Справа Коболєва і синдром ТікТок-правосуддя – коментарі юристів після ухвали першої інстанції та апеляції
У виданні Dead Lawyers Society попросили партнера адвокатського обʼєднання “Назар Кульчицький і партнери” Андрія Слюсаря прочитати ухвалу першої інстанції та апеляції і пояснити, чому Андрій Коболєв отримав одну із найбільших в історії України заставу.
- У 2017 році НАК “Нафтогаз України” виграв у Стокгольмському інвестиційному арбітражі справу проти Газпрому: суд стягнув з відповідача 4 млрд 600 млн доларів США.
- За цю перемогу тодішній керівник Нафтогазу Андрій Коболєв отримав премію у сумі орієнтовно 10 млн доларів США.
- Слідчі Національного антикорупційного бюро вирішили, що Коболєв отримав премію незаконно.
- Минулого тижня апеляційна палата Вищого антикорупційного суду встановила Андрію Коболєву заставу у розмірі 229 мільйонів гривень.
- Вчора суд виклав повний текст ухвали у Фейсбук.
- Доки готуввали цей текст, слідство вручило Коболєву клопотання про збільшення суми застави до 335 млн гривень.
Андрій Коболєв: 10 млн доларів застави і синдром ТікТок-правосуддя
Для прочитання книги потрібно більше часу, ніж для перегляду її екранізації; огляд фільму на YouTube займе лише 20 хвилин, а якщо обмежитись роликами з YouTube Shorts, то можна вкластись і в кілька хвилин. Але не хотілося б, щоб для когось трилогію Дж. Р. Р. Толкіна заміняли декілька мемів на тему «Не можна просто так взяти».
На жаль, тягар кліпового мислення докотився і до кримінальної юстиції.
Мало кому цікаво і хочеться вникати у суть процесуальних процедур, нюанси правової кваліфікації, якість і допустимість зібраних доказів, а потім чекати декілька років поки суд розглядатиме обвинувальний акт у черговій резонансній і гучній справі.
І якою ж привабливою і комфортною виглядає альтернатива побачити, як справедливість твориться у прямому етері за кілька годин і якийсь «корупціонер», який ще вчора був поважним членом суспільства, уже сьогодні ночуватиме в камері ізолятора за усі ті мільйони, які він «вкрав» у держави і кожного її громадянина.
Не в останню чергу таке сприйняття культивували і антикорупційні детективи з прокурорами. Слідкуючи за роботою НАБУ і САП у когось могло скластись враження, що єдиним запобіжним заходом є тримання людини у камері слідчого ізолятора, бо лише про це вони майже завжди просили суди.
Зважаючи на резонанс навколо цієї справи, є шанс, що суспільство, або хоча б та його частина, яка так чи інакше цікавиться запобіганням корупції, почне трохи більше вникати у зміст правових процедур. Навряд чи пана Андрія втішить така просвітницька роль, але якщо вже життя дало йому цей лимон, то спробуємо з нього вичавити (з лимона, а не з пана Андрія) трохи правової грамотності.
На жаль, навіть фейсбук-дискусії навколо цієї справи яскраво демонструють проблему, про яку я написав вище. Бо переважна більшість суперечок крутиться у кращому випадку навколо предмету розслідування – хто і як визначав розмір премії і були чи не були там порушення, а у гіршому взагалі скочуються до питання «чи нормально у бідній країні отримувати мільйонні премії».
Хоча, усе, що поки відбувалось у судах двох інстанцій у цій справі, стосується одного вузького питання – застосування запобіжного заходу.
Що таке запобіжний захід
Запобіжний захід – це не спосіб покарання і не механізм відновлення соціальної справедливості чи відібрання «награбованого». Єдина правомірна причина для застосування будь-якого запобіжного заходу – це забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного на той час, поки детективи з прокурорами проводять розслідування (за результатами якого вони можуть і просто закрити справу без жодного суду).
