєстратора Товариства виявлено не було, проте у сукупності щодо купування мною одних і тих самих акцій було проведено аж сім перевірок, то я маю всі підстави вважати, що директором ОП Гісемом В. В., з огляду на його службові та посадові повноваження, здійснювався тиск на органи міліції та прокуратури з метою все ж таки порушити кримінальну справу проти мене та моїх представників.

Вичерпавши усі можливі засоби набуття впливу на господарську діяльність Товариства, а також сподівання придбати корпоративні права Товариства, Гісем В. В. доручив співробітнику ОП Ващиліну О. О., сину Голови Господарського суду Закарпатської області, зібрати у колишніх акціонерів паспорти, увійшов у злочинну змову з приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Палюком В. І. У травні 2003 року на ім’я Ващиліна О.О. у м. Хуст були складені близько 200 доручень, проте ніхто з довірителів до м. Хуст не їздив. Як встановлено, Ващилін О.О. і Палюк В. І. кілька разів приїздили до смт Королеве, проте не всі доручення були підписані у їхній присутності, а деякі, наприклад від імені Стрижак І. М. та Решетар М. П., взагалі були підписані сторонніми особами, що грубо порушує норми ст.ст. 41 та 44 Закону України “Про нотаріат” і п. 8, 12 та 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Фактично же Палюк В. І. взагалі не їздив до смт Королево, а усі фальсифіковані доручення привіз йому для злочинного завірення Ващілін О. О.

З приводу цього моєю довіреною особою Булавіним С. В. було подано скаргу до Хустської міжрайонної прокуратури. Перевірка прокуратури підтвердила факти, викладені вище, проте під тиском в.о. Прокурора Закарпатської області в особі Штефанюка І. М. у порушенні кримінальної справи відмовила.

Крім того, подібні доручення аналогічним злочинним чином у кількості близько 100 шт. були засвідчені й Олійник Л. Є., приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу. Проте у дорученнях вказано, що вони складені у м. Ужгород у квітні 2003 року. Знов таки, мешканці с. Новоселиця, смт Королево та інших сіл, де мешкають доручителі, до м. Ужгороду не виїздили, частина підписів на дорученнях не належить особам, які вказані у дорученнях. Більшість підписів на цих дорученнях на перший погляд не є оригінальними.

Кримінальну справу проти приватного нотаріуса Палюка В. І. за частиною 2 ст. 358 Кримінального кодексу України (підробка документів, вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб) було порушено лише 17 вересня 2003 року після того, як я звернувся до Генеральної прокуратури України. Кримінальну ж справу проти Олійник Л. Є. Взагалі порушено не було, оскільки, як мені стало відома, вона є донькою одного із співробітників Прокуратури Закарпатської області.

Незважаючи на те, що кримінальна справа була порушена Генеральною прокуратурою України за частиною 2 ст. 358 КК України, а сам Палюк В. І. написав зізнання, що діяв не сам, а за вказівкою Ващиліна О. О., чиїми діями в свою чергу керував Гісем В. В., Прокуратурою Закарпатської області злочинне діяння Палюка В. І. було перекваліфіковане за частиною 1 ст. 358 КК України. Фактично, Прокуратура Закарпатської області таким чином було встановлено, що Палюк В. І. підробив понад 200 доручень просто так, заради власної вигоди, жодним чином не врахувавши того, що всі доручення були підроблені на користь однієї й тієї ж особи – Ващиліна О. О. також слід зазначити, що дана кримінальна справа була передана до суду, проте в той же день закрита у зв‘язку з амністією.

Поза тим, жодною з перевірок не було встановлено мотивів, якими керувалися Палюк В. І. та Олійник Л. Є. під час вчинення службової підробки, а також не встановлено, що або хто об’єднує ці ідентичні злочини, хоча очевидно, що всі триста фіктивних доручень видані на ім’я однієї особи – Ващиліна О. О. Незважаючи на це, Ващилін О. О. залишився поза увагою правоохоронних органів. Також не було встановлено, чи мав місце хабар або тиск з боку державних або недержавних органів або їхніх посадовців на приватних нотаріусів Палюка В. І. та Олійник Л. Є.

