Коли варто «бити на сполох». Як під час війни уберегти підлітків від самогубства

«Дуже хороша була, спокійна дівчинка. У цей день у неї якраз був день народження. Я її ще привітала. Вона зайшла з подружкою. Вони весь час ходили вдвох. І через, може, з півгодини чую «бабах!». Я побачила їх на асфальті першою. Мене почало трусити… Я не могла говорити. Вони разом упали. За руки зловилися, так за руки і лежали вдвох…»

Надія Романівна згадує в розмові з журналістами hromadske подробиці моторошної трагедії, що сталась у неї на очах. Літня жінка працює консьєржкою в під’їзді будинку, де мешкала одна із загиблих дівчаток. Жінка знала її ще змалечку. Зізнається: після побаченого втратила сон на кілька днів і так і не змогла дібрати слів, аби підтримати згорьованих батьків.

Нині поліція з’ясовує всі обставини ймовірного парного суїциду, коли двоє 12-річних дівчат зістрибнули з 15-го поверху столичної багатоповерхівки. Час від часу з’являються новини про схожі випадки. Чи змінилась статистика підліткових самогубств під час війни, хто в зоні ризику, на які «червоні прапорці» треба звертати увагу батькам та як завадити фатальному кроку дітей — у матеріалі hromadske.

Статистика

Нині психічне здоров’я дітей у більшості західних країн є найгіршим за весь час досліджень, особливо це стосується дівчат. Такі дані має професор, дитячий і підлітковий психіатр, який живе і працює у Великій Британії, Денис Угрин.

«Зараз рівень суїциду серед дівчат є найвищим, відколи почалися наші записи, а це більше ніж 160 років», — розповів Угрин у спецефірі подкасту «Простими словами» про здоров’я під час війни.

У Києві за останні півтора року було зафіксовано 13 випадків самогубств серед дітей. Здебільшого (у 9-ти випадках із 13-ти) накласти на себе руки вирішили дівчатка, відповіли на запит hromadske у столичному главку поліції. Утім, кажуть: порівнюючи з 2021 роком, тенденція скоєння самогубств серед підлітків іде на спад.

За 2020-й в Україні було зафіксовано 123 випадки дитячих самогубств. У середньому таку кількість правоохоронці фіксували щороку. Після загальної тенденції до зменшення рівня суїцидів в Україні загострення ситуації з підлітковими самогубствами стало відчутним під час пандемії Covid-19. Водночас ознак того, що зараз, під час війни, йдеться про новий сплеск, вітчизняні фахівці теж не бачать.

«Те, що діти реагують якимись проявами саморуйнівної поведінки, — так, це є. Але це не обов’язково саме суїцидальні спроби. Є гучні випадки, але їх, імовірно, менше, а не більше», — говорить у коментарі hromadske завідувачка кафедри психіатрії, психотерапії та медичної психології Національного університету охорони здоров’я ім. П. Л. Шупика Галина Пилягіна. Професорка і докторка медичних наук займається суїцидологією вже понад 25 років.

«За все інше треба казати про статистику. А на якість і дані нинішньої спиратися не можна. З 2014-го року вона вже була інша, бо не враховувала окуповані території, а зараз тим паче».

Як впливає війна

За словами Галини Пилягіної, через війну психологічне навантаження спостерігається фактично у всіх. А діти — одна із найбільш вразливих категорій населення. Та узагальнювати і казати, що психічні розлади в підлітків почастішали внаслідок воєнних дій, теж не можна.

«Гинуть люди, до того ж вимушені переміщення, проблеми з навчанням, розлука з друзями — чи впливає це на підлітків? Безумовно, впливає, — каже науковиця. — Але як впливає, які є ресурсні або додаткові проблеми зовні — у кожному випадку по-різному. Спираючись на свою практику, я б сказала, що в нас група ризику — це вимушені переселенці. Але знову ж таки проблема в підлітка, навіть якщо він втратив близьку людину, може критися геть в іншому».

Жодних підстав вважати, що війна якимось чином збільшила кількість спроб підлітків укоротити собі віку, не бачить і Олена Платова — психотерапевтка, психоаналітикиня та кризова психологиня команди «Психологи на війні». За її словами, думки про самогубство в підлітків менше, ніж у дорослих, залежать від зовнішніх обставин.