Якщо у детективів з прокурорами немає реальних причин вважати, що підозрюваний може втекти або якось заважати розслідуванню, то незалежно від того, у вчиненні якого злочину і наскільки обґрунтовано його підозрюють, він може спокійно захищатись законними методами без жодного запобіжного заходу до самого закінчення розслідування.
Якщо для того, щоб детективи з прокурорами менше переживали, достатньо зобов’язати підозрюваного здати на зберігання паспорт для виїзду за кордон, тоді немає причин тримати його під вартою у СІЗО, чи примушувати постійно носити на нозі браслет з електронним датчиком пересування.
Загалом, звертаючись до суду з клопотанням про застосування будь-якого запобіжного заходу, прокурор повинен переконати суддю у трьох обставинах:
- що існують обґрунтовані причини вважати, що розслідуваний злочин мав місце і що конкретна особа була причетна до його вчинення;
- що у прокурора є реальні підстави вважати, що існує ризик неналежної поведінки підозрюваного, яка перешкоджатиме розслідуванню;
- що жоден з більш м’яких запобіжних заходів (а їх є аж п’ять) не зможе запобігти таким ризикам.
Оскільки детектив НАБУ Хазар Танривердієв та прокурор САП Єлена Дроботова просили суд помістити Андрія Коболєва на два місяці у слідчий ізолятор, а закон вимагає у такому випадку обов’язкове призначення розміру альтернативної застави, внісши яку людина зможе вийти з ізолятора, то вони додатково мали довести ще й те, що запропонований розмір застави з однієї сторони буде достатньою гарантією від будь-яких порушень, а з іншої він не є завідомо непомірним для підозрюваного.
Теж важливий розділ
У першу чергу, відмова слідчого судді ВАКС Олега Федорова у застосуванні будь-якого запобіжного заходу, була продиктована тим, що суддя Федоров констатував відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого злочину.
Про неприємність такого висновку слідчого судді для антикорупційної прокуратури, свідчить те, що окрім прокурора Єлени Дроботової окремі доповнення до апеляційної скарги подав і особисто керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександр Клименко, а у апеляційному розгляді разом із прокурором Дроботовою брав участь заступник керівника САП Андрій Синюк.
Однак, щоб сфокусувати увагу не на мільйонах і преміях, а на природі і завданнях запобіжного заходу як правового інструменту, давайте винесемо обґрунтованість підозри за дужки.
У будь-якому випадку, якою б обґрунтованою підозра не була, закон забороняє застосовувати будь-який запобіжний захід, якщо прокурор не доведе існування конкретних ризиків і неможливість їх уникнення шляхом застосування більш м’яких заходів.
Тож давайте порівняємо, як аргументи детектива і прокурорів стосовно цих обставин оцінили слідчий суддя у першій інстанції та колегія з трьох суддів у апеляційній інстанції.
Наявність ризиків
Позиція обвинувачення
Сторона обвинувачення просила утримувати Андрія Коболєва у слідчому ізоляторі для того, щоб запобігти трьом ризикам: (1) тому, що він переховуватиметься від слідства чи суду; (2) тому, що він знищуватиме чи ховатиме докази; і (3) тому, що він незаконно впливатиме на свідків і експерта.
- ризик переховування прокурори обґрунтовували тим, що:
- пана Коболєва може налякати перспектива засудження за особливо тяжкий злочин;
- він за останні п’ять років 85 разів бував за кордоном;
- він як батько трьох неповнолітніх дітей не має заборони на виїзд у період воєнного стану;
- він 11 попередніх місяців проживав за кордоном і повернувся 12 січня 2023 року;
- його майновий стан дозволяє йому, за бажанням, проживати за кордоном;
- ризик знищення чи приховування доказів прокурори бачили у тому, що:
- НАК «Нафтогаз України» раніше на надавала частину запитуваних детективами документів, пояснюючи це їх направленням на запит аудиторської служби чи іноземних адвокатів;
- у Андрія Коболєва збереглись дружні стосунки з працівниками НАК «Нафтогаз України», які на його прохання можуть приховувати потрібні детективам документи;
- ризик незаконного впливу на свідків прокурори пояснювали тим, що:
- частина працівників НАК «Нафтогаз України» не могли або не хотіли відповісти на запитання детективів (на уточнююче запитання судді прокурор повідомила, що жоден зі свідків не повідомляв про будь-який тиск на нього);
- детективи ще не допитали усіх членів наглядової ради НАК «Нафтогаз України» і Андрій Коболєв може незаконно впливати на них;
- детективи не провели економічну експертизу, а тому, коли вони нарешті її призначать, Андрій Коболєв може дізнатись, який експерт проводитиме дослідження, і спробує впливати на нього.