Все це дало змогу представнику директора ОП Ващиліну О. О. з даними фіктивними дорученнями 27 червня 2003 року звернутися до відокремленого реєстратора Товариства з вимогою надати документи, що стосуються третьої особи, тобто мене, Дробишева П. В. Документи Ващилін О. О. просив надіслати на адресу: м. Ужгород, вул. Собранецька, 136. Саме за цією адресою знаходиться Корпорація “Закарпатсадвинпром”, яку очолює Гісем В. В., а саме приміщення на правах оренди належить ОП.

Оскільки у відповідності до Закону України “Про інформацію” інформація про кількість акцій, які є у власності юридичних та фізичних осіб, є конфіденційною і поширюється лише за їхнім бажанням, то я маю всі підстави вважати, що незаконними діями представника ОП Ващиліна О. О. та приватного нотаріуса Палюка В. І. мені було заподіяно шкоду, проте мене, незважаючи на численні клопотання, так і не було визнано потерпілим у даній справі.

Також 20 жовтня 2003 року Ващилін О. О., використовуючи завідомо для нього підроблені доручення, намагався позбавити мене права власності на акції Товариства, звернувшись до Виноградівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою про визнання договорів купівлі-продажу недійсними. У позовній заяві він стверджував, що я обманом придбав цінні папери у колишніх власників, і це є підставою для визнання їх недійсними.

Рішенням суду позовні вимоги Ващиліна О. О. залишені без задоволеннями судами усіх інстанцій, в тому числі й Верховним Судом України.

Крім того, Ващилін О. О. використовував завідомо підроблені доручення у Солом‘янському районному суді м. Києва протягом травня-червня 2004 року, коли представляв інтереси буцім-то його довірителів, коли Товариство звернулося з позовом до цих довірителів про захист ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, заподіяної Товариству. Позовні вимоги Товариства задоволені не були, і цим Товариству були заподіяні збитки у розмірі 20 тис. гривень.

Мною неодноразово були подані з цього приводу заяви до прокуратур різних рівнів, проте Ващиліна О. О. не було притягнуто до кримінальної відповідальності. Я вважаю, що це сталося через тиск на правоохоронні органи Закарпатської області з боку матері Ващиліна О. О. – Голови Господарського суду Закарпатської області Ващиліної Н. М.

21 жовтня 2003 року я знову скликав загальні збори акціонерів Товариства з власної ініціативи. Рішеннями загальних зборів, серед іншого, була ухвалена друга емісія акцій Товариства, що дало змогу залучити додаткові кошти на розвиток виробництва та збільшити статутний фонд Товариства до 40 000 000,00 грн.

ОП в черговий раз не погодилося з рішеннями загальних зборів акціонерів Товариства та знову звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про визнання їх недійсними.

Дізнавшись про це, я двічі звертався до Господарського суду Закарпатської області з клопотанням про залучення його до участі у справі, оскільки даний спір безпосередньо стосується моїх прав та обов‘язків. Проте суддя Л. С. Журавчак не тільки не залучила мене до участі, а навіть не надала відповіді на моє клопотання. З аналогічним клопотанням звернулося й Товариство, проте про ухвалу, якою відмовлено у залученні мене до участі у справі, і Товариство, і я дізналися лише під час розгляду справи у Вищому господарському суді України.

Суддя господарського суду Закарпатської області Журавчак Л. С. під тиском Голови суду Ващиліної Н. М. позовні вимоги ОП задовольнила.

Постановою Вищого господарського суду України зазначена справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, рішення Господарського суду Закарпатської області скасоване. Верховний Суд України зазначену постанову залишив без змін.