«Це процеси все ж таки внутрішнього психологічного зростання або внутрішнього психологічного розвитку, — впевнена Платова. — Коли я спілкуюся з підлітками на деокупованих територіях, з підлітками з родин, які постраждали від війни, вони теж кажуть про свої суїцидальні думки, але вони пов’язані не з воєнними діями, не із зовнішніми випробуваннями і навіть не з тривогами. Вони пов’язані з одвічними проблемами підліткового віку. “Хто я? Навіщо це життя? Чи люблять мене ті, кого я люблю? Чи будуть мене любити в майбутньому?”».

Насправді, каже психологиня, питання, як і раніше, полягає здебільшого в якості стосунків дітей із дорослими.

«Так, напруга дійсно збільшена. Тому що збільшена напруга всередині і зовні дорослих. А діти наразі — це здебільшого наші дзеркала. І коли поруч з ними опиняються мотивовані, впевнені, налаштовані на оптимістичну позицію дорослі — вони миттєво змінюються. Драма в тому, що в дорослих не вистачає ресурсу на таке спілкування і на таку увагу до підлітків. Як не вистачало раніше, так і з об’єктивних причин дійсно не вистачає зараз».

Коли варто «бити на сполох»

«Доню, що ти наробила?! Я казав тобі — не ходи, казав тобі — не дружи…»

Так, за словами сусідів-очевидців нещодавньої трагедії в столиці, батько несамовито плакав над тілом своєї доньки. Мешканці будинку кажуть, що в сім’ї все було гаразд, і припускають: загиблі дівчата-підлітки могли потрапити під чийсь вплив. Згадують і про так звані «групи смерті», сплеск яких спостерігався кілька років тому. Поліція попередніх версій не озвучує. Та останнім часом інформації про те, що такі «групи» активізувалися, мало.

Загалом фахівці часто говорять про негативний вплив соцмереж на дитячу психіку. Утім, довести тут причиново-наслідковий зв’язок складно, про що писав і британський The Economist.

«Те, що зараз є небезпечний вплив соцмереж, — правда. Але знову ж таки це не підґрунтя для того, щоб у кожної дитини обов’язково перевіряти, з ким і як вона спілкується. Лише якщо для цього є підстави. І якщо між батьками і дітьми нормальне контактування, вони помітять якісь проблеми», — каже hromadske професорка Галина Пилягіна.

Соцмережі та інтернет, очевидно, не можна звинуватити в усіх бідах. Чинників і мотивів, які можуть призводити до суїцидальних намірів у підлітків, — безліч: відчуття самотності й сварки з батьками, булінг, незадоволеність собою, нерозділене кохання тощо. Приводом до самогубства, за словами Галини Пилягіної, може стати навіть імпульсивний порив. Та зазвичай таке рішення зріє в голові дитини не один день.

Що має насторожити батьків:

•  раптова замкненість, раптове небажання спілкуватись;
• або навпаки — раптова, зовсім неочікувана веселість, невластива підлітку;
• порушення сну;
• відмова від їжі;
• постійні розмови про смерть;
• прощання і роздавання своїх улюблених речей.

І точною ознакою проблеми, каже Пилягіна, є самоушкодження. Йдеться про порізи, рани, подряпини чи опіки від недопалків на шкірі. Хоч не всі самоушкодження означають суїцидальні наміри, утім лишати без уваги їх не можна.

Почути підлітка: поради батькам

Як наголошують психотерапевти, у першу чергу потрібно налагодити довірливу комунікацію в сім’ї, уважно ставитись до дітей та їхнього оточення. І чим менша дитина — тим більшою є роль батьків.

«Я розумію, що з підлітками розмовляти дуже важко, але потрібно шукати шляхи спілкування, більш уважно слухати, більш уважно приглядатися, намагатися зрозуміти і ставити питання, пропонувати поговорити, проводити більше часу для того, щоб з’ясувати, що відбувається», — каже психотерапевтка Олена Платова.