Під час апеляційного розгляду прокурор Єлена Дроботова додатково акцентувала увагу суддів на тому, що Андрій Коболєв не має власного житла в Україні та орендував будинок у січні 2023 року, після повернення з-за кордону, що на її думку, також підтверджувало існування ризику переховування від слідства.
Позиція захисту
Захист наголошував на добровільному поверненні свого підзахисного в Україну для відстоювання своїх прав під час розслідування, на тому, що він на даний час є членом Наглядової ради ПрАТ «Київстар», а також залучений до реалізації міжнародних санкцій стосовно російської федерації.
Окрім того, адвокати відзначали перерахування паном Коболєвим близько 11 мільйонів гривень заробітної плати, отриманої у НАК «Нафтогаз України», на рахунки відомих благодійних фондів.
Також адвокати звертали увагу судді на те, що за п’ять років розслідування детективи з прокурорами не зафіксували жодної спроби Андрія Коболєва тиснути на свідків, або знищувати будь-які докази. А також на тому, що на час розгляду клопотанням пан Коболєв уже тривалий час не працює у НАК «Нафтогаз України», а тому не має навіть теоретичного доступу до документів Компанії чи будь-яких інших доказів, які можуть перебувати у її володінні.
Під час апеляційного розгляду адвокати додатково звертали увагу суддів на те, що апеляційний розгляд відбувався через 37 днів з моменту постановлення ухвали слідчого судді і через 41 день після повідомлення Андрію Коболєву про підозру. Увесь цей час стосовно пана Коболєва не діяли жодні процесуальні обмеження, але він не намагався ані переховуватись від слідства чи суду, ані перешкоджати розслідуванню.
Що сказала перша інстанція
Слідчий суддя,дійшовши до висновку про відсутність обґрунтованої підозри, міг уже з цієї причини відмовити у застосуванні запобіжного заходу і навіть не вдаватись до оцінки стверджуваних ризиків. Але суддя Олег Федоров у своїй ухвалі навів оцінку і цьому аспекту клопотання детектива і прокурора.
Слідчий суддя відзначив, що переважно аргументи прокурора про існування ризиків перешкоджання розслідуванню ґрунтуються на тяжкості інкримінованого Андрію Коболєву злочину та суворості покарання, яке йому загрожує у випадку засудження. При цьому суддя оцінив ймовірність таких ризиків як вкрай низьку через встановлену ним необґрунтованість підозри та недостатність доказів для подальшого кримінального переслідування.
- щодо ризику переховування слідчий суддя відмітив, що незважаючи на тривале проживання за кордоном та можливість безперешкодного перетину кордону, Андрій Коболєв самостійно і добровільно повернувся з-за кордону за п’ять днів до повідомлення йому про підозру. Добровільне повернення пана Коболєва до України та його належна процесуальна поведінка, до якої не було зауважень у детективів та прокурорів, переконали слідчого суддю у намірі підозрюваного сприяти розслідуванню, а не ухилятись від нього;
- як ризик знищення чи приховування доказів, так і (3) ризик незаконного впливу на свідків слідчий суддя оцінив як малоймовірні, оскільки прокурор їх обґрунтовувала зв’язками Андрія Коболєва з працівниками НАК «Нафтогаз України», проте, зважаючи на припинення його роботи у компанії ще у квітні 2021 року, прокурор не надала жодних відомостей про контакти з такими працівниками після звільнення. Також суддя зауважив непослідовність аргументації прокурора, яка з однієї сторони стверджувала, що через проживання упродовж року за кордоном у пана Коболєва відсутні міцні соціальні зв’язки в Україні, а з іншої намагалась переконати суд у його близьких стосунках з певними колишніми колегами через два роки після припинення трудових відносин з компанією.