Наразі зазначена справа в черговий раз розглядається Господарським судом Закарпатської області. Я знову звернувся до суду з клопотанням залучити мене до участі у справі, проте мені було відмовлено з мотивів того, що фізична особа не може бути учасником справи у господарському суді. Проте той факт, що саме я ініціював проведення Загальних зборів акціонерів Товариства, рішення яких оскаржується, ніс витрати по їхній організації, а також те, що в разі визнання цих рішень недійсним я втрачу близько 31 млн. грн. (акції додаткового випуску придбав переважно я), не є підставою для господарського суду Закарпатської області підставою для залучення мене до участі у справі, незважаючи на те, що рішення у справі безпосередньо вплине на мої права та обов‘язки, а також може завдати мені суттєвих збитків. Таким чином, Господарський суд закарпатської області позбавив мене гарантованого ст. 55 Конституції України права на судовий захист.

Крім того, представник ОП відверто бреше суддям, то буцімто „випадково” називаючи Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи Постановою про порушення кримінальної справи, то заявляючи, що ОП позбавили можливості брати участь у придбанні додатково випущених акцій Товариства, незважаючи на те, що впродовж усього попереднього періоду той самий представник ОП заявляв, що до планів Гісема В. В. жодним чином не входить інвестування Товариства. Поза тим, саме Гісем В. В. намагався зірвати проведення Загальних зборів акціонерів товариства від 21 жовтня 2003 року, звернувшись до Виноградівського районного суду з вигаданим позовом та заявивши клопотання про заборону проведення загальних зборів, таким чином позбавляючи не тільки мене законних прав як акціонера, як й решти 400 акціонерів права на участь в управлінні Товариством.

Також Господарський суд Закарпатської області ігнорує ст. 35 ГПК України, якою передбачено, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов‘язковим під час розгляду справи господарським судом. Я хочу зазначити, що 10 червня 2004 року Солом‘янським районним судом м. Києва було винесено рішення, яким Загальні збори акціонерів Товариства від 21 жовтня 2003 року були визнані такими, що проведені з дотриманням вимог чинного законодавства, підстав для визнання їх недійсними немає. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2005 року зазначене рішення Солом‘янського суду м. Києва від 10 червня 2004 року було залишене без змін, апелянтом виступала особа, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції, – ОП.

Проте Господарський суду Закарпатської області продовжує ігнорувати рішення інших судів та вимоги чинного законодавства України.

Навпаки, зазначений суд усіляким чином намагається перешкодити господарській діяльності Товариства, зокрема 10 листопада 2005 року колегією суддів була винесена Ухвала, якою Товариству заборонялося приймати рішення щодо емісії акцій та внесення змін до Статуту Товариства на позачергових Загальних зборах акціонерів Товариства, які відбулися 11 листопада 2005 року. Ініціатором проведення цих зборів також виступав я. Таким чином, Господарський суд Закарпатської області в черговий раз прийняв рішення, яке стосується моїх прав та обов‘язків, в даному випадку права на скликання позачергових зборів акціонерів за власною ініціативою, навіть не повідомивши мене про таке рішення.

Одна із колегій суддів, яка відмовилася підписати незаконну Ухвалу, була тут же замінена (буцімто через хворобу) на іншого суддю.

Ця Ухвала була скасована Львівським апеляційним господарським судом як така, що є незаконною.

Поза тим, є й інші факти, які свідчать про упереджене ставлення до Товариства з боку суддів Господарського суду Закарпатської області. Зокрема, під час розгляду справи тією ж таки суддею Журавчак Л. С. Голова Господарського суду Закарпатської області Ващиліна Н. М. надала документи, які містилися у матеріалах справи та складали комерційну таємницю діяльності Товариства, директору ОП Гісему В. В., хоча ОП жодним чином не брало участі і не було стороною у справі.