І додає, чого робити категорично не можна:

• у будь-якому віці і за будь-яких умов знецінювати їхні особисті риси, почуття;
• уникати спілкування;
• знущатися чи висміювати;
• вказувати на свій досвід як на єдину інстанцію.

Із досвіду професора Дениса Угрина: дуже корисними для підлітків є спорт та чіткий розпорядок дня. Окрім того, їм важливо пояснювати, що всі реакції на стрес, якими б вони не були, абсолютно нормальні. І при цьому, за його словами, важливо бути з дітьми максимально чесними.

«Мій колега, американський психолог, сказав: “Батьки можуть сказати будь-яку правду своїм підліткам, можуть показати себе в будь-якому стані: слабкими, хворобливими, розлюченими, дратівливими, неприємними, некрасивими… Єдине, чого дорослі не мають права показувати дітям, — свою відмову намагатися впоратися з цим життям”», — додає Платова.

У справді проблемних випадках потрібно звертатися до фахівців. Хоч іноді дитині достатньо просто виговоритись і отримати щиру підтримку, яку батьки з огляду на власні проблеми надати не можуть. Та все ж краще перестрахуватися, впевнена психіатр Галина Пилягіна.

«Відповідальність дорослих не в тому, що вони можуть все вирішити, — ні, на жаль, це не так. Але відповідальність намагатися з’ясувати, що робиться з дитиною, — це завдання батьків».

Не все так погано

Війна, як би це дивно не звучало, може створювати й оптимальні умови для підліткового зростання, впевнена психологиня Олена Платова.

«Знаєте, багато хто каже про посттравматичний синдром, але, на жаль, набагато рідше розказують про посттравматичне зростання, яке згадував Насім Талеб у своїй теорії «антикрихкості», про яке каже Річард Тедескі у своїх дослідженнях», — зауважує Платова.

«Тобто, коли ми стоїмо перед викликом драматичних подій, ми можемо не тільки страждати і частково руйнуватися, але й можемо зростати, ставати більш сильними, гнучкими та адаптивними. І мені здається, це потрібно і досліджувати, і популяризувати, щоб люди, в тому числі підлітки, мали можливість відкривати в собі нову особисту силу, яка дає їм змогу класно і міцно стояти перед обличчям викликів і особистого, і суспільного життя».

Про це потрібно говорити, переконує психотерапевтка, акцентуючи на тому, скільки мільйонів українців під тиском подій відкрили в собі нові здібності, нову силу, нову емпатію, нові можливості та нові сенси. Тому наслідки воєнних подій, каже Платова, будуть не лише драматичними. «Ми будемо мати також наслідки зростання, зміцнення і розвитку».

Популяризація психологічної допомоги в Україні теж дає свої плоди. За словами Галини Пилягіної, за останні роки ситуація з доступністю і поширеністю фахової допомоги кардинально змінилась у кращий бік.

«У мене зараз досить часто трапляються ситуації, коли саме діти 12, 14, 15-ти років наполягають на консультації психіатра. Не батьки, а діти їм кажуть: “Мені погано. Хочу до психолога або до психіатра”. Надання психологічної або психотерапевтичної допомоги поширене, і підлітки про це знають».

Куди можна звертатися по допомогу

• На цілодобову Національну гарячу лінію для дітей та молоді — 116 111 або 0 800 500 225.
• На цілодобову Національну лінію з питань запобігання суїцидам та підтримки психічного здоров’я Lifeline Ukraine — 7333.
• До ресурсу Teenergizer, де підлітки можуть отримати безкоштовні онлайн-консультації.
• На цілодобову Національну гарячу лінію із запобігання домашньому насильству, гендерній дискримінації та торгівлі людьми — 116 123 або 0 800 500 335.
• На цілодобову гарячу лінію психологічної підтримки для дітей і дорослих ГО «Людина в біді» — 0 800 210 160.
• На лінію безоплатної психологічної допомоги від фонду «Голоси дітей» — 0 800 210 106, а також у Telegram-бот або Viber-бот.
• До Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи — (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.
• На лінію безоплатної психологічної допомоги від Національної психологічної асоціації (для українців, яких прямо чи опосередкована зачепила війна) — 0 800 100 102 (працює з 10:00 до 20:00).