Що сказала апеляція
Колегія Апеляційної палати ВАКС у складі суддів Валерії Чорної, Олега Павлишина та Андрія Никифорова скасували ухвалу судді Олега Федорова та застосувала до Андрія Коболєва запобіжний захід у вигляді застави.
Ця колегія погодилась із доводами прокурорів та констатувала існування усіх трьох ризиків, зазначених у їх клопотанні.
Як і просили прокурори, ризик переховування колегія суддів побачила у суворості потенційного покарання, для уникнення якого підозрюваний може втекти. А також у тому, що Андрій Коболєв за останні чотири роки 85 разів бував за кордоном і що за межами України проживають його діти, колишня дружина, мати та цивільна дружина.
Окремо колегія суддів відзначила, що висновок слідчого судді про те, що пан Коболєв повернувся до України з метою сприяти слідству, а не ухилятись від нього, є лише припущенням.
Ризик знищення та приховування доказів колегія суддів побачила у тому, що раніше, коли пан Коболєв очолював НАК «Нафтогаз України», детективам не вдавалось отримати від цієї компанії усі документи, які вони хотіли. Також колегія прийшла до висновку, що Андрій Коболєв має тісні стосунки з чинними та колишніми працівниками цієї компанії, яким він може доручити знищити чи спотворити певні докази.
Ризик незаконного впливу на свідків троє суддів обґрунтували тим, що детективи ще не допитали усіх свідків, а Андрій Коболєв може схилити когось зі свідків давати неправдиві показання детективам, або ж змінити показання на неправдиві уже піж час допиту в суді.
Як це виглядає з дивану
Колегія апеляційного суду послалась на рішення Європейського суду у справі «Ілійков проти Болгарії» як на те, що визначає, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування.
Таке речення дійсно є у цьому рішення, але іронія у тому що у цій справі йшлося про законодавство і судову практику Болгарії, які визначали, що у випадку загрози понад 10 років ув’язнення саме підозрюваний фактично був змушений доводити відсутність ризику втечі і, як правило, це означало автоматичне тримання під вартою за виключенням тяжкого захворювання чи інших виключних обставин.
І якраз у цьому контексті Європейський суд відзначав, що тяжкість потенційного покарання, звісно, варто брати до уваги при оцінці ризиків, але сам по собі цей фактор не може виправдовувати позбавлення волі.
У даному ж випадку відкинувши «припущення» судді Федорова про належну поведінку Андрія Коболєва, колегія із суддів погодилась із припущеннями прокурора, що така поведінка може у певний момент змінитись.
При цьому, на відміну від слідчого судді, у розпорядженні суддів Чорної, Павлишина та Никифорова був ще один фактор – 41 день з моменту повідомлення про підозру. І колегія суддів могла оцінити як поведінку підозрюваного за цей час, так і проведення слідчих дій детективами та будь-які перешкоди, з якими вони могли б зіткнутись.
Проте, ця обставина не отримала жодної оцінки в ухвалі Апеляційної палати ВАКС.
Неефективність більш м’яких заходів
Сторона обвинувачення переконувала суд, що ніщо інше, окрім тримання Андрія Коболєва у СІЗО, не зможе запобігти виявленим ризикам, зважаючи на:
- його матеріальне становище (при цьому прокурор наголосила, що пан Коболєв з 2017 року сукупно отримав 412 млн грн доходу, а також має у власності автомобіль, водний транспортний засіб та твори мистецтва); та
- можливість виїзду за кордон і проживання там.