Це дало змогу в черговий раз можливість директору ОП Гісему В. В. втрутитися у господарську діяльність Товариства, оскільки останній як представник акціонера Товариства звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною завою про визнання угод, укладених Товариством, недійсними. Господарський суд Закарпатської області прийняв рішення на користь ОП, незважаючи на те, що таке рішення повністю суперечить законодавству України, оскільки акціонери відкритих та закритих акціонерних товариств не наділені суб‘єктивним правом звертатися до суду з вимогами про визнання угод, укладених цими товариствами, недійсними.

Мають місце й інші випадки прийняття Господарським судом Закарпатської області незаконних рішень, які завдають значних збитків Товариству. Незаконність цих рішень визнається Львівським апеляційним господарським судом, який скасовує левову частку рішень Господарського суду Закарпатської області.

Я вважаю, що таке різне та неправильне застосування законодавства в межах одного суду пов‘язане з корупційним впливом на суддів Господарського суду Закарпатської області Голови цього суду Н. М. Ващиліної. Я переконаний, що її особиста зацікавленість у рішеннях на користь ОП або проти Товариства обумовлюється тим, що її син Ващилін О. О. донедавна працював юристом в Корпорації „Закарпатсадвинпром”, очолюваній директором ОП Гісемом В. В. також, на мій погляд, вона отримує від цього певну матеріальну вигоду як самостійно, так і через свого сина Ващиліна О. О. Такі дії підпадають під ст. 364 КК України та несумісні з посадою не тільки Голови суду, а просто судді.

Така ж позиція й у Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, куди я двічі звертався з цього приводу (копії додаються).

Самі судді у приватній бесіді зазначають, що вони розуміють усю неправомірність своїх дій, проте посилаються на те, що вони бояться Ващиліну Н. М. та нічого не можуть вдіяти проти її протиправних вказівок.

Також Ващиліна Н. М. неодноразова приїздила до Києва, коли справи щодо Товариства розглядалися Вищим господарським судом України, з проханням залишити в силі рішення, винесені очолюваним нею судом. На слушні зауваження суддів ВГС України щодо незаконності рішень, Ващиліна Н. М. брутально заявила: „Можна подумати, тільки мій суд виносить незаконні рішення. Подумаєш, одним більше…”.

Призначення Прокурором Закарпатської області Бенци Ю. Ю., якому, до речі, Гісем В. В. будує дачу та ремонтує будівлю прокуратури, про що знає вся Закарпатська область, та інших посадових осіб правоохоронних органів надало нові можливості директору ОП Гісему В. В. перешкоджати господарській діяльності Товариства.

Зокрема, директор ОП Гісем В. В. звернувся до своїх друзів та земляків – заступників голови Головного Управління по боротьбі з корупціею та організованой злочинністю СБУ Похилька О. І. та Герасимовича І. А., де у порушення правил підслідності та процедури порушення кримінальної справи 06 травня 2005 року вона все ж таки була порушена за ст. 223 КК України за заявою директора ОП Гісема В. В, оскільки йому, як інвесторові, буцімто було завдана шкода в особливо великих розмірах, хоча ОП ніколи не інвестував у Товариство жодної копійки. Після того, як Похилько О. І. та Герасимович І. О. були виведені в резерв, УСБ України у Закарпатській області відмовилося від розслідування цієї кримінальної справи та передала матеріали до Прокуратури Закарпатської області.

11 серпня 2005 року зазначена Постанова про порушення кримінальної справи за моєю скаргою була скасована Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, незважаючи на гарячі протести представника Прокуратури Закарпатської області. Проте Похилько О. І. та Герасимович І. О. після відновлення їх на посадах ініціювали подання апеляційної скарги, при цьому порушуючи не тільки строки подання апеляційної скарги, а й не враховуючи той факт, що УСБ України у Закарпатській області вже не є стороною в даній справі. Є всі підстави думати, що ухвала Апеляційного суду Закарпатської області буде на постановлена на користь УСБ у Закарпатській області, оскільки з неофіційних джерел мені стало відомо, що судді апеляційного суду, яка розглядатиме зазначену апеляційну скаргу, очолюване Гісемом В. В. злочинення угрупування підвело до будинку газ.