Слідчий суддя, логічно, не оцінював можливість застосування інших запобіжних заходів, бо прийшов до висновку, що для будь-якого з них немає законних підстав.
Захист: під час засідання у суді першої інстанції п’ятеро осіб заявили про готовність взяти Андрія Коболєва на поруки та особисто гарантувати його належну процесуальну поведінку, зокрема, це: військовослужбовець ЗСУ Юрій Гудименко, народні депутати Ярослав Железняк, Максим Хлапук та Володимир Цабаль, а також громадський діяч Андрій Супрун.
Апеляційний суд зазначив лише, що використав при цьому стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м’які заходи не зможуть запобігти встановленим ризикам.
При цьому колегія суддів не надала жодної оцінки можливості передання Андрія Коболєва на поруки тим особам, які заявляли про це у суді першої інстанції.
Також, апеляційний суд відмовив прокурорам у покладенні на Андрія Коболєва обов’язку носити електронний браслет, бо відзначив, що застосований обов’язок здати на зберігання паспорти для виїзду за кордон і так перешкоджатиме йому переховуватись від органів розслідування та суду.
Як це виглядає з дивану
Якщо колегія апеляційного суду констатувала, що передання на зберігання паспортів для виїзду за кордон нівелює ризик переховування, тоді якому з встановлених ризиків має запобігати застава?
При цьому, на Андрія Коболєва поклали обов’язок не спілкуватись з широким колом реальних чи потенційних свідків.
Зважаючи, що такі обов’язки могли бути покладені на пана Коболєва окремо, без застосування застави, з ухвали не зрозуміло, чому апеляційний суд вирішив, що сама заборона спілкування не зможе перешкодити наданню доручень чи впливу на цих осіб, і варто ще й зобов’язати підозрюваного внести 229 мільйонів гривень на рахунок суду.
Хоча судді встановили, що Андрій Коболєв з січня орендує будинок у Київській області, вони заборонили йому відлучатись за межі Києва без дозволу детектива та прокурора, а отже такого дозволу він потребуватиме щодня.
Розмір застави
Сторона обвинувачення просила визначити для Андрія Коболєва альтернативну заставу у розмірі понад 338 мільйонів гривень.
При цьому детектив Танривердієв у клопотанні переконував суд у тому, що пан Коболєв може сплатити таку заставу, розміром виплаченої йому премії (яка і є предметом розслідування) та матеріальним становищем підозрюваного.
Прокурор для обґрунтування розміру запропонованої застави додатково надала судді звіт про виплачу у 2021 році Андрію Коболєву у зв’язку з припиненням роботи у Компанії премії за попередні роки у розмірі саме 338 мільйонів гривень.
Захист наголошував на необґрунтованості запропонованого прокурором розміру застави, але не надавав суду відомостей про те, який розмір застави Андрій Коболєв має реальну змогу внести, у випадку такої необхідності.
Слідчий суддя, природньо, не оцінював аргументів прокурора щодо розміру застави, оскільки не застосовував її.
Апеляційний суд вирішив застосувати до Андрія Коболєва заставу у розмірі 229 мільйонів гривень.
У своїй ухвалі колегія суддів не вказала, чому вирішила застосувати не 338 мільйонів гривень застави, як просили прокурори, а саме 229 мільйонів.
Як фактори, які судді Чорна, Павлишин та Никифоров враховували при визначенні розміру застави, вони вказали 413 мільйонів гривень доходу Андрія Коболєва за останні п’ять років, наявність у нього у власності автомобіля, водного засобу, причепа та творів мистецтва; а також наявності певного рухомого та нерухомого майна у його цивільної дружини і заощаджень у сумі 20 тисяч доларів США та 93 тисячі гривень.
Окремо судді зазначили, що пан Коболєв після повернення в Україну орендує будинок за 100 тисяч гривень на місяць та є членом Наглядової ради ПрАТ «Київстар».