До речі, дружина Герасимовича І. О. очолює представництво ОП у м. Києві, а Похилько О. І., незважаючи на те, що він є сумлінним та досвідченим працівником, зловживає алкогольними напоями, які йому у великих кількостях і поставляє Гісем В. В.

Проте ще 15 квітня 2005 року Прокуратурою Закарпатської області (Бенца Ю. Ю.) було порушено абсурдну кримінальну справу проти посадових осіб Товариства за фактом закінченого замаху на доведення до банкрутства Товариства (ч. 2 ст. 15, ст. 219) при тому, що вартість основних засобів Товариства перевищує 120 млн. грн. Прокуратура Закарпатської області в черговий раз наполягала на законності Постанови про порушення кримінальної справи, проте 11 серпня 2005 року її також було скасовано Ужгородським міськрайонним судом за моєю заявою.

Також Гісем В. В. неодноразово на нарадах у Голови Закарпатської обласної державної адміністрації заявляв про те, що у нього є власна „розвідка”, яка шпигує за топ-менеджментом Товариства.

В це досить просто повірити, зважаючи на те, що протягом 2005 року правоохоронними органами у Закарпатській області неодноразово здійснювалося витребування різноманітних документів у Товариства, а також тиск на обслуговуючі Товариство банки з метою розкриття останніми банківської таємниці.

16 травня 2005 року Прокуратурою Виноградівського району Закарпатської області було винесено Постанову про порушення кримінальної справи по факту шахрайських дій Лютого С. А. за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 ст. 190 КК України. Знову за заявою директора ОП Гісема В. В. Як вже зазначалося, у 2003 році було винесено 7 (сім) Постанов про відмову у порушенні кримінальної справи по тому ж факту, що суперечить п. 11 ст. 6 КПК України, яка передбачає, що кримінальну справу не може бути порушено, якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

20 жовтня 2005 року Лютим С. А. було оскаржено Постанову про порушення кримінальної справи до Виноградівського районного суду Закарпатської області. Суд прийняв скаргу Лютого С. А. до свого провадження та витребував матеріали кримінальної справи із Виноградівської районної прокуратури. Проте слідчий Борис В. І., який ще працюючи у Хустській міжрайонній прокуратурі проявляв очевидну зацікавленість справами Гісема В. В. та його співробітників, не тільки не надав без будь-якої причини матеріали кримінальної справи, а й ухилився від явки у судове засідання 18 листопада 2005 року, намагаючись тим самим затягнути час та вчинити тиск на свідків у цій справі.

Зокрема на Томішина Володимира Васильовича, колишнього співробітника Реєстратора Товариства. 19 жовтня 2005 року Томішину В. В. невідомими особами було вручено Повістку про виклик до Виноградівської районної прокуратури Закарпатської області на 24 жовтня 2005 року на 9 год. 00 хв.

Оскільки зазначена повістка була вручена йому невідомими особами, зміст та форма не відповідали вимогам чинного законодавства, Томішин В. В. вирішив не з‘являтися за нею до прокуратури.

Повістка, зокрема, не містила дати її складання, в ній вказано, що вона складена Прокуратурою Закарпатської області, не вказана адреса Томішина В. В., а також у порушення ст. 166 КПК України не вказано, в якій якості він викликається до прокуратури, а також до кого саме він викликається. Зазначена Повістка усупереч вказівці, що вона складена Прокуратурою Закарпатської області, підписана Слідчим прокуратури Виноградівського району Борисом В. І.. Також на Повістці міститься трикутний штамп „Для пакетів”, хоча повинен міститися штамп „Для повісток” або ж гербова печатка.