Окремо колегія суддів зазначила, що вважає, що Андрій Коболєв має змогу сплатити визначений розмір застави, бо прокурори не надали відомостей про блокування чи арешт його рахунків, а захист не посилався на наявність обставин, які ускладнюють реалізацію права на внесення застави.
Як це виглядає з дивану
Варто окремо наголосити, що застава – це грошові кошти, які належить у готівковій чи безготівковій формі внести на рахунок суду у повному обсязі упродовж п’яти днів.
При цьому, наявність нерухомого майна, транспортних засобів, цінних паперів чи інших активів хоча, безумовно, є відображення матеріального становища людини, але ніяк не означає можливості негайно внести сотні мільйонів гривень коштів на рахунок суду.
Щоб дійсно зрозуміти, яку суму підозрюваний може внести у якості застави, поряд із сумою сукупного доходу за п’ять років, логічно оцінювати баланс коштів на банківських рахунках чи інші дані, які можуть свідчити про доступні йому готівкові і безготівкові кошти.
Бо навіть якщо хтось заробив декілька сотень мільйонів, він, очевидно, паралельно з цим якусь частину з них витрачав, а якусь, скоріше за все, інвестував, а тому розмір доходів за попередні роки не може і не повинен корелюватись з платоспроможністю на даний час.
Також, хоча заставу і можуть вносити за підозрюваного інші заставодавці, але суд покладає обов’язок її сплатити саме на підозрюваного і повинен визначати її у розмірі, який не є непомірним для нього.
В ухвалі Апеляційної палати ВАКС немає жодного слова про те, чому була відхилена запропонована прокурорами сума у 338 мільйонів гривень і за якою логікою суд вирішив, що саме 229 мільйонів гривень Андрій Коболєв може за п’ять днів внести на рахунок суду.
Окремий вид страждань – це читати, як колегія суддів обґрунтовує розмір застави п’ятьма абзацами про те, що корупція «являє собою величезну загрозу демократії», «спотворює моральний стан суспільства», «загрожує правопорядку» і «підриває демократичні інститути».
Що іще суд заборонив Коболєву
Судді Валерія Чорна, Олег Павлишин та Андрій Никифоров вирішили частково задовольнити клопотання детектива Танривердієв і застосували до Андрія Коболєва запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 229 мільйонів гривень, яку він повинен був внести на рахунок суду не пізніше 6 березня.
Окремо судді поклали на Андрія Коболєва обов’язки:
- прибувати за кожним викликом до детектива, прокурора чи суду;
- не відлучатись з м. Києва без дозволу детектива і прокурора та повідомляти їм про зміну місця проживання;
- утримуватись від спілкування з особами, перелік яких зазначений в ухвалі;
- і здати на зберігання усі паспорти для виїзду за кордон та навіть внутрішній паспорт громадянина України.
І що тепер
По-перше, якщо Андрій Коболєв не зможе внести визначений судом розмір застави, прокурори можуть знову просити замкнути його у слідчому ізоляторі.
А по-друге, давайте звикати до того, що правосуддя – це тривалий процес, а у СІЗО людину можна посадити не тому, що «вкрав мільйони», а тому, що інакше завадити їй перешкоджати розслідуванню не виходить.
І коли прокурори наступного разу проситимуть суд помістити якогось чиновника чи бізнесмена у слідчий ізолятор, то у першу чергу і журналістів, і небайдужих спостерігачів, можливо, таки зацікавить, які обставини зумовили таке їх бажання, а у другу – з чого прокурори взяли, що ця людина, за потреби, має змогу невідкладно внести на рахунок суду декілька десятків або і сотень мільйонів гривень у якості застави.
Бо «не можна просто так взяти» і саджати кожного підозрюваного в СІЗО.
Якщо ж хтось готовий витратити трохи часу на глибше знайомство з химерним світом запобіжних заходів в України, раджу починати таке знайомство з цього ґрунтовного дослідження мого колеги Маркіяна Бема.
Ще коментарі з дивану
Ми попросили кількох топових адвокатів прокоментувати цю справу, але виявилося, що багато хто виявився тим чи іншим чином заангажований. Якщо ти відчуваєш себе компетентним і ти маєш що сказати щодо справи або цієї колонки, то будь ласка напиши нам і ми опублікуємо твою думку.
Дмитро Трут, Head of White-Collar Crime practice at PwC Ukraine
Мій коммент ґрунтується виключно на інформації зі ЗМІ та ФБ. Матеріалів справи не бачив, міг щось пропустити. Справа Коболєва та інші останні справи засмучують.
1. Не думаю що це політична розправа. Хоч строки розслідування вражають. Мені більше видається, що теперішнє керівництво НАБУ ганяється за дешевим піаром та нібито результативністю. Пересічним громадянам заходить порівняння премії з розміром пенсії. Розкуркулення та боротьба з буржуями глибоко засіла в головах з радянських часів. При цьому, навіть в моєму колі є люди, які ведуться і змішують при аргументації все на світі – держ службу з підприємницькою діяльністю, держ службовців з очільниками АТ, адміністративні відносини з корпоративними, комунізм з соціальною справедливістю і так далі. При цьому, дуже хочуть швидких реформ, економічного буму, професійних та чесних очільників, які мають працювати за ідею 
2. Наскільки мені відомо, в розвиненому капіталістичному світі розмір доходів (в т.ч. з бонусами/преміями) топ-менеджменту компаній рівня Нафтогазу становить приблизно 600:1, в порівнянні з доходом звичайного працівника цієї компанії. В даному випадку, не кожен день виграєш у Газпрому, який ймовірно всіляко намагався вплинути/підкупити/залякати. Це щодо дискусіі про етичність розміру;
3. Існує аргументація, що мовляв топ-менеджмент Нафтогазу для перемоги в арбітражі нічого не зробив – це все юристи, навіщо премія? Смішно, адже існує 1001 спосіб як «злити» справу завдяки неадекватним діям клієнта. Без потужної роботи зі збору доказової бази та вибудування / імплементації стратегії з боку команди Нафтогазу – юристи б результату не досягли. Також давайте пам’ятати хто стоїть за Газпромом і якими він користується методами.
4. Навіть якщо вважати, що мало місце корпоративне та/або адміністративне правопорушення при виплаті премії – то це не тягне на кримінал. З мого досвіду, НАБУ любить чіплятись за якісь процедурні правопорушень та перетворювати це на «кримінал», а також плутати інші види правовідносин з кримінальними.
5. Для мене не зовсім зрозуміло чому в такому випадку немає підозр членам Наглядової ради, які дали зелене світло. Знання законодавства з їх боку презюмується.
6. Я бачу величезну проблему в представників НАБУ зі знаннями основ економіки та менеджменту, а подекуди й елементарною фінансовою грамотністю. Про те як справа Коболєва вплине на залучення крутих професіоналів до публічної сфери / реформ, а також демонстрація того, що краще тихенько вибудувати схеми, – повторювати не буду. Безліч коментарів з цього приводу.
Якщо ж говорити про запобіжний захід та розмір застави – то для мене в першу чергу кидається в очі необгрунтованість підозри, а відтак виникає безліч питань щодо адекватності застосування. Хоч стандарти доказування є низькими на цій стадії – це не означає що суд має сліпо виконувати «забаганки» прокурора. Ризики переховування, знищення чи приховування доказів – взагалі без коментарів, з огляду на тривалість КП та поведінку підозрюваного.
Якщо підсумувати, я наразі не бачу в цій справі теорії змови. Мені скоріше смердить якимось примітивізмом і тупістю …
Сергій Гребенюк, партнер Asters
Хочу одразу зробити певне застереження, що я не є адвокатом по справі Андрія Коболева, тому можу судити виключно на підставі інформації, що є у відкритому доступі.