За таких обставин є всі підстави вважати, що зазначена Повістка взагалі ніде не зареєстрована і є неофіційною, особливо зважаючи на те, що матеріали кримінальної справи повинні були бути на той момент у Виноградівському районному суді.

09 листопада 2005 року Борис В. І. з‘явився до м. Києва разом з двома працівниками Виноградівського РВ УМВС України у Закарпатській області для того, щоб застосувати до Томішина В. В. привід.

Томішин В. В. повідомив Борису В. І., що він готовий дати свідчення на місці, тобто в м. Києві, що повністю кореспондується зі ст. 167 КПК України, якою передбачено, що допит свідка в разі необхідності може бути проведений в місці його перебування.

Проте слідчий Борис В. І. наполягав на поїздці до Прокуратури Виноградівського району з метою отримати від Томішина В. В. свідчення. У зв‘язку з поганим станом здоров‘я, який не давав змоги останньому витримати таку тривалу поїздку, Томішин В. В. відмовився від поїздки.

23 листопада 2005 року Томішин В. В., який на той момент працював в „ПроКредитБанку”, повертаючись із зустрічі з клієнтами на місце роботи, був затриманий трьома невідомими особами, які представилися співробітниками правоохоронних органів Виноградівського району Закарпатської області, на нього одягли наручники та силоміць з погрозами затягнули до автомобіля, що також неможливо без вмотивованої Постанови слідчого, яка Томішину В. В. пред‘явлена не була.

24 листопада 2005 року Томішина В. В. було доставлено до Прокуратури Виноградівського району Закарпатської області, де його почав допитувати Борис В. І.

Борис В. І. погрожував Томішину В. В. та його родині, обіцяв створити неприємності на роботі, проте Томішин В. В., користуючись своїм правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, відмовився від дачі показань. Борис В. І. повідомив Томішину В. В., що він порушить проти нього кримінальну справу та вивіз до села Черна для очної ставки з іншими свідками у зазначеній кримінальній справі, що також суперечить ст. 172 КПК України, якою передбачено, що слідчий вправі провести очну ставку між двома раніше допитуваними особами, в показаннях яких є суперечності. Проте в даному випадку мова про суперечності не йде, оскільки Томішин В. В. взагалі відмовився від дачі показань.

Того ж дня, тобто 24 листопада 2005 року, Томішина В. В. було затримано у порядку ст. 115 КПК України без вказівки жодних підстав такого затримання.

27 листопада 2005 року строк тримання від вартою було продовжено слідчим Борисом В. І. ще на три доби самовільно, без рішення суду про тримання Томішина В. В. під вартою. Звільнено Томішина В. В. було лише 30 листопада 2005 року. Таким чином, Томішин В. В. перебував під вартою понад 6 (!!!) діб без жодного рішення суду, що грубо порушує його права та принижує честь та гідність.

Проти нього була порушена чергова кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 ст. 190 КК України. Мотивувальна частина Постанови про порушення кримінальної справи дослівно збігається з мотивувальною частиною Постанови про порушення кримінальної справи проти Лютого С. А.

Все це незважаючи на те, що мають місце 3 (три) не скасовані Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи проти Томішина В. В. по тому ж факту, про що вже зазначалося, а також на те, що Виноградівським районним судом Закарпатської області встановлено правомірність дій Томішина В. В. під час виконання ним службових обов‘язків як реєстратора Товариства.

Крім того, відповідь Прокуратури Закарпатської області від 18 березня 2004 року свідчить про те, що Прокуратура Закарпатської області повністю погоджується та вважає обґрунтованими Постанови про відмови в порушені кримінальних справ і щодо Томішина В. В., і щодо Лютого С. А.