На мій особистий погляд, сторона обвинувачення була не достатньо переконлива в частині наявності саме обгрунтованої підозри в такому серйозному кримінальному злочині. І для мене це ключове. В чому злочин? Мені як людині, яка має спеціальну юридичну освіту і спеціалізується саме в кримінальному праві, не зрозуміло в чому суть злочину.
Роками йшла публічна дискусія з цієї теми (щодо розміру премії, чи незавелика була премія), але всі державні інституції, які були наділені відповідними повноваженнями, не вчиняли ніяких дій і не бачили порушень. Це могла бути цивільна, адміністративна, яка завгодно справа, але тільки не кримінальна, як на мене. Версія слідства про те, як хитрий та підступний керівник Нафтогазу сам собі заплатив ці кошти, всіх увів в оману, ніхто нічого не помітив – спростовується публічними подіями і це абсолютно очевидно, як на мене.
Далі від цього я би відштовхувався. Крім цього, викликає питання і сам запобіжний захід, який було обрано. Вибачте, але моє сприйняття того, що я бачив з відкритих джерел – поводження сторони обвинувачення як до людини, яку ніби спіймали або з хабарем на 400 млн, або зясували про якісь вкрадені у держаної компанії мільярди чи щось подібне. У багатьох юристів виникло питання, а чи не зловживає сторона обвинувачення своїми правами?
Просити будь-який запобіжний захід – це право, а не обов’язок. Коли у сторони обвинувачення дуже спірний кейс – наскільки адекватним є просити заставу більше 300 млн грн??? Це що – вони хочуть як в часи радянської влади посадити людину в СІЗО і змусити його визнати вину у злочині, який він не вчиняв? Серйозно? Сторона обвинувачення дійсно вважає, що буде справедливо вести дискусію в умовах, коли вони використовують всі свої можливості, а підозрюваний буде сидіти в камері? В інших умовах вони не впевнені, що докажуть в чому злочин?
Можливо в мене суто адвокатській погляд на цю справу, перепрошую заздалегідь за мою категоричність, але саме так я відчуваю закон та принципи кримінального процесу. В даному випадку в мене виникають питання до дотримання принципу співмірності, справедливого підходу та забезпечення рівних умов до всіх учасників кримінального процесу. А так правоохоронні органи включають свій каральний механізм вже на стадії обрання запобіжного заходу. Сторона захисту має мати можливості довести свої аргументи і прокурору і суду.
Впевнений що було достатньо написано, обговорено про ризики – це обов’язкові положення, які має довести сторона обвинувачення щодо їх наявності і тут кожний може скласти свою думку.
У якості маленького висновку скажу таке. Сторона обвинувачення взяла на себе дуже складне завдання. Фактично політичну проблему, яка дійсно турбувала суспільство – чи можуть в Україні, при її стані розвитку економіки, бути такими великими премії у керівників державних компаній – вирішити засобами кримінального процесу. Це буде дуже складно, тому що питання головне – а чи це є завданням правоохоронних органів і чи є тут кримінальний злочин?
Тому жорсткі дії обвинувачення, тиск, намагання встановити таку заставу, щоб запроторити опонента в камеру – будуть сприйматися як невпевненість у правовій позиції , порушення права на захист, і не будуть сприяти довірі суспільства до правооохоронних органів. Я би на місці сторони обвинувачення взагалі не ставив би питання про запобіжний захід, не боявся аргументів захисту, вів себе відкрито, спокійно, розуміючи, що справа досить дискусійна і схоже, що вже лише суд зможе знайти відповіді на всі питання. Сподіваюся що судова гілка влади не буде піддаватися тиску сторін і зможе забезпечити справедливий розгляд справи.
Джерело: Спілка мертвих юристів
P.S. 6-го березня Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду опублікувала повний текст рішення по справі Андрія Коболєва, в якому були доступні для всіх, персональні дані Андрія Коболєв та членів його родини. І лише через чотири години, після розголосу цієї дичини, там відреагували і деактивували лінк, пославшись на технічну проблему.
Tweet