У приватній бесіді слідчий Борис В. І. повідомив, що на нього здійснює тиск прокурор Закарпатської області Бенца Ю. Ю., який особисто контролює „розслідування” зазначеної кримінальної справи. Як мені стало відомо, Бенца Ю. Ю. та Гісем В. В. давні друзі, Бенца Ю. Ю. з часу свого призначення Прокурором Закарпатської області усіляко потурає загарбницьким намірам Гісема В. В. у привласненні акцій Товариства, які Гісем В. В. не встиг купити у 2002 році, щоб приховати сліди своєї незаконної діяльності на цьому підприємстві. Така позиція Бориса В. І. підтверджується також тим, що Борис В. І. з власної ініціативи ніколи не пішов на настільки грубе порушення закону та спаплюження прав Лютого С. А. та Томішина В. В.

Слід зазначити, що Томішина В. В. звільнили під підписку про невиїзд з м. Хуст Закарпатської області, незважаючи на те, що він давно вже мешкає у м. Києві. Перебування Томішина В. В. у Закарпатській області понад 3 місяці призвело до того, що він вимушений був звільнити з роботі і наразі є безробітним.

25 листопада 2005 року мною за цим та іншими фактами порушень з боку слідчого Бориса В. І. та прокурора Закарпатської області Бенци Ю. Ю. було подано заяву до Генеральної прокуратури України, проте заява було передана на розгляд до Прокуратури Закарпатської області, а останньою – до Прокуратури Виноградівського району, яка, до речі, жодної відповіді мені досі не надала, що суперечить усім можливим нормам чинного в Україні законодавства. Генеральна прокуратура України, передаючи заяву до Прокуратури Закарпатської області, фактично запропонувала Бенці Ю. Ю. самостійно вирішити, чи міститься в його діях склад злочину.

Відсутність належного реагування призвела до того, що 13 січня 2006 року мій представник Булавін С. В., Голова Спостережної ради Товариства, входячи до приміщення банку, був брутально затриманий двома озброєними співробітниками спецпідрозділу міліції „Беркут” Закарпатської області на підставі Постанови слідчого Прокуратури Виноградівського району Закарпатської області Бориса В. І. про привід мене як свідка. Слід зазначити, що затримання осіб за допомогою спец підрозділів можливе лише в тому випадку, коли йдеться про осіб, підозрюваних або обвинувачених у вчиненні особливо тяжких злочинів, але в жодному разі не для приводу свідків.

Як наслідок Булавіна С. В. було доправлено до м. Ужгород, причому я вважаю, що без абсолютних законних підстав, оскільки в Постанові про привід Булавіна С. В. як свідка було вказано, що останній неодноразово не з‘являвся на виклики повісткою та телефоном. Проте це не відповідає дійсності, оскільки жодної повістки Булавіну С. В. направлено не було, телефоном зі ним ніхто не зв‘язувався. Також відсутня будь-яка Постанова слідчого про застосування приводу із застосуванням спец підрозділу міліції „Беркут” відсутня взагалі.

При затриманні працівники правоохоронних органів поводилися з Булавіном С. В, брутально, погрожували, що „навіть якщо він буде мертвим, вони на нього все рівно надягнуть наручники, закинуть у багажник та відвезуть до Закарпаття”.

В решті-решт після допиту Булавіна С. В. відпустили, визнавши підозрюваним та застосувавши до нього запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Ознайомившись з Постановою про порушення кримінальної справи, хочу зазначити, що вона порушена за відсутністю достатніх підстав, а обставини, викладені у мотивувальній частині Постанови, не відповідають дійсності.

Наприклад, в Постанові про порушення кримінальної справи вказано, що шахрайські дії були вчинені під час приватизації СВАТ ім. Шевченка, що Лютий С. А. був службовою особою в цьому Товаристві та зловживаючи службовим становищем вчинив шахрайські дії, якими заподіяв шкоди ОП у особливо великих розмірах.

Зокрема, приватизація СВАТ ім. Шевченка відбувалася і була закінчена у 2000 році. На той момент я взагалі навіть не знав про існування такої юридичної особи. Також Лютий С. А. у 2000 році не був службовою особою СВАТ ім. Шевченка, оскільки почав займати посаду Генерального директора ВАТ „Агропромислова група „Закарпатський сад” лише з 14 лютого 2003 року. Таким чином, ні я, ні Лютий С. А., ні Булавін С. В. не могли вчинити будь-які шахрайські дії та заподіяти будь-кому шкоду, оскільки взагалі не причетні до процесу приватизації СВАТ ім. Шевченка.

Я вважаю, що порушення кримінальної справи стало проявом відвертого свавілля з боку слідчого Бориса В. І., який прямо вказав у розмові, що він діє за вказівкою Прокурора Закарпатської області Бенци Ю. Ю. та Прокурора Виноградівського району Закарпатської області Граба О. Ю.

Таким чином, на території Закарпатської області діє організоване злочинне угрупування, яке, серед іншого, складається з корумпованих посадовців різних рівнів, в тому числі до його складу входить і прокурор Закарпатської області Бенца Ю. Ю. Метою діяльності цього угрупування є привласнення усіх більш-менш цінних промислових, переробних та сільськогосподарських об‘єктів у Закарпатській області та отримання вигоди, про що неодноразово з‘являлися численні публікації у засобах масової інформації. Таких об‘єктів наразі налічується понад 30 (тридцять).

Я вважаю, що такі кричущі факти беззаконня з боку судових та правоохоронних органів стали можливими через те, що до сьогодні в Україні мають місце корупція та хабарництво, а також вищими інстанціями, на які саме покладено обов‘язок по дотриманню законодавства, не здійснюється в достатньому обсязі нагляд за діяльністю підлеглих структур, а також реагування на заяви громадян залишалися без належної уваги.

прошу:

1. Дати доручення Генеральній прокуратурі України провести перевірку та порушити кримінальну справу проти Прокурора Закарпатської області Бенци Ю. Ю., Прокурора Виноградівського району Закарпатської області Граба О. Ю., слідчого Прокуратури Виноградівського району Закарпатської області Бориса В. І., заступника Голови ГУ БКОЗ СБУ Герасимовича О. І. за фактом зловживання ними службовим становищем та перешкоджання господарській діяльності Товариства. На час проведення перевірки та розслідування кримінальної справи відсторонити вказаних осіб від виконуваної роботи.

2. Дати доручення Генеральній прокуратурі України провести перевірку та порушити кримінальну справу проти Голови Господарського суду Закарпатської області Ващиліної Н. М. за фактом зловживання службовим становищем, розголошення судової таємниці та перешкоджання господарській діяльності Товариства. На час проведення перевірки та розслідування кримінальної справи відсторонити Ващиліну Н. М. від виконуваної роботи.

3. Дати доручення Генеральній прокуратурі України провести перевірку та порушити кримінальну справу проти Ващиліна О. О., Олійник Л. Є., Гісема В. В. за фактом підробки та використання завідомо підроблених документів, що заподіяло великої шкоди мені та Товариству.

4. Дати доручення Генеральній прокуратурі України провести перевірку та порушити кримінальну справу проти Гісема В. В. за фактом ухилення від сплати податків, легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, порушення касової дисципліни, а також шахрайства при придбанні акцій Товариства у колишніх акціонерів.

5. Перевірки та розслідування кримінальних справи доручити Генеральній прокуратурі України, оскільки Прокурор Закарпатської області Бенца Ю. Ю. є упередженою особою, що не зможе забезпечити повноти, всебічності та об‘єктивності перевірки та розслідування.

6. Про результати перевірок та розслідування кримінальних справ повідомити громадськість.

7. Дати доручення Фонду державного майна України перевірити законність викупу основних та обігових засобів Ужгородського коньячного заводу. У випадку його незаконності визнати такий викуп недійсним та оголосити тендер на оренду основних та обігових засобі Ужгородського коньячного заводу.

П. В. Дробишев